Питання2. Принципово нові положення кримінально-виконавчого кодексу України

Принципово новим в даному документі є наступне.

1). КВК України виходить з необхідності відповідності кримінально-виконавчого законодавства України її Конституції та міжнародно-правовим зобов’язанням. В ст. 3 Конституції України встановлено, що найвищою соціальною цінністю в державі є особа, її права і свободи. Відповідно до цього, у ст. 1 КВК України зазначається, що кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Отже, права і свободи людини і громадянина висуваються КВК України на перше місце, про що свідчать і його завдання: визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов’язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними. Щодо міжнародно-правових зобов’язань, то в ст. 2 КВК України вказується, що кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2). КВК України реалізує загальновизнані концептуальні положення про демократизацію, гуманізацію, диференціацію та індивідуалізацію виконання кримінальних покарань. КВК України розроблявся з урахуванням міжнародних стандартів поводження з ув’язненими та засудженими, міжнародних угод про захист прав і свобод людини, концепції реформи кримінально-виконавчої системи в Україні, схваленої постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 1991 року №88, нового Кримінального кодексу України, змінами до Кримінально процесуального кодексу України, чинного законодавства, інших нормативно-правових актів, практики виконання покарань, результатів наукових досліджень, законодавства і практики інших країн. Збережено ті норми виправно-трудового законодавства, що діяли до КВК України, які були прийнятті в останні роки і виправдали себе на практиці.

3). КВК України представляє собою єдиний законодавчий акт, який регламентує виконання усіх видів кримінальних покарань, передбачених КК України. Взагалі, галузь законодавства, яка регулює виконання кримінальних покарань, традиційно з початку 1920-х рр. називалася виправно-трудовим. Виправно-трудові кодекси 1925 і 1970 рр. регулювали порядок і умови виконання тільки окремих покарань, в основному у виді позбавлення волі і виправних робіт. Однак, після прийняття у 1984 р. Положення про порядок і умови виконання кримінальних покарань, не пов’язаних із заходами виправно-трудового впливу на засуджених, і внесення у 1990-х і 2001 рр. змін і доповнень у Виправно-трудовий кодекс ця назва перестала відповідати своєму змісту. Норми виправно-трудового права стали переважно кримінально-виконавчими.

Виходячи з обсягів даної статті, коментувати весь новий КВК України немає можливості, тому акцентуємо увагу лише на принципово нових його положеннях. До таких в першу чергу відноситься оновлене визначення кримінально-виконавчого законодавства Україні та його мети і завдань (ст.ст. 1 та 2). Окрім цього, КВК України вперше закріплює дію кримінально-виконавчого законодавства у просторі й часі: до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України; порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання (ст. 3).

До нововведень КВК України відноситься розширений перелік підстав для виконання і відбування покарання. Такими підставами є вирок суду, який набрав законної сили, інші рішення суду, а також закон України про амністію та акт помилування (ст. 4).

Вперше КВК України на рівні закону закріплює принципи кримінально-виконавчого законодавства: невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань (ст. 5).

Новим в КВК України є визначення і співвідношення понять виправлення і ресоціалізації засуджених. Виправлення засудженого – це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Ресоціалізація – це свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого (ч.ч. 1 та 2 ст. 6).

До основних засобів виправлення і ресоціалізації засуджених новий КВК України відносить: встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисну працю, соціально-виховну роботу, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Вказані засоби застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання (ч.ч. 3 та 4 ст. 6).

Уперше КВК України приділив виключно велику увагу регламентації правового статусу засуджених (гл. 2). У зазначеній главі закріплюються загальні принципи визначення правового статусу засуджених, їх основні права та обов’язки. Ця глава, виходячи із соціально-правової значимості відносин, що входять у її предмет, поставлена законодавцем на друге місце, відразу за главою, яка встановлює загальні положення. Таке рішення є цілком виправданим, з огляду на архітектоніку Конституції України, де права, свободи і обов’язки людини і громадянина також розташовані в другому розділі після загальних конституційних положень і принципів. Закріплення прав і свобод засуджених у законі має велике значення, оскільки означає, що будь-які інші нормативно-правові акти (насамперед, органів виконавчої влади) не можуть їх змінити, звузити або доповнити. Це є найважливішою гарантією прав, свобод і законних інтересів засуджених при виконанні кримінальних покарань.

Новизна закріплення КВК України правового статусу засуджених не обмежується вищевикладеним. Вона виявляється в ряді моментів, які свідчать про зміну підходу законодавця до визначення правового статусу засуджених. По-перше, у ст. 7 КВК України констатовано, що держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку. По-друге, як вже говорилося вище, у нормах КВК України вперше закріплена розгорнута система основних прав і обов’язків засуджених, котрі є загальними для засуджених, що відбувають різні види кримінального покарання. По-третє, особливість закріплення правового статусу засуджених у нормах КВК України визначається встановленням їх права на особисту безпеку (ст. 10).

Принципово новою є класифікація органів і установ виконання покарань. Відповідно до ст. 11 КВК України органами виконання покарань є ДДУПВП, його територіальні органи управління, кримінально-виконавча інспекція, а до установ виконання покарань відносяться арештні доми, кримінально-виконавчі установи, спеціальні виховні установи. Кримінально-виконавчі установи в свою чергу поділяються на кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри) і кримінально-виконавчі установи закритого типу (виправні колонії). КВК України передбачена нова диференціація виправних колоній за рівнями безпеки (мінімального, середнього та максимального). Виправні колонії мінімального рівня безпеки поділяються на колонії мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання і колонії мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання. У межах, визначених КВК та законами України, виконання кримінальних покарань також здійснюють Державна виконавча служба, військові частини, гауптвахти і дисциплінарний батальйон.

Дата добавления: 2014-01-04