Міжнародне космічне право

Міжнародне повітряне право.

Правові режими міжнародних рік, каналів, проток.

Міжнародно-правові режими Арктики, Антарктики.

Державна територія, її основні ознаки. Державні кордони.

Поняття та види території.

Лекція №5 Тема: Територія в міжнародному праві.

Міжнародне право

3. Правові підстави, способи змін державних територій.

Під територією в міжнародному праві розуміються різноманітні простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряними просторами, а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому.

Таким чином, термін «територія» використовується в міжнародному праві для позначення земного, а також позаземного простору, відмежованого від інших просторів певними межами, і такого, що має визначений юридичний статус (наприклад, статус державної території) і відповідний йому правовий режим.

Територія в міжнародному праві відіграє важливу роль із позицій її приналежності або неприналежності визначеному територіальному суверену (державі) або можливості її використання всіма державами — членами світового співтовариства.

Виділяють два види територій: а) державну; б) міжнародну; в) територію зі змішаним режимом.

Державна територія — це територія, що правомірно знаходиться під суверенітетом конкретної держави, над якою нею здійснюється територіальне верховенство.

У межах своєї території держава здійснює територіальне верховенство, що є складовою частиною державного суверенітету. Територіальне верховенство визначається в доктрині як суверенна, необмежена і неподільна влада держави на своїй території, що розповсюджується на організації і особи, котрі на ній знаходяться, включаючи право розпоряджатися цією територією. На власній території держава застосовує всі законні засоби владного примусу як до своїх громадян, так і до іноземців (за винятком осіб що мають дипломатичний імунітет), а також осіб без громадянства.

У складі державної території розрізняють сухопутну (ця територія в межах державних кордонів поверхня всієї суші і надра землі, а також острови), водну (внутрішні води держави і територіальне море) і повітряну територію (розташований над сушею, внутрішніми і територіальними водами в межах кордонів держави).

Міжнародна територія — це територія, на яку не поширюється суверенітет якоїсь держави.

Таких територій небагато: відкрите море; міжнародний район морського дна — морське дно і його надра за межами континентального шельфу прибережних держав (за межами національної юрисдикції); повітряний простір за межами державних територій; Антарктика; космічний простір, Місяць та інші небесні тіла. На цій території, що знаходиться в загальному користуванні держав, діють загальновизнані принципи і норми міжнародного права.

Територія зі змішаним режимом — це територія, на якій діють одночасно як норми міжнародного права, так і норми національного законодавства прибережних держав.

Території зі змішаним режимом – це континентальний шельф та виключна економічна зона. Ці райони не перебувають під суверенітетом держав та не входять до складу державних територій, але кожна прибережна держава має суверенні права на розвідку та розробку природних ресурсів континентального шельфу та виключної економічної зони, а також на охорону природного середовища цих районів. У межах своєї компетенції кожна держава видає закони та правила, що регулюють вказані види діяльності.

Ше́льф континента́льний (англ. shelf — уступ, мілина) — поверхня і надра морського дна підводних районів, що прилягають до берега, але лежать поза зоною територіального моря, до глибини 200 м. За цими межами Ш. к. вважають також місця, де глибина вод дає змогу розробляти природні багатства цих районів, а також поверхню і надра підводних районів, що прилягають до берегів островів.

Виняткова (морська) економічна зона — прилеглі до територіальних вод прибережної держави території моря і континентального шельфу, максимальною шириною до 200 морських миль від найближчої точки берегової лінії, в межах яких держава має виключні права на розвідку, добування і керівництво всіма природними ресурсами даного регіону, створення і використання штучних островів, безпечних для довкілля установок і споруд, а також проведення наукових досліджень і зобов'язана охороняти і підтримувати екологічний баланс і порядок у цій зоні. На відміну від територіальних вод, по зовнішній межі яких у морі проходить державний кордон країни ці території, фактично це вже відкрите море, підпадають під встановлений у даній частині особливий правовий режим, відповідно до якого права та юрисдикція прибережної держави і права та свободи інших держав регулюються відповідними положеннями Конвенції ООН з морського права 1982 р, тут дозволяється вільний прохід чи перебування будь-яких іноземних плавальних чи літальних засобів, проходження чи діяльність яких, а також людська діяльність, звісно, не суперечить нормам міжнародного морського права.

