Питання 2. Функції моралі та її структура

Не) поступай по відношенню до інших так, як ти (не) хотів би, щоб вони поступали стосовно тебе.

Виділяють такі функції: регулятивну, виховну, пізнавальну, оціночну (аксіологічна), орієнтуючу, прогностичну. Називаються і деякі інші: гуманізуючу (гуманістична), світоглядну (ціннісно-орієнтаційну) тощо.

В. Лозовой визначає також функції моральної соціалізації (гуманізуюча) та гармонізації людських і суспільних відносин. Першочерговий інтерес для юристів має регулятивна функція. Вона є основною, найважливішою. Засоби регулювання: норми, ідеали, принципи, традиції, звичаї, суспільна думка, цінності, авторитети. Ця функція вважається своєрідним синтезом усіх інших функцій. Вона забезпечується, перш за все, через саморегуляцію соціального середовища в цілому, а також саморегуляцію та самоуправління особистості. Охоплює ту сферу відношень, які не регулюються правом. Але і право має теж моральний характер. Регулює через систему норм: норм-орієнтирів, норм – вимог, норм – заборон, норм- рамок, норм-обожнень, норм-зразків.

Виховна функція моралі полягає в тому що вона бере участьуформуванні людської особистості, її самосвідомості. Мораль сприяє становленню поглядів на мету і сенс життя, усвідомленню людиною своєї гідності, обов’язку перед іншими людьми і суспільством, необхідної поваги до прав особистості, гідності інших. Цю функцію прийнято характеризувати як гуманістичну. Вона впливає на регулятивну й інші функції.

Відомо, що без процесу виховання – безперервного, надзвичайно інтенсивного та цілеспрямованого – неможливе становлення особистості. У його центрі стоїть виховання моральне, яке й формує духовний стрижень особистості. Реалізується виховна функція в процесі освоєння особистістю морального досвіду попередніх поколінь, у формуванні позитивних моральних почуттів, поглядів, звичок.

З виховною функцією тісно пов’язана пізнавальна. Моральне пізнання передує моральному вихованню особистості. Воно надає їй необхідну інформацію про моральні норми та цінності моральності і моралі. В.Лозовой вважає, що «за допомогою моралі людини пізнає світ морального життя, свій внутрішній світ, внутрішній світ інших людей, власні та людські моральні якості». Пізнання здійснюється з позиції загальнолюдський моральних цінностей, морального ідеалу, розуміння соціального та реального прогресу. У моральному пізнанні відіграють значну роль моральні якості людини, її моральні почуття, інтуїція і віра.

Структура моралі:

У моралі виділяють 2 самостійні сфери: а) моральна практика – моральна діяльність та моральні відносини, б) моральна свідомість. Крім цього слід виокремити: моральну поведінку, моральні критерії та моральні якості.

1. Моральної діяльності у чистому вигляді не існує, оскільки мораль присутня, пронизує усі сфери життя, усі види діяльності людини. Тому варто і точніше говорити про моральні аспекти будь-якої діяльності (професійно-трудової, суспільно-політичної, науково-пізнавальної, сімейно-побутової, художньої тощо). Будь-яка дія чи відсутність її – це вчинок, що вбирає у себе роботу свідомості (почуттєві, мисленні, вольові компоненти) й об’єктивацію у її результаті. Нерідко з моральною діяльністю пов’язують філантропічні дії, гуманітарну допомогу, моральне просвітництво, моральне виховання тощо. Але моральна сторона цих й інших видів діяльності, різних заходів може тільки зовні бути схожим на морально зацікавлене ставлення, справедливе ставлення до людей, наповнене суспільним сенсом, чи видаватись за гуманістичне ставлення, а дійсні мотиви, внутрішні збуджувальні сили можуть бути позаморальними, а то й аморальними (користь, винагорода, старх покарання, бажання видавати себе за доброго та справедливого, тобто за іншого тощо). Діяльність, лінія поведінки людини складається з окремих вчинків, які характеризуються наявністю мотивів і мети, заради яких вони здійснюються. Тому моральна складова (аспект) вчинку може бути зрозумілою при аналізі його структури, що має вигляд своєрідного ланцюжка: потреба-інтерес-ціннісна орієнтація-ідеал-мета-мотив-вибір засобів досягнення мети-реалізація мотиву, або дія (акт)-результат-оцінка результату-наслідки-оцінка наслідків і знову повторення ланцюжка у новому вчинку.

