КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Тема 11
Р. постановою КМУ «Про поліпшення діяльності установа КВС» схвалена пропозиція МВС України про повернення засуджених судами України громадян, що відбувають покарання за її межами у відповідні установи МВС України. В деяких областях передбачено будівництво СІЗО, ВТК, відкриття колоній –поселень для створення засудженим належних умов тримання. Другий період 1993 -1996 р.р. Посилення уваги законодавчих і виконавчих органів влади України до конкретних проблем пенітенціарної політики. 4.05.1993 р. ВРУ прийнято Закон «Про зміну статті 25 КК України», що розширив перелік злочинів за вчинення яких передбачено виконання покарань у колоніях-поселеннях. 6.05.1993 р. ВРУ прийнято постанову про створення при ВТК відділень колоній – поселень для засуджених, які твердо стали на шлях виправлення і переведені у ці колонії. 25.06.1993 р. – постановою ВРУ затверджена Державна програма боротьби із злочинністю на 1993 – 1996 рр. яка складалася з 7 розділів: 1 організаційні і правові заходи; 2 профілактика правопорушень; 3 зміцнення громадського порядку і безпеки; 4 боротьба з організованою злочинністю та злочинністю у сфері економіки; 5 міжнародне співробітництво у сфері боротьби зі злочинністю; 6 удосконалення кримінально-виконавчої системи; 7 кадрове та матеріально-технічне забезпечення правоохоронної діяльності. Шостим розділом передбачалось відкриття нових колоній і СІЗО, поліпшення комунально-побутових умов, надання додаткових пільг з виробничо-господарьскої діяльності. Під впливом демократичних процесів, що відбувались в країні, враховуючи курс України на євроінтеграцію до європейської спільноти, законодавча і виконавча гілки влади більш активно долучилися до процесу законо- і нормотворення у кримінально-виконавчій сфері. 26.01.1994 р. постанова КМУ № 31 затвердила Програму приведення умов тримання засуджених, які відбувають покарання в місцях позбавлення волі, СІЗО та ЛТП, у відповідність з міжнародними стандартами. Законом України від 27.07.1994 р. ВТК був доповнений розділом ІХ «Персонал установ і органів виконання покарань», який складався з чотирьох статей (127-130) та містив норми, в яких закріплювалися вимоги до персоналу, встановлювалась відповідальність персоналу за жорстоке ставлення до засуджених або вчинення стосовно них дій, що принижують людську гідність, а також визначали правове становище персоналу та встановлювали основні засади його соціального захисту. 27.08.1994 р. ВРУ прийнято Закон «Про внесення змін і доповнень до законодавчих актів України щодо врегулювання деяких питань, пов’язаних з умовами відбування покарань засудженими»: 1. Введена відстрочка відбування покарання вагітним та жінкам, які мають неповнолітніх дітей віком до 3 років. 2. Дозволені короткострокові відпустки для жінок, які мають дітей віком до 3 років, для їх влаштування у родичів, опікунів, дитячих будинках. 3. Допускаються телефоні розмови 1 раз у квартал (до 15 хв.) 4. Для визначеної категорії засуджених дозволено купувати продукти харчування за гроші, які надійшли за переказами. 5. Встановлено можливість платних медичних консультацій. 6. Збільшена кількість посилок (передач), які протягом року можуть одержати засуджені: у ВТУ загального режиму – 7, у ВТУ посиленого режиму – 6, у ВТУ суворого та особливого режиму – 5, у виховно-трудових колоніях – загальний режим – 10, посилений – 9. 7. Засудженим чоловікам віком понад 60 р., жінкам – понад 55 років, інвалідам І та ІІ групи, хворим на туберкульоз в активній формі, вагітним з терміном більше 4 місяців, жінкам, діти яких перебувають у будинках дитини при ВТУ, дозволяється працювати за їх бажанням згідно з висновком лікарської комісії установи. 8. Засудженим неповнолітнім, інвалідам І та ІІ групи, непрацюючим чоловікам віком понад 60 р., жінкам – понад 55 р.