Міжнародно-правовий режим Арктики

Міжнародно-правовий режим Антарктики

Анта́рктика — южная полярная область земного шара, включающая Антарктиду и прилегающие к ней участки Атлантического, Индийского и Тихого океанов (иногда эти части океанов выделяют в отдельный Южный океан). Семь стран (Аргентина, Австралия, Чили, Франция, Великобритания, Новая Зеландия и Норвегия) предъявляют территориальные права на различные районы Антарктиды. Но после успешного проведения Международного геофизического года (1957–1958) 12 - его государств-участников (включая семь вышеперечисленных) договорились о необходимости международного сотрудничества в Антарктике.

Правовий режим Антарктики визначено Договором про Ан­тарктику від 1 грудня 1959 р. Цей Договір уклали уряди Аргентини, Австралії, Бельгії, Чилі, Франції, Японії, Нової Зеландії, Норвегії, Південно-Африканської Республіки, СРСР, Велико­британії, США. За цим Договором Антарктика використовується виключно в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру, зокрема такі, як створення військових баз і укріплень, проведення військових маневрів, а також випробування будь-яких видів зброї. Договір не перешкоджає використанню військового персо­налу або оснащення для наукових досліджень або в будь-яких інших мирних цілях.

Свобода наукових досліджень в Антарктиці і співпраця в цих цілях здійснюються згідно з положеннями Договору.

Будь-які ядерні вибухи в Антарктиці і зберігання в цьому районі радіоактивних матеріалів забороняються. Положення зазначеного Договору застосовуються до району на південь від 60 паралелі південної широти.

Головна мета Договору про Ан­тарктику від 1 грудня 1959 р — забезпечити використовування Антарктики на користь всього людства. В Договорі передбачається свобода наукових досліджень та заохочується міжнародна співпраця.

Арктика — частина земної кулі, обмежена Північним полярним колом, що включає у себе околиці материків Євразія і Північна Америка, а також Північний Льодовитий океан. Арктика національно привласнена, її територія поділена між США, Канадою, Данією, Норвегією і Росією на полярні сектори. Система північних полярних секторів установилася з ініціативи Канади і СРСР, що володіють найбільшими приполярними узбережжями, їхньою верхньою точкою є Північний полюс, а точками основи — виходи національного кордону до морського узбережжя Північного Льодовитого океану.

Стосовно морських просторів Арктики діють норми міжнародного морського права (Конвенція ООН з морського права 1982 року). Відповідно до Конвенції прибережні держави мають право приймати і забезпечувати дотримання недискримінаційних законів і правил із запобігання, скорочення і збереження під контролем забруднення морського середовища із суден у покритих льодами районах у межах виняткової економічної війни.
У районі Арктики встановлене вільне судноплавство, крім того, можливі стоянки військових підводних кораблів, що мають ядерну зброю. Приполярні держави встановлюють дозвільний порядок ведення господарської діяльності в районі Полярного кола, правила охорони навколишнього середовища і т.п.

Дата добавления: 2014-01-04