Розсіювання шроту при пострілах з рушниць калібрів “16” і “12” на різних дистанціях

(середні дані)

Відстані (у см)	Діаметр кола розльоту шроту (у см)
	1,5-1,7
	2-2,5
	5-6
	6-8

Відстані (у м)	Діаметр круга розльоту шроту (в см)
свердлування стволу “чок”	свердлування стволу “циліндр”

Діаметр розсіювання шроту розміщається усередині контурів одягнутого на тіло людини одягу тільки для дистанції пострілів до 5 і в окремих випадках до 10 м (коли постріл спрямований тільки в центр найбільш великої області тіла грудної клітини). При пострілах із відстані в 5 м діаметр площі розсіювання шроту для рушниць 16 і 12 калібру коливається від 7 см до 12 см (у залежності від характеру спорядження патронів іноді і декілька більше), що цілком дозволяє встановлювати дистанцію пострілу при ураженні більшості частин одягу, що відповідають анатомічним областям тіла людини (рис. 27). При пострілі шротом в одяг нерідко потрапляє тільки частина шротин.

Це спостерігається в тих випадках, коли центр снопа шроту, що летить, знаходиться поза одягом. На ньому у цих випадках площа розсіювання пробоїн від шротин буде знаходитися відповідно з краю тієї або іншої анатомічної області і мати неправильну форму. Якщо площа розсіювання шроту більше даної частини одягу, то значна частина шротин пролітає повз, а наявні на одязі пробоїни займають площу неправильної форми. Ця форма буде залежати від розмірів і конфігурації поверхні одягу, а також від кута нахилу зброї стосовно неї. Пробоїни від шротин розташовуються на площі, що має форму кола, тільки в тих випадках, коли ствол рушниці розташовується перпендикулярно до поверхні мішені. При більшому або меншому куті нахилу вправо або вліво, нагору або вниз картина змінюється. При перетинанні конуса шроту, що летить, площиною більш або менше похилої до осі в перетині утвориться вже не коло, а еліпс. Як відомо еліпс має дві головних осі. Довжина їх у даному випадку буде залежати від кута нахилу і дистанції пострілу. При тих самих дистанціях пострілу при збільшенні кута нахилу зброї стосовно перепони збільшується тільки велика вісь еліпса.

Рис. 27. Розсіювання шроту при різних дистанціях пострілу в зіставленні з контурами тіла людини.

При проведенні експертиз, у тих випадках коли пробоїни від шроту утворять еліпс на плоскій поверхні, для цілей визначення відстані пострілу можна в якості діаметра розльоту шроту брати малу вісь еліпса. Необхідно враховувати, що постраждалий у момент поранення може знаходитися в будь-якій позі. При цьому, як правило, є більший або менший кут між стволом рушниці й одягом, що уражається шротом.

Переважна більшість анатомічних областей тіла має закруглену поверхню, і одяг у більшості випадків повторює цю форму. Картина розсіювання шроту на таких поверхнях відрізняється від розсіювання на плоских поверхнях і може призвести до помилки щодо відстані пострілу.

Порядок встановлення дистанції і напрямку пострілу за осипом шроту. Для вирішення даного питання в розпорядження експерта повинні бути надані:

-мисливська рушниця, з якої зроблено постріл на місці події;

-відомості про те, з якого стволу рушниці він був зроблений;

-об'єкт із шротовими ушкодженнями або масштабний знімок шротового осипу;

-складові використаного патрону і відомості про його спорядження і комплектуючі елементи;

-патрони, вилучені в підозрюваного або в інших осіб, якщо є дані про їхню ідентичність з використаним на місці події патроном, а також комплектуючі елементи (гільзи, капсулі, порох, шрот, пижі і т.д.), вилучені в підозрюваного або в інших осіб. Якщо на місці події використано патрон заводського виготовлення, то бажано, щоб експерту були передані патрони з тієї ж пачки, що і використаний, або з тієї ж партії.

Детальне вивчення речових доказів необхідно починати з дослідження шротового осипу. Це допоможе експерту визначити кількість шротин та їх номер. За розміром і формою ушкоджень на деяких об'єктах можна визначити, чи не застосовувався шрот-січка, що має подовжену форму, шрот іншої форми. Слід мати на увазі, що шрот при пострілі деформується, особливо ті шротини, що контактують із стінками каналу ствола. Тому для встановлення форми і розміру шротин потрібно використати центральну частину осипу. За розмірами ушкоджень іноді вдається встановити факт використання суміші шротин, номер шроту, а також співвідношення шротин у снаряді.

