Методи калькулювання

Обчислення витрат виробництва і реалізації однієї товарної одиниці здійснюється за допомогою калькуляції.

Калькулювання та його місце в економічних розрахунках.

ІІ. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ

Згідно положення (стандарт БО 16 “ Витрати “) витрати класифікуються за наступними ознаками:

А) залежно від видів діяльності: [ 2 ]

Рис. 1.10.

Рис. 1.11.

		Виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг)
	Собівартість реалізованої продукції			Нерозподілені виробничі накладні витрати		Наднормативні виробничі витрати

= + +

Рис 1.12.

Б) в залежності від елементів:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні заходи (відрахування на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, на випадок безробіття, індивідуальне страхування персоналу);

4) амортизація;

5) інші операційні витрати (витрати на відрядження, послуги зв’язку, виплата матеріальної допомоги, плата за розрахунково - касове обслуговування).

ІІІ. ПОДАТКОВИЙ.

Метою податкового обліку на відміну від бухгалтерського є встановлення прибутку, що підлягає оподаткуванню і складання податкової звітності відзначаючи при цьому суми валових доходів, валових витрат і амортизації [ 9.-c. 13 ].

Згідно ЗУ “ Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат відносяться: [ 4-c. 46-47 ]

Ø суми будь-яких витрат, сплачених у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції і охороною праці.

Ø суми коштів або вартість майна добровільно перерахованих до Державного бюджету України або неприбуткових організацій, у розмірах встановлених законом.

Ø суми коштів, внесені до страхових резервів.

Ø суми внесених податків і зборів відповідно до закону.

Ø суми витрат, не врахованих у минулих податкових періодах.

Ø інші суми витрат, що входять до валових витрат згідно закону.

Поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні уможливлює визначення їхньої загальної суми за певний період за формулою

,(16.2)

де — загальні (сукупні) витрати; — змінні витрати на одиницю продукції; — обсяг виробництва продукції у натуральному виразі; — постійні витрати за даний період.

Згідно з формулою (16.2) загальні витрати на одиницю продукції () становитимуть

. (16.3)

З формули (16.3) видно, що зі зростанням обсягу виробництва продукції її собівартість знижується за рахунок постійних витрат. Тому збільшення обсягу виробництва є важливим чинником зниження собівартості продукції. Ця закономірність покладено в основу аналізу залежності витрат і прибутку від обсягу виробництва, коли треба вибрати найліпші варіанти проектних і планових рішень. У цьому разі доцільно користуватися графічним зображенням процесу. На рис. 16.3 показано лінійні функції динаміки витрат і виручки від продажу продукції. Унаслідок наявності постійних витрат виробництво продукції до певного, критичного обсягу (N _кр) є збитковим — заштрихована площа 1. Критичний обсяг виробництва називається ще й інакше — точкою беззбитковості. За зростання обсягу виробництва частка постійних витрат в їхній загальній (сукупній) величині знижується, зменшуються збитки і після досягнення критичного обсягу N _кр виробництво продукції стає рентабельним — заштрихована площа 2.

Критичний обсяг випуску певної продукції в натуральному вимірі, починаючи з якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично. Як видно з графіка на рис. 16.3, за критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу продукції однакові, тобто

. (16.4)

Звідси

, (16.5)

де — ціна одиниці продукції.

Критичний обсяг виробництва (точку беззбитковості) можна визначити і в грошовому вимірі, що є більш прийнятним для багатопродуктного виробництва. У цьому разі

, (16.6)

де — критичний обсяг виробництва у грошовому вимірі; — загальна (сукупна) величина змінних витрат.

Змінну величину зобразимо як функцію обсягу виробництва за допомогою коефіцієнта маржинального прибутку , який визначається за формулою

. (16.7)

Отже,

,

а звідси

; (16.8)

. (16.9)

Що більшим є обсяг виробництва надкритичну його величину (точку беззбитковості), то вищою є економічна безпека виробництва, яка вимірюється відповідним коефіцієнтом (k _б), обчислюваним за допомогою формули

, (16.10)

де k _б — коефіцієнт безпеки виробництва; N — фактичний або плановий обсяг виробництва у натуральному виразі.

Цей показник можна розрахувати і на підставі вартісного виміру обсягу виробництва продукції ().

2. Сутність, зміст та методика обчислення кошторису виробництва.