Залежно від потреб, інтересів формуються: ідеали – як бажаний досконалий зразок, еталон; мета –як практичне завдання; ціннісні орієнтації, що спрямовують діяльні акти; мотиви – як внутрішні збуджуваліні до дій сили; вибір варіантів, засоби виконання дій. Завершується це вольовим актом (дією), що дає бажаний чи протилежний результат, а потім громадська думка або (і) сама особистість оцінюють і мотиви, і результат, а якщо бувають наслідки, спричинені такими діями, результатами, то дається оцінка й наслідків. Отже, моральний аспект будь-якого вчинку визначається, виражається у системі мотивів і оцінок. Людина як істота оточуючого середовища (природного і соціального) без внутрішніх джерел життєзабезпечення не може не діяти, не здійснювати вчинків. Але ціннісне значення, сенс кожен вкладає свій, виходячи з власного досвіду, власного, групового чи суспільного інтересу, потреби. Вчинок з такого погляду, є цілісним явищем, що містить у собі нерозривну єдність суб’єктивного (мотив) і об’єктивного (результат), а також зовнішні умови його здійснення. Отже, вчинок може визначатись як об’єктивно-реалізований мотив, або суб’єктивно-мотивований результат.

2. Сукупність вчинків, моральних аспектів діяльності соціальних суб’єктів складає своєрідну тканину, сітку моральних відношень суспільства, спільнот. Моральні відносини є одним із видів суспільних відносин. Їх специфіка у тому, що 1) вони виникають і реалізуються не стихійно, а свідомо, цілеспрямовано, вільно стосовно вищих моральних цінностей; 2) у процесі моральних відносин реалізуються моральні цінності; 3) моральні відносини не існують у стерильному, чистому вигляді, вони пронизують економічні, політичні, етнічні, релігійні та інші відносини. Тому у них відбиваються особливості культури етносів, націй, релігій, політики держав. Стійкість, повторюваність окремих складових моральних відносин знаходить відображення у звичаях, традиціях, ритуалах тощо. Таким чином, моральні відносини – це ті зв’язки і залежності, у які включаються люди у процесі життєдіяльності на основі вироблених суспільством вимог і с особистих переконань. Тому моральні відносини – це система цінностей, що реалізується у суспільстві. Їх зміст визначається системою моральних норм, принципів, оціночних уявлень, що реально панують у відповідній сфері життєдіяльності чи суспільстві взагалі.

Як особливий тип суспільних відносин моральні відносини можна класифікувати за основними видами (сферами) життєдіяльності людей: у економічній чи професійно – трудовій, суспільно-політичній, науково-пізнавальній, сімейно-побутовій та інших сферах. Моральні відносини можуть відрізнятися залежно від об’єкту: ставлення до дітей, жінок, людей похилого віку, до праці, до держави, її інституцій тощо. У моральних відносинах людина є і суб’єктом їх, оскільки реалізує свої ціннісні орієнтації, цілі, вчинки, і об’єктом, тому що вони не існують не залежно від неї, і накладають на неї певні обов’язки.

Утворюють мораль сілідуючі елементи:

v Моральні норми;

v Моральні принципи;

v Моральні ідеали;

v Моральні критерії.

Моральні норми (на думку О.С. Кобликова) це – соціальні норми, що регулюють поведінку людини у суспільстві, її ставлення до інших людей, до суспільства і до себе. Їхнє виконання забезпечується силою суспільної думки, внутрішнім переконанням на основі прийнятих у даному суспільстві уявлень про добро та зло, справедливість і несправедливість, чесність і гідність, належне і засуджуване.

Моральні норми визначають зміст поведінки, те як належить діяти у тій чи іншій ситуації. Вони відрізняються від інших норм, що діють у суспільстві і які виконують регулятивні функції (економічні, політичні, правові, естетичні).

Моральні норми повсякденно відтворюється в житті суспільства силою звичаїв і традицій, авторитетом і владою загальновизнаної і підтримуваної усіма дисципліни, суспільною думкою, переконання членів суспільства про належну поведінку за певних умов.

На відмінну від простих звичаїв і звичок, коли майже всі люди однотипно діють подібних ситуаціях (святкування дня народження, весілля, проводи в армію, різні ритуали, звичка до певних трудових дій тощо), моральні норми непросто виконуються внаслідок зведеного загальноприйнятого порядку, а знаходять ідейне обґрунтування в уявленнях людини про належну чи неналежну поведінку як взагалі так і в конкретній життєвій ситуації.

В основу формування моральних норм як розумних, доцільних і схвалюваних громадянами правил поведінки покладені реальні принципи, ідеали, поняття про добро та зло, що діють у суспільстві.

Виконання моральних норм забезпечується авторитетом і силою суспільної думки, свідомістю суб’єкта про гідне чи негідне, моральне чи аморальне, що визначає і характер моральних санкцій.