(якщо вони не одержують пенсію), інвалідам І та ІІ групи, хворим на туберкульоз в активній формі, вагітним з терміном більше 4 місяців, жінкам, діти яких перебувають у будинках дитини при ВТУ, а також особам, звільненим від роботи через хворобу, харчування, одяг, взуття та комунально-побутові послуги надаються безкоштовно. Закон України від 1.12.1994 р. «Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі», Закон України від 1.10.1996 р. «Про застосування амністії в Україні» також спрямовували сферу поводження із засудженими на максимальне наближення до міжнародних стандартів і правил. Найпомітнішою подією цього періоду стало прийняття Конституції України у 1996 р. – базового джерела і юридичної основи розвитку законодавства, у тому числі кримінально-виконавчого. Ст. 92 встановлює – виключно законами України визначаються організація й діяльність органів і установ виконання покарань, тільки законом оголошується амністія. Ст. 106 – відносить до компетенції Президента здійснення помилування. Більшість прав, свобод та обов’язків людини й громадянина, передбачених Розділом ІІ Конституції поширюються і на засуджених. Ч.3 ст. 63 встановлює, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежнь, які визначені законом і встановлені вироком суду. На підставі ст. 64 Конституції, зняті обмеження виборчого права для осіб, які відбувають покарання в УВП. Третій період 1996 – 2000 рр. Організація боротьби із злочинністю здійснювалась на основі президентської «Концепції цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996 – 2000 р.» порівняно з попередньою була більш об’ємною і складалася з 13 розділів: 1 організаційно-правові заходи; 2 забезпечення конституційного ладу, прав і свобод людини; 3 профілактика правопорушень і злочинності; 4 боротьба з наркоманією і алкоголізмом; 5 боротьба з організованою злочинністю і корупцією; 6 боротьба зі злочинністю у сфері економіки; 7 поліпшення розслідування кримінальних справ та розшукової роботи; 8 удосконалення кримінально-виконавчої системи; 9 міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю; 10 науково-методичне забезпечення боротьби зі злочинністю; 11 кадрове забезпечення боротьби із злочинністю; 12 матеріально-технічне забезпечення правоохоронних органів; 13 перспективні заходи. У комплексній програмі було започатковано науково-методичне забезпечення діяльності кримінальної юстиції та перспективні заходи удосконалення усіх видів кримінологічної політики України, в тому числі й кримінально-виконавчої системи. Із набуттям Україною членства в Раді Європи, розпочато процес приєднання до основних європейських законодавчих актів, що відображало намір українських законодавців привести процедуру виконання покарань у відповідність з європейськими стандартами. 1998 р. введено мораторій на смертну кару та її подальше скасування, що викликало необхідність організації тримання нової специфічної категорії засуджених до довічного позбавлення волі. З метою подальшого реформування кримінально-виконавчої системи та виконання зобов’язань, взятих Україною при вступі до Ради Європи, указом Президента України від 22.04.1998 р. № 344/98 «Про утворення Державного департаменту України з питань виконання покарань» на базі Головного управління виконання покарань МВС України як центральний орган виконавчої влади з тимчасовим підпорядкуванням МВС утворено ДДУПВП. Указом Президента від 31.07.1998 № 827/98 затверджено Положення про ДДУПВП. 12.03.1999 ДДУПВП виведений з підпорядкування МВС України і підпорядкований безпосередньо Кабінету Міністрів України. Основними завданнями Держдепартаменту є: - здійснення єдиної державної політики у сфері виконання кримінальних покарань; - розроблення рекомендацій щодо організації тримання осіб, взятих під варту, забезпечення виконання вироків суду і застосування передбачених законом засобів виправлення і перевиховання засуджених; - здійснення контролю за виконанням вироків суду за окремими видами додаткових покарань; - забезпечення примусового лікування засуджених, хворих на алкоголізм та наркоманію; - забезпечення додержання вимог законодавства в органах і установах виконання покарань, запобігання злочинам, дисциплінарним проступкам з боку