Кошторис виробництва — це витрати підприємства, зв’язані з основною його діяльністю за певний період, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні. Отже, кошторис виробництва і собівартість загального обсягу продукції, як правило, не збігаються. Кошторис виробництва складають за економічними елементами (у табл. 16.1, рядки 1—5).

Таблиця 16.1

КОШТОРИС ВИРОБНИЦТВА НА ___________ рік

Елементи витрат	Сума, тис. грн.
звіт за минулий рік	план на наступний рік
1. Матеріальні витрати
2. Заробітна плата
3. Відрахування на соціальні потреби
4. Амортизація основних фондів і нематеріальних активів
5. Інші витрати
6. Витрати на виробництво — всього
7. Витрати, які не включаються у виробничу собівартість продукції
8. Зміна залишків витрат майбутніх періодів (приріст віднімається, зменшення додається)	–	+ 300
9. Зміна залишків резерву майбутніх платежів (приріст додається, зменшення віднімається)	+ 10	–
10. Собівартість валової продукції
11. Зміна залишків незавершеного виробництва (приріст віднімається, зменшення додається)	+ 50	– 200
12. Виробнича собівартість товарної продукції
13. Позавиробничі (комерційні) витрати
14. Повна собівартість товарної продукції

Матеріальні витрати як елемент кошторису складаються з витрат на:

● сировину й основні матеріали, які є матеріальною субстанцією продукції;

● вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);

● покупні напівфабрикати (штамповки, відливки, поковки та ін.);

● виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні для виготовлення продукції;

● допоміжні матеріали, які використовуються у технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент і т.п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (утримування будівель, канцелярські товари тощо);

● паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо). Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис за окремими елементами;

● пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за деревину та ін.).

Витрати на матеріали обчислюються на підставі норм їхнього витрачання і цін з урахуванням транспортно-заготівельних витрат, які не є складовими інших елементів кошторису (плата за транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, комісійні заготівельним організаціям та ін.). Із вартості матеріалів віднімають вартість відходів за ціною використання чи продажу.

Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.

Відрахування на соціальні потреби містять відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд та на інші подібні заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.

Амортизація основних фондів у вигляді амортизаційних відрахувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів у межах до 10 років.

До інших витрат включають ті з них, які за змістом не можна віднести до щойно перелічених. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв’язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об’єкти основних фондів та ін.

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їхню ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди), що надзвичайно важливо для аналізу факторів формування і зниження собівартості продукції.

Порядок розробки кошторису виробництва може бути різним залежно від стадії планування, стану інформаційної бази та розміру підприємства. На стадії прогнозних оцінок величини витрат кошторис виробництва можна складати коригуванням фактичних витрат за минулий період. Елементи фактичних витрат коригуються на прогнозні коефіцієнти зміни обсягу виробництва, кількості персоналу та вартості основних фондів з урахуванням закономірності динаміки витрат, імовірної зміни норм і цін (тарифів). Більш обґрунтовано кошторис виробництва обчислюється за кожним елементом на підставі планових обсягів продукції (послуг), норм і цін (тарифів). Причому на малих підприємствах таке обчислення є відразу узагальнюючим. На середніх і великих підприємствах кошторис виробництва складають, підсумовуючи кошториси місць витрат (цехів, служб, загальногосподарських витрат).

Умовний приклад. Підприємство виготовляє і продає за рік продукції на 200 тис. грн. Витрати на її виготовлення і продаж становлять 180 тис. грн., у тім числі змінні витрати — 120 тис. грн., постійні — 60 тис. грн. Обчислимо розглянуті вище три показники: коефіцієнт маржинального прибутку, критичну програму виробництва, коефіцієнт безпеки виробництва. Вони становитимуть:

1) коефіцієнт маржинального прибутку

;

2) критична програма виробництва (точка беззбитковості)

тис. грн.;

3) коефіцієнт безпеки виробництва

.

Останній показник () свідчить про те, що зменшення фактичного обсягу виробництва на 25% зрівняє його з критичною величиною і в цьому разі підприємство не матиме жодного зиску. Дальше зменшення обсягу виробництва призведе до прямих збитків.

Під калькуляцією розуміють розрахунок витрат, пов’язаних з виробництвом і реалізацією одиниці товару, замовлення і т. ін.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.

Слід відрізняти планові калькуляції від фактичних. Перші обчислюються за плановими нормами витрат до початку виробництва і реалізації товарів, другі – за їх фактичним рівнем.