Моральна норма, в принципі, розрахована на добровільне виконання. Але її невиконання спричиняє моральні санкції, складаються в негативній оцінці та осуді поведінки людини у спрямованому духовному впливі. Вони означають моральну заборону робити подібні вчинки в майбутньому, адресовану адресовані як конкретній людині, так і всім, хто її оточує. Моральна санкція підкріплює моральні вимоги, які містяться в моральних нормах і принципах.

Моральні норми можуть виражатися як у негативній, забороняючій формі (наприклад, Мойсеєві закони – Десять Заповідей, сформованих у Біблії), так і в позитивній (будь чесним, допомагай ближньому, поважай старших, бережи честь змолоду тощо.)

Моральні принципи – одна з форм відображення моральних вимог, які у найбільш загальному вигляді розкривають зміст моралі, що існує в тому чи іншому суспільстві. Вони узагальнюють основні вимоги, що стосуються сутності людини, характеру взаємин між людьми, визначають загальний напрямок діяльності людини і лежать в основі конкретних норм поведінки. У цьому відношенні вони служать критеріями моральності. Часто моральний принцип є якістю.

Якщо моральна норма визначає, які конкретно вчинки повинна робити людина, як поводитися в типових ситуаціях, то моральний принцип дає людині загальний напрямок діяльності.

До числа моральних принципів відносяться такі загальні основи моралі як: гуманізм – визнання людини найвищою соціальною цінністю; альтруїзм – безкорисливе служіння ближньому; милосердя – жаліслива і діяльна любов, що виражається в прагненні сприяти загальному благу; відмова від індивідуалізму – протиставлення індивіда суспільству, будь-якої соціальності і егоїзму – переваги власних інтересів над інтересами інших.

Основні моральні принципи та якості юриста:

1. Дотримання принципів верховенства права, законності, розуміння юристом своєї місії служити праву і законові.

2. Гуманне ставлення до людини – це відношення до її життя і здоров’я, честі і гідності, як до найвищої соціальної цінності, повага перш за все кожного.

3. Порядність – це вихідний принцип високого морального рівня виконання професійних повноважень; будується на таких якостях як довіра, співчуття, чесність, правдивість.

4. Довіра – це відношення юриста до дій іншої особи (колеги чи громадянина), до неї самої і засноване на впевненості в її правоті, вірності, добросовісності, чесності.

5. Співчуття – розуміння почуттів і думок іншого. Воно виражається в наданні моральної підтримки прагненням людини і готовності сприяти їх здійсненню.

6. Чесність – передбачає принциповість, вірність взятим зобов’язанням, суб’єктивну переконаність в правоті своєї справи, щирість перед іншими і перед собою, визнання і дотримання прав інших на те, що їм належить згідно закону.

7. Правдивість – являє собою моральні якості, які характеризують юриста як особистість, котра зробила для себе правилом говорити ля людям істинну, не приховувати дійсний стан справ.

8. Добросовісність – це значить діяти не тільки компетентно але й з найбільшою віддачею власних сил і здібностей застосуванням всіх зусиль для виконання професійного обов’язку в короткі терміни і при максимальному врахуванні інтересів справи.

9. Самовідданість – виражається в діях, які за своїм характером являють акт самопожертвування – добровільного принесення в жертву своїх інтересів, а інколи й життя заради інтересів інших людей.

Крім принципів, що характеризують сутність тієї чи іншої моральності, розрізняють так звані формальні принципи, які стосуються способів виконання моральних вимог. Таким є, наприклад, свідомість і протилежні їй формалізм, фетишизм, фаталізм, фанатизм, догматизм. Принципи цього роду не визначають змісту конкретних норм поведінки, але також характеризують певну моральність, показуючи, на скільки свідомо виконуються моральні вимоги.

Моральні ідеали – прояви моральної свідомості, в яких моральні вимоги відображаються у вигляді образу морально досконалої особистості, уявлення про людину, що втілила в собі найбільш високі моральні якості. (Богдан Хмельницький, Ісус Христос).

Моральний ідеал по різному розумівся в різний час, в різних суспільствах і вченнях. Якщо Аристотель бачив моральний ідеал в особистості, яка вищою мужністю вважає самодостатнє, звільнене від хвилювань і тривог практичної діяльності споглядання істини, то Імануїл Кант (1724-1804 рр.) характеризував моральний ідеал, як керівництво для наших вчинків, «божественної людини у середині нас», з яким ми порівнюємо себе і вдосконалюємося, ніколи, однак, не будучи в змозі стати на один рівень з ним. По своєму визначають його і різні релігійні вчення, політичні течії, філософи.

Моральний ідеал, прийнятий суспільною моральною свідомістю, визначає мету виховання, впливає на зміст моральних принципів і норм.

Можна говорити і про суспільний моральний ідеал як про образ громадянського суспільства, побудованого на вимогах вищої справедливості та гуманізму.

Дата добавления: 2014-01-04