засуджених до позбавлення волі та щодо них, їх припинення та виявлення і розкриття злочинів, вчинених в органах і установах виконання покарань, проведення дізнання у справах про ці злочини, здійснення оперативно-розшукової діяльності; - керівництво органами і установами виконання покарань, організація виробничо-господарської діяльності з наданням засудженим роботи, забезпечення їх професійної підготовки та загальноосвітнього навчання; - правовий і соціальний захист осіб рядового і начальницького складу, працівників кримінально-виконавчої системи та членів їх сімей; - удосконалення роботи з кадрами, їх професійної підготовки. 5.07.2000р. наказом ДДУПВП № 110 прийнято нову редакцію Правил внутрішнього розпорядку ВТУ, крім того було розроблено і видано понад 20 нормативно-правових актів (положення, інструкції, накази), що стосувалися різноманітних питань діяльності УВП. Таким чином відбувалося становлення ДДУПВП як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, що безпосередньо реалізує державну політику у сфері виконання покарань. Четвертий період після 2000 р. характеризувався діяльністю законодавчої і виконавчої влади у напрямі створення основоположної бази сучасної кримінально-виконавчої політики. Законом України від 11.02.2001 р. № 2214-ІІІ з переліку виправних колоній були виключені колонії-поселення для осіб, які твердо стали на шлях виправлення, скасовані обмеження щодо листування засуджених, які відбувають покарання в тюрмі і встановлено, що кореспонденція засуджених, яка направляється Уповноваженому ВРУ з прав людини не підлягає перегляду, запроваджено обов’язкову повну средню освіту для засуджених, які її не мають. Найважливішою подією стало прийняття 5.04.2001 нового Кримінального кодексу України. (набрав чинності 1.09.2001) Цей кодекс увібрав багато позитивного з міжнародного досвіду. При його розробці були враховані положення чинних міжнародних договорів, згоду на обов’язковість яких надала Верховна Рада України, а також положення міжнародних конвенцій, до яких приєдналась Україна. Суттєвим у ньому стало практичне запровадження в життя положень Конституції України у відповідності з якою “Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом”. З його прийняттям були пов’язані численні і суттєві зміни до ВТК України: - розділ ІІІ – Б «Порядок і умови виконання покарання у виді громадських робіт»; - розділ VІ-А «Порядок і умови виконання покарання у виді арешту»; - розділ VІ-Б «Порядок і умови відбування покарання у виді позбавлення волі»; - глава 20-А «Здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням». Оскільки процес реформування кримінально-виконавчої системи тривав, постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 № 167 «Про затвердження Програми подальшого реформування та державної підтримки кримінально-виконавчої системи на 2002-2005 роки» була затверджена відповідна Програма, яка складалася з шести розділів: 1. Загальні положення 2. Вдосконалення законодавчої бази 3. Організаційні заходи 4. Поліпшення умов відбування покарань та медичного забезпечення осіб, які тримаються в місцях позбавлення волі 5. Сприяння діяльності підприємств кримінально-виконавчої системи 6. Удосконалення роботи з кадрами. Логічним результатом реалізації заходів, передбачених у другому розділі цієї програми стало прийняття 11.07.2003 р., Кримінально-виконавчий кодекс України, який набрав чинності 1.01.2004 року стаття 1 якого визначає мету і завдання кримінально-виконавчого законодавства – регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, попередження вчинення нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам і нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Отже, перед законодавцем, як і сьогодні, постала не складна задача – вдосконалення кримінально-виконавчого законодавства з метою забезпечення ефективності діяльності органів і установ кримінально-виконавчої системи з виконання покарань, та приведення умов тримання засуджених у відповідність до міжнародних стандартів і правил.