При калькулюванні витрати підприємства групують за калькуляційними статтями. Статті калькуляції формують з витрат, які різняться функціональною роллю у виробничому процесі й місцем виникнення. Перелік статей калькуляції витрат може бути різний, що зумовлюється особливостями галузі, до якої належить підприємство. Загалом калькуляція витрат має такий вигляд:

1. Сировина і матеріали.

2. Енергія, спожита на технологічні цілі.

3. Заробітна плата виробничих робітників (основна і додаткова).

4. Відрахування на соціальні потреби.

5. Утримання та експлуатація машин і устаткування.

6. Загальновиробничі витрати.

7. Загальногосподарські витрати.

8. Підготовка і освоєння виробництва.

9. Позавиробничі витрати.

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів витрат кошторису виробництва полягає в тому, що у статтях калькуляції враховуються тільки витрати на одиницю певного виду продукції, а в кошторисі — усі витрати підприємства, пов’язані з його основною діяльністю за певний період.

Об’єкт калькулювання – це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. Наприклад: основна, допоміжна продукція, роботи, послуги. Для кожного об’єкту калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру (штуки, маса, площа) [ 5-c.212-213]

Для кожного об’єкту калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним та методично простим є калькулювання однопродуктивному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції.

При калькулюванні прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю згідно з діючими нормами і цінами, а непрямі розподіляються за кошторисом між різними виробами за встановленою методикою.

Таблиця 3.1.

Калькуляційні статті витрат та методика їх обчислення. [ 5-c.214-218]

№	Стаття	Методика
1.	“ сировина і матеріали”	Витрати на сировину, матеріали і напівфабрикати обчислюються на одиницю продукції, виходячи з норм їх витрат і цін плюс транспортно заготівельні витрати мінус відходи
2.	“ Енергія технологічна”	Витрати на енергію обчислюються за нормами витрат і тарифами на енергію.
3.	“ Основна заробітна плата виробничих робітників”	Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі.
4.	“ Додаткова зарплата”	Обчислюється в процентах від основної.
5.	“ Відрахування на соціальні потреби виробничих робітників”	Обчислюється у відсотках від суми основної і додаткової зарплати.
6.	“ Утримання та експлуатація машин і устаткування”	Амортизаційні відрахування по машинах і устаткуванню, витрати на електроенергію, пальне, ремонт, оплату праці робітників для цих машин. На ці витрати складається кошторис по кожному цеху (виробництву) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції ці витрати обчислюються методом розподілу: а) пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників: , де Сзо – осн. зарплата на одиницю продукції, грн. Рм – відношення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування до основної зарплати виробничих робітників (по цеху, виробництву), % б) залежно від часу його обробки і нормативних витрат на одиницю часу: де m – кількість машин См-гі – витрати на утримання та експлуатацію і-ї машини за одну годину, грн.; ti – тривалість обробки виробу на і-й машині, год.
7.	“ Загально виробничі витрати”	Витрати на управління, виробниче і господарське обслуговування в мережах цеху. Обчислюється пропорційно основній зарплаті виробничих робітників
	ЦЕХОВА СОБІВАРТІСТЬ	(ст.. 1 + ст. 2 + ст. 3 + ст. 4 + ст. 5 + ст. 6 + ст. 7)
8.	“ Загальногосподарські витрати “	Аналогічно методиці викладеній у пункті “ Загально виробничі витрати “.
9.	“ Підготовка та освоєння виробництва “	Освоєння нових підприємств, виробництв, цехів; підготовку і освоєння нової продукції; підготовчі роботи у добувній промисловості. Списуються на продукцію рівними частинами за встановлений термін їх відшкодування (або з прибутку чи фондів фінансування науки і техніки).
	ВИРОБНИЧА СОБІВАРТІСТЬ	ЦЕХОВА СОБІВАРТІСТЬ + ст. 8 + ст. 9
10.	“ Поза виробничі витрати ”	Вивчення ринку, реклама продукції, її продаж. Ці витрати розподіляються між виробами пропорційно виробничій собівартості.
	ПОВНА СОБІВАРТІСТЬ	Виробнича собівартість + ст. 10

1. МЕТОД ВЕЛИЧИНИ ПОКРИТТЯ.

Калькуляція по методу величини покриття передбачає розрахунок тільки змінних витрат на одиницю товару (або замовлення), тобто розрахунок середніх змінних витрат

2. ЗАГАЛЬНА КАЛЬКУЛЯЦІЯ.

Цей метод передбачає розрахунок як змінних, так і постійних витрат на одиницю продукції (чи замовлення).

Дата добавления: 2014-01-04