Есхіл (525 до н. е. м. Елевсін— 456 рр. до н.е., о. Сицилія) — ”батько трагедії”, поет доби розвитку демократії в Афінах. Проблематика, художня своєрідність його творів

”Батько трагедії” Есхіл народився в аристократичній сім’ї в аттичному селищі Елевсин і (за іншими відомостями — у Афінах). На його віці відбулося багато бурхливих суспільно-політичних подій. Особливо важливим є те, що він брав участь у всіх найбільш важливих битвах під час греко-перських воєн: і при Марафоні (490), і при Платеях (479), і у відомій морській битві при Саламіні. Він сам оцінив свої військові заслуги значно вище, ніж літературні (так, в епітафії, складеній, швидше за все, ним самим, немає й натяку на його літературні перемоги, зате згадані перемоги військові).

Вперше Есхіл-драматург виступив у 500 р. до н.е., але лише через 16 років, у 484 він став переможцем на традиційних драматургічних змаганнях, т. зв. Великих Діонісіях. Правила змагань були жорсткі. Участь брали три, драматурги, і голоси глядачів розподілялися між ними. Перші два місця вважалися престижними, третє — поразкою. Але шістнадцятирічна робота над собою не минула даремно: потім Есхіл ще 12 разів (!) займав перше місце у щорічних змаганнях трагічних поетів (для порівняння: великому Еврипіду поталанило лише 5 разів, один з яких— посмертно).

Кілька разів Есхіл протягом життя виїздив з Афін на, Сицилію — процвітаючу тоді грецьку колонію. Правителі Сицилії любили приймати у себе поетів, художників і філософів. Крім Есхіла, там бували уславлені лірики — Симонід, Піндар, Вакхілід.

От і вся скільки-небудь вірогідна біографія Есхіла. Академік Білецький наводить одну з легенд про нього. Буцімто батько Есхіла, Ефворіон, був послідовником Піфагора, засновника філософської школи, яка нагадувала середньовічний чернечий орден.

Одного разу маленького Есхіла залишили стерегти виноградник. Втомлений спекою, хлопчик заснув. І уві сні побачив рум’яне, веселе і разом з тим страшне обличчя бога Діоніса-Вакха, який наказав хлопчикові, коли той виросте, віддатися драматичному мистецтву. І Есхіл кинув після перемоги над ворогами вітчизни мечі і виконав наказ Діоніса.

Але його драматична кар’єра, як і життєвий шлях, не була рівною. Одного разу його було звинувачено у блюзнірстві і передано до афінського суду. І тільки завдяки братові, теж учасникові перської війни, який розірвав туніку на Есхілові і показав суддям покалічену на війні руку драматурга, обвинувачення зняли. Вище вже йшлося про те, що під час вистав його „ Еріній ” діти вмирали, а жінки розроджувалися з жаху. Кому це сподобається? До того ж розповідають, що під час іншої його вистави дерев’яні лави амфітеатру, на яких скупчився натовп, раптом завалилися, і постраждали люди. А це кому сподобається? І якщо старшого сучасника Есхіла, драматурга Фрініха (бл. 540—470 рр. до н. є.) оштрафували на тисячу драхм за „ зловживання патріотичними почуттями афінян ” (у 494 р. ним була поставлена трагедія ”Взяття Мілету”, у якій йшлося про розорення персами цього чудового грецького міста, і, за свідченням історика Геродота (бл. 490 — 426 рр. до н.е.), весь театр заходився плачем, співчу­ваючи жителям цього міста, то про Есхіла стали казати,. що боги розгнівалися на нього, і це буцімто спонукало його поїхати на Сицилію, де він і помер. За іншими переказами, Есхіл подався туди тому, що образився на афінян, які перше місце у змаганні трагіків віддали його молодому колезі — Софоклу. Помер він на Сицилії у 456 р. до н.е., в місті Етні, розташованому біля підніжжя однойменного вулкану.

Твори Есхіла, як виняток, ставилися у афінському театрі й після його смерті. Тоді він був найпопулярнішим трагіком Еллади. Есхіл написав не менш, ніж 80 трагедій. До нашого часу дійшло лише 7: ”Перси” (472 р. до н.е.), ”Семеро проти Фів” (467 р. до н.е.), ”Благальниці” (бл. 463 р. до н.е.), трилогія ”Орестея” (458 р. до н.е.): а) ”Агамемнон”, б) ”Хоефори”, в) „ Евменіди”; ”Прометей прикутий” (відомо, що ця трагедія входила до складу тетралогії, поряд із драмами ”Визволений Прометей”, „ Прометей-вогненосець ”, а також невідомої нам сатирівської драми).

Як драматург Есхіл був міцно пов’язаний, з одного боку, з традиціями епічної поезії (Гомер), з другого, — з традиціями хорової меліки (Піндар). Його трагедія власне ще не драма, а більш-менш суспільний епізод героїчної легенди. Головне місце відведено ліричним та епічним співам хору. Немає поступового розвитку характерів. Лінія драми зламується лише один раз, тобто має лише одну перипетію (перипетія — гр. peripeteia — раптовий поворот, перелом, різка несподівана переміна у ході дії та долі персонажу).

Есхіл заснував класичну грецьку трагедію, перейнявши у Фрініка досить просту форму мистецтва. Вперше ввів у вистави другого актора.

Більшість трагедій Есхіла написані на міфологічні сюжети (за винятком трагедії ”Перси”, побудована на історичному матеріалі, що розповідає про поразку персидського флоту поблизу о. Саламін). У них порушуються проблеми правди, обов’язкового покарання злочинця за пролиту кров, родової помсти і прокляття, що тяжіє над родом. У своїх трагедіях Есхіл прославляв силу розуму. незламність людського духу, велич героїв, які повстають проти тиранів.

Есхіл зробив величезний внесок у розвиток трагедії, перетворивши її на важливий суспільний жанр мистецтва, на першорядний за значенням засіб ідейного впливу на співгромадян. Його трагедія не залишилася сталою, застиглою, а постійно розвивалася, ускладнювалася. Есхіл уперше вводить прийоми, що стали надбанням драматургії нових часів. Зокрема, він перший використав формулу трагічного мовчання, пісні хору в його трагедіях часто створюють атмосферу жаху на сцені, тобто чекання чогось страшного і неминучого. Поет почав вживати прийоми контрасту, трагічної іронії. Він уміло використовував пророцтва і віщування, щоб знову і знову створювати напруження на сцені, викликати жах у глядачів. Його мова сповнена архаїзмів і новотворів, епічних порівнянь, поетичних епітетів, яскравих метафор, внутрішніх рим і звукопису. Крім того, вважається, що Есхіл уперше запровадив у театрі декорації, мальовані маски з виразом трагічних настроїв людини, а також котурни.

У літературах Європи інтерес до Есхіла пожвавлюється у XVIII ст., особливо, коли німецькі поети „бурі й натиску” зацікавилися образом Прометея (Гейне, Гете та ін.), який потім часто зустрічається у XIX ст. (Байрон, Шеллі та ін.). В українській літературі Прометея згадують Т. Шевченко, І. Франко, Л. Українка та ін.

Дата добавления: 2014-01-04