Якщо осип представляє 4/5, 2/3 або тільки половину кола (еліпса), то відсутню частину можна реконструювати природним продовженням. Спосіб, запропонований О.Ф.Лисиціним, дозволяє конструювати повний розмір осипу і визначити його діаметр із відхиленням 1,2% (вважається допустимим). Для цього необхідно знати число шротин у застосованому патроні. Спочатку знаходять щільність ураження за формулою:

; (1)

де: p - щільність ураження;

k - число шротин, що потрапили в об'єкт;

s - площа ураженої ділянки.

У межах одного осипу щільність ураження може бути різною, тому обчислюється середня щільність усієї ділянки. Знаючи щільність ураження і число шротин у застосованому патроні, можна обчислити діаметр розсіювання шроту:

; (2)

де: р₁ - щільність повного осипу;

к₁ - число шротин у патроні;

d - діаметр розсіюваного снаряду.

Якщо досліджувана ділянка осипу містить не менше 40% усіх улучень, то щільність її ураження дорівнює розрахункової щільності ураження повного осипу, тобто р = р₁. Тоді за формулою 3 можна обчислити діаметр розсіювання:

; (3)

При ураженні об'єкта, що має плоску поверхню, під гострим кутом або об'єкта з поверхнею іншої форми, а також декількох об'єктів, що знаходяться в напрямку (створі) пострілу, шротовий осип необхідно спроектувати на плоску поверхню, перпендикулярну напрямку пострілу.

Встановлення напрямку пострілу за шротовими ушкодженнями на практиці як правило труднощів не викликає, особливо в тому випадку, коли шротом уражено декілька об'єктів, що знаходяться на різних рубежах. При цьому в першу чергу варто брати до уваги ознаки кожного окремого шротового ушкодження (форму, розміри, напрямок каналу і т.д.).Форма всього дробового осипу повинна розглядатися як факультативна ознака, що свідчить про напрямок пострілу, оскільки навіть при ураженнях під прямим кутом шротовий осип часто має форму еліпса.

Ураження об'єкта може відбутися центральною, верхньою, правою, лівою частиною шротового снаряду, а також окремими крайніми шротинами, що відхилилися від середньої траекторії польоту. Тому напрямок стрілянини не завжди збігається зі слідами шротин на об'єкті.

Після встановлення напрямку пострілу, зробленого під гострим кутом до об'єкта, приступають до проектування крайніх слідів на одну площину (відрізок скла або іншого прозорого матеріалу), що розташовується перпендикулярно до напрямку пострілу. За проекціями крайніх ушкоджень встановлюється діаметр осипу. Проекція контуру шротового осипу необхідна для порівняння з результатами експериментальних пострілів, що завжди виконуються під прямим кутом до площини. Слід мати на увазі, що встановлення дистанції пострілу в цьому випадку робиться щодо прозорої площини.

При дослідженні вивченню підлягають:

- матеріальна частина гладкоствольної зброї;

- набої та частини патронів (шріт, картеч, пижі, контейнери, гільзи, порохи, капсулі і ін.), спосіб їх спорядження і виготовлення;

- сліди осипу вогнепальних пошкоджень шротом (картечі).

Дослідження шроту (картечі). За вилученими з місця події шротинами можливо встановити їхній діаметр (номер) і твердість. Для визначення номера деформованого дробу необхідно застосовувати зважування (визначення номеру за масою). Це можливо тільки в тому випадку, коли весь снаряд шроту потрапив до одного об’єкту ураження.

Слід мати на увазі, що снаряд хоч і втрачає частину своєї маси від стирання крайніх шротин об стінки каналу ствола, а також залишає частину свого матеріалу на уражених об'єктах, але ці втрати незначні. Загальну кількість вилученого шроту поділяють на 3-4 групи по 10-20 шт. і зважують на аналітичних вагах, знаходять середній результат, а потім обчислюють масу однієї шротини. Після цього за таблицями встановлюються їх номер і діаметр.

Для відокремлювання твердого шроту (картечі) від м'якого використовується, зокрема, висота відскоку шротин від скляного листа (м'який шрот відскочує на значно меншу висоту ніж твердий).

При дослідженні необхідно встановити, чи не застосовувалася шротова суміш, шріт саморобного виготовлення або атиповий снаряд (наприклад, рубані цвяхи, сталеві кульки або їхня суміш). Такі компоненти попередньо групують, а потім визначають їхнє процентне співвідношення в снаряді.

Спорядження експериментальних патронів необхідно робити відповідно до інформації, отриманої в процесі детального дослідження речових доказів, а також матеріалів кримінальної справи. Необхідно знати, що точна відповідність експериментальних патронів до використаного патрону на місці події в даному виді судово-балістичної експертизи набуває вирішального значення. Експерт не повинен при спорядженні “поліпшувати” експериментальні патрони, оскільки зменшиться варіаційність, а разом з нею - відносна помилка, у результаті якої виникне небезпека “виходу” шуканої дистанції за встановлені межі.