Список основної та додаткової навчально-методичної літератури: 1. Конституція України. 1996 р. 2. Кримінально-виконавчий кодекс України. 3. Кримінальний кодекс України. 4. Кримінально-процесуальний кодекс України. 5. Указ Президента України від 22 квітня 1998 року «Про створення Державного Департаменту України з питань виконання покарань». 6. Указ Президента України від 31 липня 1998 року (Із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України № 248/99 від 12. березня 1999 року) «Про Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань». 7. Советское исправительно-трудовое право. Общая часть. Учебник. Рязань. 1987 г. 8. Стручков. Курс исправительно-трудового права. Проблемы общей части. Учебник. М.1984. 9. Права людини і професійні стандарти для працівників міліції та пенітенціарних установ в документах міжнародних організацій. Українсько – Американське бюро захисту прав людини, Амстердам – Київ – 1996. 10.Пенітенціарна ідея. Радов Г.О. Киів –1998. 11.В.П. Филонов, А.И. Фролов “Уголовно-исполнительное законодательство Украины. Донецк. 1998. 12.В.М. Трубников, В.П. Филонов, А.И. Фролов “Уголовно-исполнительное право Украины”. Учебник. Донецк. 1999. 13.Уголовно-исполнительное право. Учебник для юридических вузов. Издание 2. Под ред. Проф.. В.И. Селиверстова, М.: Юриспруденция, 2000. 14.О.М. Джужа, В.О. Корчинський, С.Я. Фаренюк, В.Б. Василець “Курс кримінально-виконавчого права України: Загальна та Особлива частини.” Навчальний посібник. – К.: Юринком Інтер, 2000. 15.О.М. Джужа, В.О. Корчинський, С.Я. Фаренюк, В.Б. Василець та інші “Кримінально-виконавче право України” Навчальний посібник. – К.: Юринком Інтер, 2002. Список додаткової навчально-методичної літератури: 1. Борьба с преступностью в Украинской ССР (1917-1967): В 2 т. – К., 1967. – Т.2.: 1926-1967гг. – 952с. 2. Дорошенко И.А. История органов и войск государственной безопасности СССР. – М., 1960. – Ч.2. (1921-1932рр.). – 292с. 3. Зубков А.И., Калинин Ю.И., Сысоев В.Д. Пенитенциарные учреждения в системе Министерства юстиции России. История и современность. – М.: Издательство НОРМА, 1998. – 176с. 4. История государства и права Украинской ССР. В 3-х т. - К.: Наук, думка, 1987. 5. История милиции Украинской ССР. В документах и материалах / Под ред. П.П.Михайленко. – К., 1969. – Т.1. – 883с. 6. История советских органов государственной безопасности / Под ред. В.М.Чебрикова. – М.: Высшая школа КГБ, 1977. – 639с. 7. История советской милиции: В 2 т. – М.: Академия МВД СССР, 1977. – Т.2. – 338с. 8. Кравченко Ю.Ф. Міліція України. – К.: Генеза, 1999. – 432с. 9. Кульчицький B.C. та ін. Історія держави і права України: Навч. посібник. - Львів: Світ, 1996. - 294 с. 10. Лубянка: ВЧК-ОГПУ-НКВД-НКГБ-МГБ-МВД-КГБ: Справочник / Под общей ред. А.Н.Яковлева. – М.: МФД, 1997. – 352с. 11. Лунеев В.В. Преступность ХХ века: Мировые, региональные и российские тенденции. – М.: Норма, 1997. – 525с. 12. Лунеев В.В. Преступность в СССР: Основные тенденции и закономерности // Советское государство и право. – 1991. – №8. – С.90-97. 13. Михайленко П.П., Кондратьєв Я.Ю. Історія міліції України у документах і матеріалах: В 3 т. - К.: Генеза, 1999. – Т.3. 14. Уголовно-исполнительное право России. Учебник для юридических вузов и факультетов. Под ред. А.И. Зубкова. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА*М, 1999. – 614с. 15. Чисніков В.М. Секретарі, наркоми, міністри внутрішніх справ України. – К.: Українська академія внутрішніх справ. – 23с. 16. Юридический словарь / Под ред. С.Н.Братусь. – М.: Госюриздат, 1953. – 782с. 17. Юридичний словник-довідник / Під ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: Феміна, 1996.– 696с.
АНАЛІЗ МАТЕРІАЛЬНИХ РЕСУРСІВ ПІДПРИЄМСТВА І ЕФЕКТИВНОСТІ ЇХ ВИКОРИСТАННЯ
Мета: ознайомитись з методикою аналізу забезпеченості та ефективності використання матеріальних ресурсів підприємства.
Питання: 1. Завдання і джерела інформації аналізу. 2. Аналіз забезпеченості підприємства матеріальними ресурсами. 3. Аналіз показників ефективності використання матеріалів і сировини. 4. Аналіз нормування матеріальних ресурсів.
Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 410; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |