Передумови формування державної освітньої політики України з питань здорового способу життя молоді

Навчально – матеріальне забезпечення: мультимедія.

Особливості розвитку державної освітньої політики України з питань забезпечення здорового способу життя молоді – 20 хв.

Становлення української державної освітньої політики щодо здорового способу життя молоді – 20 хв.

Передумови формування державної освітньої політики України з питань здорового способу життя молоді – 20 хв.

4. Сучасна державна освітня політика з питань забезпечення здорового способу життя української молоді – 20 хв.

Заключення та відповіді на запитання – 5хв.

Навчальна література: Шиян О.І. Освітня політика з питань забезпечення здорового способу життя молоді: монографія / Олена Шиян. – Л., 2010. – 296с.

Ретроспективний аналіз історичних документів та наукових публікацій свідчить, що у вітчизняній науці є велика кількість досліджень, які стосуються проблем здоров’я і ЗСЖ. Перший навчальний посібник з питань здоров’я з’явився ще 1800 року з назвою «Перше поняття про те, як живе наше тіло, що для нього корисно, що шкідливо» в тогочасній Росії. Він був зорієнтований на вивчення власного організму і складався з практичних порад і правил, які стосувалися збереження здоров’я дітей, що відвідують школу. Цей посібник став матеріалом для наукових пошуків багатьох як вітчизняних, так і зарубіжних учених (Ж.Гулен, 1791; І.Венцель, 1803; В.Фармаковський, 1845; Е.Бокк, 1872; Ф.Шольц, 1888; В.Бехтерев, 1905; та інші).

Значний інтерес для нас становлять праці В.Бехтерева. Зокрема, у книзі «Особа і умови розвитку її здоров’я» він розкриває залежність формування здоров’я від умов роботи дитини у шко­лі та їх забезпечення. Важливий висновок, актуальний до цього часу, такий – раціональне виховання повинно розвивати в дитині бадьорий дух, який дуже необхідний для боротьби з життєвими незгодами. Корисною для нас є також праця В.Фармаковського «Шкільна діетика» (1895), тому що в ній викладені одні з перших рекомендацій, які мали на меті спонукати вчителів до формування ЗСЖ дитини такими засобами, щоб діти самі прагнули до гармонії з тими, хто їх оточує, з довколишнім світом. Особливо підкреслювалося, що саме школа має бути естетично упорядкована, щоб корисно впливати на дітей, тому вона повинна нагадувати «біблійний Едем» (В.Фармаковський, 1895, С.10). Іншими словами наголошувалося на необхідності забезпечення процесу формування ЗСЖ в закладах освіти. У праці М.Покровської (1901) «Виховання здорових звичок» привертається увага вчителя до необхідності формування здорових звичок у школярів. Перші педагогічні рекомендації з методики навчання тверезості були створені ще 1913 року в російській Сергієвській школі (Л.Татарникова, 1997). Водночас із проблемами здоров’я у школі у цей час розроблялися наукові підходи до сімейного виховання, вивчався його вплив на формування потреби в ЗСЖ дітей (І.Мюллер, 1911).

У кінці ХІХ століття з’являється новий науковий напрям – педологія – наука про цілісний розвиток дитини (Л.С.Виготский, 1931). Батьківщиною педології вважають США, а основоположником цієї науки – американського ученого С.Холла, який 1881 року очолив кафедру педагогіки і психології в університеті Балтимора і заснував першу психологічну лабораторію. Доцільно відзначити, що схожі думки та ідеї висловлював у Росії ще за тринадцять років до С.Холла наш співвітчизник К.Д.Ушинський. Об’єктом вивчення в педології є дитина, основним предметом — виявлення суті її розвитку. До особливостей педології можна зарахувати комплексність у вивченні дитини (медичний, фізіологічний, психологічний і педагогічний підходи). Такий підхід був на початку століття, він залишається перспективним і в наш час. Про це свідчить поява значної кількості досліджень у цьому напрямі як за кордоном, так і на теренах тогочасної Росії. Серед українських науковців значний внесок зробили К.Д.Ушинський (1857), Н.Н.Пирогов і П.Ф.Лесгафт (1900).

Таким чином, аналіз літературних джерел свідчить, що на межі ХІХ-ХХ століть у Росії існувала науково обґрунтована точка зору провідних учених, переважно фізіологів та лікарів, щодо ролі школи у створенні умов для забезпечення виховання в дитини потреби до збереження здоров’я і ЗСЖ. На думку Л.Татарникової, попри усі старання тогочасних фізіологів привернути увагу вчителів до здоров’я дітей та необхідності його збереження в закладах освіти, педагоги залишалися «глухими до закликів» і далі гігієнічних аспектів вирішення проблеми не йшли, а педагогіка як наука не вводила перелік необхідних знань з питань формування і забезпечення здоров’я школярів у програми підготовки майбутнього вчителя.

Огляд наукових джерел дає змогу вирізнити позитивні та негативні сторони педологічного підходу. Серед позитивних, що не втратили цінності сьогодні і можуть бути використані у процесі формування державної освітньої політики з питань забезпечення ЗСЖ дітей і молоді, ми виокремили такі: розробка нормативно-правових документів; створення спеціальних державних структур із чітко визначеними функціями; підтримка на державному рівні тривалих спостережень за розвитком дитини (починаючи з першого року навчання); вивчення шкільної документації як головного джерела теоретичних даних про учня; практичні висновки і рекомендації про формування дитини робили із застосуванням комплексу методів, що вивчали умови, в яких знаходилася дитина, і її психофізіологічні характеристики. Серед ознак, що мали негативні наслідки, особливо помітні такі: політизація педологічних досліджень; односторонній і тенденційний характер педології (механічне розуміння впливу та перебільшення ролі біологічних чинників і середовища на розвиток дитини, її виховання і навчання), крім того, стан здоров’я дітей не став об’єктом вивчення педологів і педологічних служб.