Для проведення експерименту необхідно спорядити 22-25 патронів, перевірити однаковість їхньої комплектації за допомогою, наприклад, рентгенозйомки. Патрони, що не відповідають вимогам, вилучаються. Невідповідність внутрішнього діаметра гільзи не повинна перевищувати 0,2 мм, товщини закраїни металевої гільзи - 0,1 мм, діаметра пижів - 0,2 мм, товщини пижів: основних – 4 мм, прокладок - 0,2 мм. Маса основних пижів може мати допуск 0,1 г, заряду пороху 0,05 г, снаряда шроту №12-4 - 0,3 г (для №3 - №0000 - 0,5 г). Снаряд картечі визначеного діаметра відмірюється поштучним відліком.

При спорядженні експериментальних патронів бажано використовувати ті прилади, за допомогою яких комплектувався патрон, застосований на місці події. До них відносяться: ПДС (прилад для спорядження), УПС (універсальний прилад Сидоренка), “Баркалай”, “Діана”, ручні і настільні закрутки (завальцовки) т.інш.

Проведення експертного експерименту. З досліджуваної рушниці необхідно зробити 20-25 експериментальних пострілів по аркушах тонкого (газетного, цигаркового) паперу, що знаходяться на двох-трьох рубежах. При такому способі усі аркуші вражаються в результаті одного пострілу. Перший аркуш розташовується не ближче 10 м від дулового зрізу. Це робиться для того, щоб запобігти розриву паперу під дією газової хвилі. У кожному конкретному випадку дистанції розміщення наступних аркушів визначаються з урахуванням номера шроту. Порядок розміщення аркушів можна визначити контрольним пострілом.

Зразкові розміри аркушів паперу: першого - 1х1 м, другого - 1,5х1,5 м, третього - 2х2 м. Після кожного пострілу аркуші замінюються. На простріляних аркушах проставляються порядкові номери пострілу і дистанції.

Експеримент бажано проводити в умовах, максимально наближених до “бойових”. При цьому повинні бути дотримані вимоги, що стосуються відповідності положення ствола зброї стосовно горизонтальної площини (постріл міг бути зроблений горизонтально, під кутом вгору або вниз), погодних умов (швидкості і напрямку вітру, температури повітря, атмосферного тиску і т.д.).

Встановлення дистанції шротового пострілу через перепону, крім того, пов'язане з дотриманням наступних правил:

- експертне дослідження робиться в два етапи. Спочатку визначається відстань від дулового зрізу рушниці до перепони, потім - від дулового зрізу рушниці до ураженого об'єкта. Від того, наскільки точно були визначені дистанція і напрямок пострілу до перепони, залежить достовірність результатів дослідження;

- при підготовці до експерименту необхідно підібрати такі перепони, властивості яких відповідають властивостям тієї, що була виявлена на місці події;

- мішені з картону за перепоною розташовуються не далі 2 м.

Діаметри дробових осипів на мішенях, згрупованих за рубежами, варто встановити тим же способом, що і діаметр осипу, виявленого на місці події. Отримані результати для кожного рубежу фіксуються окремо. Після цього стосовно кожного рубежу обираються найбільший і найменший діаметри розсіювання шроту.

З метою визначення дистанції пострілу необхідно побудувати графік розсіювання шроту, за яким знаходять інтервали шуканої дистанції пострілу.

При побудові графіка на осі ординат відкладають радіуси розсіювання шроту, а на осі абсцис - значення рубежів, на яких знаходилися мішені при експериментальних пострілах. Отримані на графіку значення з’єднують прямою, що характеризує конкретний проведений постріл. Після кожного експериментального пострілу будують характерну пряму. Після проведених пострілів отримані результати радіусів розсіювання шроту окремо на кожному рубежі сумують і знаходять середнє арифметичне значення розсіювання для досліджуваної рушниці. Отримані результати з’єднують прямою. На осі ординат відкладається радіус досліджуваного (виявленого на місці події) шротового осипу, з отриманої точки проводять пряму, паралельну осі абсцис. З точок перетинання з лінією розсіювання, на вісь абсцис опускаються перпендикуляр і в точці перетину визначають найбільш можливу дистанцію стрільби з рушниці, що надійшла на дослідження. Відрізок між перпендикулярами максимальної і мінімальної ліній розсіювання, будуть вказувати на зону можливої стрільби.

Для того, щоб уникнути помилок, графіки варто будувати на міліметровому папері. Масштаб по осі абсцис повинен бути в 10 разів менше масштабу по осі ординат.

Оцінка результатів, отриманих в ході дослідження, грунтується на об'єктивних даних. Якщо варіаційність розсіювання шроту незначна, то дистанція пострілу може бути встановлена у вузьких межах. При високій варіаційності розсіювання встановити відстань пострілу частіше за всього не вдається.

Дата добавления: 2014-01-04