Здібності людини

Психоаналітична теорія особистості Зігмунда Фрейда.

Спрямованість особистості.

Формування та розвиток особистості.

Самосвідомість і «Я – концепція» особистості.

Розвиток особистості, як складний і динамічний процес.

План

Тема: Психологія особистості: загальна характеристика

Лекція №5

Ключові слова: індивід, особистість, людина, універсам, індивідуальність, самосвідомість, «Я – концепція», спрямованість особистості, самооцінка, рівень домагань, мотив, потреба, потяг, інтерес, спонукання, установка, здібності, теорії особистості.

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла, мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвитку інтелекту та самосвідомості тощо. З моменту народження дитина потрапляє у сферу дії економічних, морально – політичних та ідеологічних суспільних відносин, які через спілкування і активну діяльність розвивають її соціальні якості і формують її як особистість. Це тривалий і складний процес який має історичний характер. Як багатогранне і динамічне утворення особистість завжди змінюється й розвивається.

Для психолого – педагогічного аналізу процесу розвитку особистості слід чітко диференціювати поняття: «людина», «індивід», «особистість», «універсум», «індивідуальність».

Людина – продукт та суб’єкт суспільно – історичної діяльності, єдність фізичного та психодуховного, генетично зумовленого та при життєво сформованого. У неї генетично задано особливу тілесну організацію, істотними ознаками якої є прямоходіння, наявність пристосованих до праці рук, високо розвинутий мозок. Категорію людини доцільно вважати абстрактною, універсальною. Коли говорять, що хтось є людиною, то цим висловлюють факт її належності до людського роду Homo sapiens, до людства з його специфічними суспільними і антропологічними атрибутами, що набуваються та існують у тісному взаємозв’язку.

У поняття індивід входять, як загальні для людини і багатьох інших людей властивості, так і якості, які відрізняють дану людину від інших людей. Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині задатки та анатомо – фізіологічні передумови закладають підвалини розвитку особистості.

Індивід (від лат. Individuum – неподільне) – це окремо взята людина в сукупності всіх притаманних їй якостей: біологічних, фізичних, соціальних, психологічних. Це продукт філогенетичного і онтогенетичного розвитку, представник виду «Homo sapiens». Це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

Дитина народжується, як індивід. Завдяки спілкуванню з дорослими вона поступово засвоює соціальний досвід людства і включається в систему суспільних відносин, що формують її потреби, інтереси світогляд, переконання, тобто розвивають її як особистість. У творенні особистості вирішальну роль відіграють соціальне оточення, культурно – історичне середовище та властиві людині засоби соціалізації індивіда.

Особистість – людина, яка досягла такого рівня розвитку, що дозволяє вважати її носієм свідомості, здібної до самостійної творчої діяльності. Системна соціальна якість, якої набуває індивід у предметній діяльності та спілкуванні, що характеризує рівень і якість вияву в нього суспільних відносин. Особистість - категорія суспільно – історична.

Основні властивості особистості:

- активність;

- духовне багатство;

- оригінальність;

- цілісність;

- цілеспрямованість;

- моральна вихованість;

- ідейність.

Розвиток особистості – це процес формування особистості, як соціальної якості індивіда в результаті його соціалізації. Для того щоб індивід став особистістю він повинен пройти процес соціалізації – процес і результат засвоєння і активного відтворення індивідом соціального досвіду, який здійснюється в спілкуванні і діяльності. Може відбуватися в умовах стихійного впливу різних обставин життя в суспільстві, а також в умовах виховання – ціленаправленого формування особистості.

Чи може існувати індивід який не став особистістю? Прикладом є випадок з індійськими дівчатами Амалою і Камалою, яких виховувала вовча зграя. У них лише були індивідуальні біологічні особливості. Це було спричинено відсутністю людського оточення.

Індивідуальність - це поєднання психологічних особливостей людини, що визначають її самобутність, її відмінність від інших людей, своєрідність психіки та особистості індивіда, її неповторність. Виявляється індивідуальність у рисах темпераменту, характеру, в здібностях, особливостях і якостях психічних процесів, у звичках і у вподобаннях людини. Не існує двох людей з однаковим поєднанням психічних якостей. Індивідуальність властива кожній людині, але виявляється вона по – різному: в одних людей яскраво та сильно, в інших – малопомітно. Вона може заявити про себе в інтелектуальній, емоційній, вольовій чи одразу в усіх сферах психічної діяльності.

Універсум – найвищий рівень розвитку особистості, що знаходить прояв у творчий діяльності, результати якої мають значення для всього людства. (Ньютон, Дарвін, Ейнштейн).

Структуру особистості розглядають по-різному. Психолог К. Платонов у структурі особистості виокремлює чотири підструктури:

Перша підструктура – біологічно зумовлені психічні функції особистості, статеві і вікові особливості та їх паталогічні зміни, що великою мірою залежать від фізіологічних і морфологічних особливостей мозку і нервової системи.

Друга підструктура – підструктура форм відображення. Вона охоплює індивідуальні особливості психічних процесів, що формуються протягом соціального життя і специфічно виявляються в пізнавальній та емоційно – вольовій діяльності людини.

Третя підструктура – підструктура досвіду (знання, вміння, навички, звички), який набувається у процесі навчання, виховання, трудової діяльності, активної взаємодії з соціумом.

Четверта підструктура – спрямованість особистості, яку розуміють як сукупність стійких мотивів діяльності, моральних якостей, установок, стосунків з іншими людьми. Спрямованість особистості визначається суспільним буттям людини.

Загалом, психологічна структура особистості дуже складна і багатогранна. Пізнавальна, емоційно-вольова діяльність особистості, її потреби, інтереси, ідеали та переконання, самосвідомість тощо – це складові духовного життя особистості, які перебувають у складній взаємодії і в своїй єдності становлять її «Я – концепцію», що керує всіма аспектами внутрішнього життя та його проявами в діяльності та стосунках з іншими людьми.

Дата добавления: 2014-01-04