Лекція № 2

Еврипід (бл. 480 або 484, о. Саламін — 406(?), Македонія рр. до н.е.). Про Еврипіда достеменно відомо небагато. Від античності зберігся ”Життєпис Еврипіда”, де його біографія подана анекдотами, що існували тоді, та античними комедіями. Насправді, Евріпід народився у багатій та поважній сім’ї, яка мала великий маєток на острові Саламін, коло якого греки розгромили перський флот. Навчався у філософів Протагора й Анаксагора, товаришував з філософами Архелаєм і Продіком, був власником великої книго збірки. Був гарно розвинутий фізично, перемагав у загальногрецьких змагань гімнастів, майстерно малював, приятелював із самим Сократом. Антична традиція зображує Еврипіда самітником на лоні природи. Любив обмірковувати свої твори у відлюдному саламінському гроті на березі моря. Не терпів міського галасу. Недаремно його вважали „ філософом на сцені ”. У 408 р. до н. є. дав згоду переїхати македонського царя Архелая.

Вперше виступив у афінському театрі у 455 р. до н., але тільки через 14 років одержав першу перемогу серед трагіків. Написав 92 п’єси (йому приписують від 75 до 98 драматичних творів), до нас дійшли 18. Серед них: ”Алкестида” (438 р. до н.е.), ”Медея” (431 р. до н. є.), ”Іпполіт” (428 р. до н. є.), ”Андромаха” (427 р. до н.е.), ”Гекуба” (424 р. до н.е. ”Електра ” (413 р. до н. є.). За майже 50 років творчості лише 4 рази був удостоєний першого місця у змагання трагіків. Останній (п’ятий) раз ”Іфігенія у Тавриді” (411 р. до н. є.), ”Орест” (408 р. до н. є.) та ін. переміг посмертно: його син (чи небіж) поставив у Афінах останню Еврипідову трагедію, написану вже у Македонії.

Здавалося б, він не виходив за межі тематики розробленої Есхілом і Софоклом: це легенди Троянського та Фіванського циклів. Але Еврипід по-своєму осмислював ці міфи, оцінював втручання богів у життя людей, розумів сенс людського життя. Таким чином відбувається повне заперечення первісної сутності героїв трагедій Есхіла і Софокла. Еврипід відмовився від божественних сил у поясненні всесвіту. Звів міф до ролі службового засобу в організації сюжету. Але головне — відкрив самостійну цінність людини та її душевних переживань, що згодом було підхоплене письменниками Ренесансу.

І саме оця пильна увага до людської душі, до внутрішнього світу людини спричинила ще один феномен — феномен біблійного колись кимось кинутого каменя, який стає наріжним каменем у новій споруді. Не оцінений за життя (хоча як же він боровся за визнання в Афінах, і таки — хоч посмертно — переміг), він став найбільш популярним із трагіків класичного періоду грецької античної літератури, визначивши основний напрям розвитку драматургії нового часу.

Еврипіда вважають реформатором грецької трагедії. Новаторство Еврипіда полягає в тому, що його трагедії втрачають героїчний характер і наближаються до соціально-побутової драми. Якщо Софокл зображував героїв ідеальними, такими, якими вони мають бути, то Еврипід кидає виклик високій трагедії і зображує героїв такими, якими вони є. Найбільше Еврипіда цікавить людина, що розривається між протилежними пристрастями, в серці якої живуть складні суперечливі почуття. Трагедійний конфлікт у Еврипіда набуває нових якостей: він перестає бути протиборством двох героїв, а стає внутрішнім конфліктом одного персонажа, переноситься в його душу. У нові часи це отримає назву психологічного конфлікту. Арістотель вважав Еврипіда найтрагічнішим з грецьких поетів. Новаторство Еврипіда проявлялося і формі трагедій: з’являється інтрига, вводяться комічні сцени, трапляється вже й щаслива розв’язка (”Іон”, ”Алкеста”). Це вже був якісно новий драматичний жанр, якій пізніше отримав назву трагікомедія. Використовуючи за традицією міфологічні сюжети, Еврипід ставиться до них по новому, піддаючи їх критиці. Зображуючи страждання людей, поет доходить висновку, що їх не можна виправдати ніякою вищою справедливістю богів. Еврипід є винахідником і багатьох технічних новацій. Заплутана інтрига в його п’єсах часто розв'язується за допомогою божества, яке злітає з неба (звідси походить вираз ”бог із машини”. Еврипід зменшує роль хору, він перестає брати головну роль в розвитку дії, а його роль поступово зводиться до супровідної.

Вплив софістичної філософії на творчість Еврипіда проявився і у ставленні поета до рабства. У багатьох своїх трагедіях він вивів на сцену раба, що було новацією (”Єлена”, ”Іон”, ”Гекуба”, ”Троянки”). У низці трагедій Еврипід розвиває думку про те, що рабство є несправедливістю та насильством (”Гекуба”, ”Троянки”), що воно суперечить справжній природі людей і найчастіше є наслідком злигоднів життя. Еврипід показує, що рабство принижує та розбещує людину, розвиває її погані нахили.

Можна сказати, що у творчості Еврипіда намітилися два шляхи для наступного розвитку драми:

1. Від трагедії ”Медея”, ”Іпполіт” та ін. — до патетичної, пафосної трагедії, трагедії великих і сильних, іноді патологічних пристрастей. Найяскравішими виразниками цієї лінії стануть згодом Сенека, Ж. Расін та ін.

2. Від трагедій ”Іон”, ”Єлена” та ін., де вперше зустрічаються мотиви втраченої та знайденої дитини тощо, — до ”побутової” драми, п’єси з побутовим сюжетом, буденними персонажами. Через ”побутову” комедію Менандра цей шлях веде до Плавта, а через нього до Ж. Б. Мольєра і далі.

Давньогрецька трагедія являє собою неповторне породження давньогрецької культури, яке відіграло непересічну роль у морально-етичному вихованні людей. Глибока життєва правда творів Есхіла, Софокла і Еврипіда виходить за межі того історичного періоду, коли вони виникли, і за межі самої Стародавньої Греції. Трагедії цих поетів стали надбанням усього людства.

Зокрема, творчість Еврипіда позначилась на становленні Лесі Українки (поема про Іфігенію) і на доробку композитора К. Стеценка (одноактна опера ”Іфігенія у Тавриді”).

Твори Еврипіда українською мовою перекладали: І. Франко, Ф. Самоненко, О. Роздольний, Б. Тен, А. Білецький, А. Содомора.

Дата добавления: 2014-01-04