Основоположником радянської системи превентивного виховання учнів вважають І.І.Мільмана. У 20-ті роки він розробив систему уроків здоров’я та стверджував, що вчитель – головна дійова особа в процесі навчання школярів техніки виконання гігієнічних навичок. У період 20–30-х років увагу науковців привертає також проблема залежності процесу формування ЗСЖ школярів від рівня розвитку їх свідомості, що відображено у праці І.Т.Назарова «Культура волі, система виховання здорової особи» (І.Т.Назаров, 1929). Як і попередники, І.Назаров підкреслює відповідальність вчителя за виховання волі дитини, яка є умовою формування позитивних цільових настанов особи у сфері ЗСЖ. Автор запропонував шляхи і засоби виховання здорової особистості, розробив рекомендації щодо зміцнення нервової системи дитини через спеціально дібрані активні гімнастичні вправи, які доводили майже до автоматизму реакцію нервової системи організму на зміну ситуації. Але його рекомендації залишилися невикористаними ні педагогічною наукою, ні практикою.

Наприкінці 40-х років знову гостро постає проблема здоров’я громадян, в тому числі молоді. Умови післявоєнного часу актуалізували настанову на гігієнічний аспект ЗСЖ. Учні і послідовники І.Мільмана створили серію навчальних посібників, де розкривалися такі важливі питання: особиста і соціальна гігієна, профілактична сфера її застосування – санітарія, збереження працездатності людини, збільшення тривалості її життя. У цей самий час зростає кількість публікацій, де підкреслюється роль сім’ї у формуванні навичок здорового способу життя в дітей. Дослідження 50–60-х років акцентували увагу на необхідності створювати оздоровчу атмосферу в установах освіти, проводити «дні здоров’я», «уроки здоров’я». Ми погоджуємося з думкою дослідників, що на той час запропоновані рекомендації були новим кроком, але недостатньо були прописані параметри гігієнічно організованої навчальної установи, не показані шляхи підвищення санітарної культури освітньої установи в системному аспекті, оскільки рекомендації не були системою спільних дій сім’ї і школи. Окремі заходи (дні/уроки здоров’я) також не забезпечували системний підхід до проблеми. Автори не пропонували ані концепцій, ані механізмів формування ЗСЖ школярів.

У 70-х роках спостерігається швидке зростання наукових робіт, присвячених гігієнічному вихованню молоді, створюється мережа установ для гігієнічної освіти учнів, розробляються інструктивно-методичні листи про завдання школи з дотримання гігієнічних вимог до організації навчально-виховного процесу, привертається увага вчителя до розуміння суті виникнення захворювань, до запобігання фобіям і дидактоневрозам дитини, яка навчається в школі. У ці роки спостерігається також зростання стурбованості медичних працівників збільшенням рівня дитячих захворювань, викликаних невідповідністю навчально-виховної роботи до гігієнічних вимог (Д.Ізуткін, 1982).

У 80-ті роки з’являються дослідження, пов’язані з такими явищами, як дитяча сексуальна злочинність, туберкульоз, астма, онкологічні захворювання, хвороби безпритульних і недоглянутих дітей (педикульоз, короста тощо), які виявляли і серед звичайних домашніх дітей, що стало несподіванкою для педагогів та громадськості і досі не визнавалося державою на офіційному рівні. У зв’язку з цим, змінюється напрям досліджень, вивчаються питання статі і статевого диморфізму, розкривається гносеологічне коріння цих проблем. У ці самі роки з’являється велика кількість практичних рекомендацій, що розкривають зазначені проблеми і показують шляхи їх вирішення. Серед них необхідно виокремити пропозиції щодо забезпечення антиалкогольної і антинаркотичної освіти; статевого виховання і психогігієни статі як необхідного аспекту формування уявлень про ЗСЖ; збереження психічного здоров’я. Почалася кампанія із статевого і гігієнічного виховання. Проте курс «Етика і психологія сімейного життя», впроваджений на всій території Радянського Союзу, був за деякий час заблокований, а згодом зарахований до категорії суспільних дисциплін. Спроби привернути увагу працівників освіти до шкільних проблем щодо ЗСЖ, на наш погляд, не були успішними, оскільки не було цілісної державної політики з означених питань, які залишалися табуйованими як для населення, так і для політиків у колишньому Радянському Союзі. До того ж із наявних моделей освітньої системи здебільшого був виключений головний суб’єкт – учень. Основним завданням освіти було отримання комплексу знань, умінь, навичок, а не забезпечення ЗСЖ школярів. Тому дослідження українських учених щодо проблем із забезпечення ЗСЖ школярів не стали на той час надбанням педагогічної науки і не були вагомим обов’язковим компонентом у системі підготовки педагогічних кадрів. Як бачимо, проблема належної підготовки вчителя із зазначених питань виникла давно, але дотепер не була розв’язана. І причини тут цілком обґрунтовані, оскільки роль медицини полягала і надалі полягає в тому, щоб коригувати здоров’я дітей, виявляти проблеми і підказувати шляхи їх подолання, а освіта своїм основним завданням вважала і досі здебільшого вважає інтелектуальний розвиток дитини.

Дата добавления: 2014-01-04