Соціально-історичні аспекти становлення превентивної освіти з питань здоров’я

Проблема здоров’я на особистісному й суспільному рівнях сьогодні набула широкого масштабу й розглядається як така, що кардинальним чином впливає на подальший розвиток людства.

Уперше на глобальному рівні про важливість активної участі кожної людини в охороні здоров‘я було заявлено у межах стратегічної концепції здоров‘я для всіх, визначеної під час Всесвітньої асамблеї охорони здоров‘я 1977 р. і проголошеної в Алма-Атинській декларації, прийнятій на Міжнародній коференції з первинної медико-санітарної допомоги 1978 р. Цей документ став першим кроком на шляху до формування нової політики охорони здоров‘я на глобальному, регіональному та національному рівнях держав-членів ВООЗ, підкресливши, що охорона здоров‘я кожної людини є стрижнем стратегії досягнення здоров‘я для всіх і що вона залежить від рівня санітарної освіти та інформованості людини з питань охорони здоров‘я. Відтоді пропаганда здорового способу життя, мобілізація громадської думки та засобів масової інформації, а також заохочення освіти з питань здоров`я та заходів щодо охорони здоров`я стали одним з головних завдань політики ВООЗ.

На початкових етапах реалізації політики здоров‘я для всіх інколи помилково вважалося, що за наявності відповідної інформації люди автоматично віддаватимуть перевагу ‘‘здоровому вибору‘‘. Однак, не принижуючи значення глибоких знань, інформації та санітарної освіти, реальні дані засвідчили те, що рішення, пов‘язані із сприятливою для здоров‘я поведінкою (наприклад, здорове харчування, достатня фізична активність і турбота про сексуальне здоров‘я), обумовлені домінуючим фізичним, соціальним, економічним та культурним середовищем, від якого залежить той чи інший стереотип поведінки окремих осіб, груп або населення якійсь місцевості. Більш того, доволі часто шкідливих для здоров‘я звичок набувають саме найбідніші прошарки населення, серед яких спостерігаються більш високі показники поширеності куріння, вживання алкогольних напоїв та наркотиків, оскільки саме ці прошарки зазнають найбільшого стресу, намагаючись подолати життєві труднощі, зумовлені неадекватним рівнем доходу, незадовільною освітою, безробіттям та нестабільністю у питаннях працевлаштування.

На цьому аспекті особливо наголошувалося на І Міжнародній конференції з питань сприяння здоров‘ю, що відбулася в Оттаві 17 - 21 листопада 1986 р. Результатом цього форуму стало прийняття Хартії про сприяння здоров‘ю, широко відомої як Оттавська Хартія, що відтоді і дотепер є основним керівним джерелом для всіх, хто займається діяльністю, спрямованою на сприяння здоров‘ю.

Подальший розвиток зазначена діяльність ВООЗ отримала у Рекомендаціях II Міжнародної конференції з питань сприяння здоров‘ю, що відбулася 5 - 9 квітня 1988 р. в Аделаїді (Австралія) і була присвячена проблемам здорової громадської політики.

Вагомий внесок у визначення міжнародних підходів щодо політики сприяння здоров‘ю зробила III Міжнародна конференція з питань сприяння здоров‘ю, присвячена проблемам створення сприятливого для здоров‘я середовища (Сундсваль, Швеція, 9 -15 червня 1991 р.). У підсумковій заяві, прийнятій на цьому форумі, підкреслювалося, що в контексті здорового способу життя термін ‘‘навколишнє середовище‘‘ містить у собі як фізичні, так і соціальні аспекти оточення людини, тобто те середовище, де людина живе, працює і відпочиває, а також визначає доступ людей до життєвих ресурсів і можливостей підвищити свій професійний рівень. У зв‘язку з цим діяльність, спрямована на створення сприятливого для здоров‘я навколишнього середовища, має багато нерозривно взаємопов‘язаних вимірів - фізичний, суспільний, духовний, економічний та політичний, і повинна координуватися на локальному, регіональному, національному та глобальному рівнях.

Підсумком всієї 20-річної діяльності ВООЗ щодо вироблення та розвитку принципів політики сприяння здоров‘ю стала IV Міжнародна конференція з питань сприяння здоров‘ю, що відбулася у Джакарті у липні 1997 р. Результатом цієї конференції стало прийняття Декларації про сприяння здоров‘ю у XXI столітті, відомої як Джакартська декларація.

Підтвердивши правильність основних стратегій щодо сприяння здоров‘ю, визначених Оттавською Хартією, Джакартська декларація визначила основні пріоритети у сфері сприяння здоров‘ю на XXI століття:

- сприяння суспільній відповідальності за здоров‘я; збільшення інвестицій у розвиток здоров‘я;

- зміцнення і розширення партнерства в охороні здоров‘я;

- збільшення можливостей громади та індивідуальних можливостей;

- забезпечення надійної інфраструктури сприяння здоров‘ю, що має передбачати нові механізми діяльності урядових, неурядових організацій, освітніх інституцій та приватного сектора з метою максимальної мобілізації їх ресурсів на локальному, національному та глобальному рівнях.

Важливим аспектом політики міжнародного співтовариства є запобігання зловживанню речовинами, що зумовлюють залежність, та зменшення шкоди, пов‘язаної із вживанням цих речовин. Ця політика визначається передусім Єдиною конвенцією про наркотичні засоби від 30 березня 1961 р., Конвенцією про психотропні речовини від 21 лютого 1971 р. та Конвенцією Організації Об‘єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, ратифікованими в тому числі й Україною.

Положення цих документів стосовно сприяння здоров‘ю та запровадженю здорового способу життя були враховані при розробці і прийнятті у подальшому нових програмних документів ВООЗ як на глобальному рівні, так і у Європейському регіоні зокрема, таких, як Основи політики досягнення здоров‘я для всіх у XXI столітті в Європейському регіоні, відомі також під назвою ‘‘ЗДОРОВ‘Я - XXI‘‘.

Крім згаданих загальних положень, викладених у провідних документах, кожна з країн-лідерів формування здорового способу життя має свої особливості розвитку цієї діяльності.

Дата добавления: 2014-01-04