Державний кордон — лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, визначає межі державної території, — суші, вод, надр, повітряного простору — тобто межі розповсюдження державного суверенітету.

Відповідно до трьох середовищ (суша, вода і повітряний простір), крізь які проходять лінії державних кордонів, розрізняють: сухопутні (разом з надрами), водні та повітряні кордони. Сухопутний кордон позначається на місцевості прикордонними знаками. Повітряний кордон не може позначатись за допомогою якихось спеціальних знаків, і його лінія (вниз по вертикалі) з державним сухопутним чи водним кордоном. Морським державним кордоном є зовнішня межа територіальних вод. Державний кордон на морських ділянках, як правило не позначається.

Територіальне море (або територіальні води) – це смуга морських прибережних вод шириною до 12-и (1 миля = 1852 метра.) морських миль, що прилягає до сухопутної території держави чи її внутрішніх вод, входить до складу території держави і знаходиться під її суверенітетом, який здійснюється з урахуванням і дотриманням загальновизнаних норм міжнародного права.

Правові підстави, способи змін державних територій

Сучасне міжнародне право проголошує принципи непорушності кордонів і територіальної цілісності, що, у свою чергу, забороняють насильницьку зміну державної території. Територія держави недоторканна і не може бути об'єктом військової окупації або інших примусових дій. Не визнаються ніякі територіальні придбання чи інші вигоди, отримані в результаті застосування сили чи погрози силою.

Територія держави може змінюватися, внаслідок:

поділу існуючої держави, виходу частини території зі складу держави, об'єднання двох або декількох держав;

національно-визвольної боротьби і реалізації права на самовизначення;

обміну державними територіями за згодою сторін (так, за Угодою 1954 р. СРСР та Іран обмінялися ділянками своєї території);

застосування заходів відповідальності за агресію (наприклад, відторгнення Пруссії від Німеччини в 1945 р. і передача Східної Пруссії Польщі та СРСР);

цесії (лат. cessiō — уступка, передача) — укладення відповідного договору стосовно території. Цесія може бути відплатною і безвідплатною. Відплатна цесія може мати форму купівлі-продажу території чи обміну територіями. Без­відплатна цесія здійснюється в формі дарування.

У XX ст. значну роль відігравав принцип самовизначення народів. Його реалізація призвела до масштабних територіальних змін, в результаті яких на політичній карті світу з'явилось безліч нових держав. З огляду на це міжнародне право допускає правомірні способи зміни державної території.

Правомірними способами територіальних змін є:

1. Цесія - це передача частини території однієї держави іншій на підставі договору між ними (поступка території). Вона, як правило, вимагає компенсації в грошовій чи в іншій формі.

2. Плебісцит - це всенародне голосування з питання державної приналежності певній території. Голосування може проводитися як на основі внутрішньодержавного акта, так і відповідно до міжнародного договору. Плебісцит проводиться частіше для вирішення територіальних питань, а референдум - для прийняття, відміни чи внесення змін у закони, Конституції.

3. Ад'юдикація — підстава територіальних змін, яка передбачає взаємну згоду держав сторін спору, згідно з якою вони звертаються до міжнародних судових або арбітражних органів, чиї рішення обов'язкові для сторін (Міжнародний суд ООН).

Неправомірними способами територіальних змін визначають:

Дебеляцію - завоювання, захоплення територій за допомогою сили в результаті збройних конфліктів;

Анексію - загарбання, насильницьке приєднання державою території, яка належить іншій державі або народу, грубе порушення норм міжнародного права.

Дата добавления: 2014-01-04