Еврипід (480 — 406 рр. до н.е.) як поет кризи афінської демократії. Новаторський характер творчості Еврипіда

Софокл (496 — 406 рр. до н.е.) як поет розквіту афінської демократії, співець громадянської мужності та героїчної особистості. Трагедії Софокла — шедеври світової трагедійної творчості.

Софокл (496—406 рр. до н.е.) — народився у заможній родині торговця зброєю у Колоні, передмісті Афін. Віком молодший за Есхіла і на 15 років старший за Еврипіда. Отримав добру гімнастичну підготовку та музичну освіту.

Його дитинство й рання молодість минали в той час, коли все було наповнене враженнями від блискучої перемоги греків у війнах з Персією. А роки зрілості припали на період найвищого розквіту афінської демократії (”доби Перікла”), якій він служив і як драматург, і як політичний діяч: у 443 р. до н.е. — скарбником могутнього тоді морського союзу, згодом протягом цілого десятиліття (441 — 431 рр. до н.е.) — членом колегії стратегів (котрі очолили похід проти Самосу, який саме тоді відокремився від Афін). Йому довелося спізнати й занепад афінської демократії. Це були буремні часи, й Софокл знову спокусився політичною діяльністю. У 411 р до н.е. взяв участь у заколоті, спробі здійснити в Афінах переворот, яка була придушена. І тільки сивина та лавровий вінок драматурга врятували його від кари. У 27 років Софокл переміг Есхіла на святі Діоніса, після чого той залишив Афіни і відбув у Сицилію. А у 441 р до н.е. сам був переможений Еврипідом.

Після смерті його ім’я вшановували поруч з іменами Гомера, Архілоха, Есхіла. На могилі щороку приносили жертви.

За 60 років літературної діяльності Софокл написав близько 123 п’єс. Твори користувалися надзвичайним успіхом: 24 рази отримував перемоги на змаганнях трагіків. До нашого часу збереглося лише 7 повних трагедій: ”Аякс” (бл. 442 р. до н. е.), ”Антігона” (бл. 441 р. до н. е.), ”Трахінянки” (?), ”Едіп-цар” (бл. 429 р. до н. е.), ”Електра” (430—415 рр. до н. є.), ”Філоктет” (409 р. до н. е.) та ”Едіп у Колоні” (401 р. до н. е.).

Софокл завершив перетворення трагедії з ліричної кантати у драму (це перетворення почав Есхіл). Герої його діють здебільшого самостійно і самі визначають свою поведінку щодо інших персонажів. Він рідко зображує на сцені богів. Вчинки героїв мотивуються їхнім характером. Софокл ввів другорядні дійові особи через третього актора. Це була революція у драмі того часу. У подальшому кількість акторів у давньогрецькій драмі не зростала, так що Софокл надав остаточного вигляду формі трагедії. На відміну від Есхіла, який писав трилогії, що закінчувалися втихомирливою розв’язкою (наприклад, Зевс вибачає непокірного Прометея), у Софокла кожна з трагедій являє собою цілком завершений драматичний твір, який закінчується загибеллю героя. Але повністю з творчими принципами Есхіла він не пориває. Так, спільною для обох великих драматургів є: а) відсутність або незначна роль любовних мотивів у творах, б) традиційне висвітлення релігійних та моральних проблем. Одночасно намічаються у Софокла і риси, які зближають його творчість із творчістю його молодшого сучасника Еврипіда: поглиблений психологізм, намагання зробити персонажі трагедій не тільки певними типами, але і яскраво вираженими індивідуальностями. Проте Софокл переважає Еврипіда, по-перше, витриманою якістю композиції; по-друге, гармонією між ліричними або мелічними, хоровими та суто драматичними, діалогічними частинами трагедії.

Як і Есхіл, Софокл опрацьовував у своїх трагедіях традиційні міфологічні сюжети. Але, на відміну від Есхіла, основну увагу поета привертала людина, її характер, рішення, вчинки. Високо цінуючи розум людини і свободу її дії, Софокл водночас доходить Висновку про обмеженість людських можливостей, оскільки доля людини залежить від вищих сил, могутніх і невмолимих. Тому людське життя сповнене раптових, часто страшних для людини поворотів, про які вона знати не може. Щастя, за переконанням поета, завжди нетривке: вічно щасливою людина бути не може.

Софокл вніс у трагедію ряд подальших змін. Він позбавив трагічну трилогію сюжетного зв'язку між її частинами. Кожна з його трагедій являла собою закінчений драматичний твір. Софокл збільшив кількість учасників хору з 12 до 15 і, найголовніше, ввів третього актора, що привело до помітного розширення діалогів у трагедії, пожвавило і драматизувало дію, зменшило партії хору, який поступово переставав відігравати роль колективної актора.

Арістотель назвав трагедії Софокла найзавершенішим типом античної трагедії.

Твори Софокла українською мовою перекладали І. Франко, Б. Тен, Г. Кочур, А. Содомора.

Дата добавления: 2014-01-04