Територіальний устрій України

Під територіальним устроєм держави розуміють її територіальну організацію, систему відносин між центральними органами влади і територіальними складовими, місцевими органами влади і населенням. Територіальний устрій України обумовлений її державним устроєм.

Територія України включає в собі сушу, надра, води (внутрішні й територіальне моря), повітряний простір над нею. На всю цю територію поширюється верховенство державної влади, суверенітет України. Держава розпоряджається всією територією України, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою (ст. 2 Конституції України).

Україна – централізована держава, територія якої хоч і поділяється на адміністративно-територіальні одиниці з метою здійснення належного управління на місцях, але ці одиниці не мають ознак суверенітету.

Згідно із ст. 132 Конституції України, територіальний устрій України ґрунтується на засадах:

1) єдності й цілісності державної території;

2) поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади;

3) збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

У ст. 133 Конституції проголошено, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села.

За даними Секретаріату Верховної Ради України, станом на 1 січня 2003 року в Україні було 24 області, 490 районів, 448 міст (Київ і Севастополь – міста із спеціальним статусом, 167 міст республіканського значення Автономної Республіки Крим, обласного значення; 279 міст районного значення), 122 райони в містах, 901 селище міського типу і 28801 сільських населених пунктів.

Конституційний статус Автономної Республіки Крим (АРК) визначено у ст. 134-139 Конституції України. До складу України АРК входить на правах територіальної автономії.

Територіальна автономія – це форма децентралізації державної влади в унітарній державі, що передбачає наявність власних органів влади і самостійної системи нормативного регулювання в межах, визначених Конституцією держави.

Статус територіальної автономії Криму обумовлює деякі особливості цієї складової частини України в порівнянні з іншими адміністративно-територіальними одиницями держави. Вони зводяться до наступного:

1) Крим є державним утворенням – республікою;

2) як регіональна діє система державних органів АРК на чолі з Верховною Радою і Радою Міністрів;

3) Верховна Рада і Рада Міністрів та інші державні органи АРК видають у межах своїх повноважень відповідні правові акти, що складають регіональну систему правових актів АРК.

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

Адміністративно-територіальний устрій – це зумовлена соціальними, економічними, соціально-етнічними, історичними, географічними, культурними, політичними та іншими чинниками внутрішня територіальна організація держави з поділом її на складові частини – адміністративно-територіальні одиниці.

Адміністративно-територіальна одиниця – це частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів державної влади й органів місцевого самврядування.

Систему адміністративно-територіального устрою України складають:

1) Автономна Республіка Крим;

2) Області;

3) Райони;

4) Міста;

5) Райони в містах;

6) Селища;

7) Села.

До складу України входять: Автономна Республіка Крим, 24 області і два міста республіканського значення: Київ та Севастополь. Ці міста мають спеціальний статус, який визначається окремими законами України.

Види адміністративно-територіальних одиниць:

1. за географічними ознаками:

- регіони (АРК, області, райони);

- населені пункти (села, селища, міста)

2. за значенням у системі адміністративно-територіального устрою:

- первинні (села, селища. Міста, райони у містах);

- середній рівень (сільські райони та міста з районним поділом);

- верхній рівень (АРК та області, Міста Київ та Севастополь).

--------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

9. Поняття судової влади та основні засади правосуддя в Україні

Конституція України проголосила людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку як найвищу соціальну цінність (ст.3). Утвердження, забезпечення, захист і охорона прав людини, інтересів громадянського суспільства, національна безпека – це найважливіші функції і завдання державних органів влади і перш за все такої її гілки, як судова влада.

Під судовою владою розуміється система незалежних судів, які в порядку, визначеному законодавством, здійснюють правосуддя.

Суди, згідно з Конституцією України, є самостійною гілкою влади і діють незалежно від законодавчої і виконавчої влади. Судові рішення ухвалюються і оголошуються судами іменем України та є обов’язковими до виконання на всій території України. Разом з тим судова влада має властиві тільки їй ознаки:

1) здійснення правосуддя виключно судами (діяльність органів законодавчої і виконавчої влади часом перетинаються. Наприклад, Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади, проте має право законодавчої ініціативи);

2) судді підкоряються виключно закону (посадові особи судової влади незалежні один від одного і будь-якого зовнішнього впливу);

3) особливий статус посадових осіб (правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідателі й присяжні);

4) особливі вимоги до кандидата на посаду професійного судді, покликані забезпечити справжню незалежність і неупередженість судді;

5) особливий контроль діяльності судової влади (ніякі органи держави і їхні посадові особи не мають права втручатись у здіснення правосуддя);

6) контроль має внутрішній характер (здійснюється у вигляді касаційного і наглядового розгляду справи судом вищого рівня).

Суддя не має права поєднувати свою професійну діяльність з будь-якою іншою крім науково-педагогічної, творчої діяльності. Суддя не може бути членом партії або профспілки. Не допускається створення і діяльність в органах влади будь-яких організаційних структур, політичних партій, професійних спілок.

Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Вони діють незалежно від законодавчої влади. Їх юрисдикція поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Правосуддя – це особливий вид державної діяльності, виключно судова діяльність від імені держави, на підставі чинного законодавства України шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях адміністративних, господарських, цивільних справ стосовно спорів про права та інтереси громадян, громадських об’єднань, підприємств, установ, організацій, а також кримінальних справ із засудженням осіб, винних у вчиненні злочину (злочинів), або виправданням невинних, з гарантованим Конституцією України правом на захист.

Засади здійснення правосуддя в Україні:

1) гарантований захист усім суб’єктам правовідносин їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом першої, апеляційною та касаційної інстанції;

2) рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) правова допомога при вирішенні справ у судах;

4) гласність судового процесу;

5) судочинство в Україні проводиться державною мовою. Особи, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватись рідною мовою та послугами перекладача;

6) обов’язковість судових рішень;

7) право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення;

8) колегіальний та одноособовий розгляд справ (справи у судах першої інстанції розглядаються суддею одноособово, колегією суддів або суддею і народними засідателями, а у випадках, визначених процесуальним законом, - також судом присяжних);

9) незалежність судів і підкорення їх тільки закону;

10) недоторканість суддів;

11) незмінюваність суддів;

12) суддівське самоврядування.

Завдання правосуддя:

1) всебічне зміцнення законності й правопорядку;

2) захист соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян;

3) охорона закріплених у Конституції України політичної та економічної систем від будь-яких посягань;

4) захист прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій, громадських об’єднань;

5) виховання громадян у дусі точного і неухильного виконання Конституції і законів України, дотримання дисципліни праці, чесного ставлення до державного і громадського обов’язку, поваги до честі й гідності інших громадян;

6) запобігання злочинам та іншим правопорушенням;

7) виправлення та перевиховання осіб, які порушили закон.

Дата добавления: 2014-01-04