Всмоктування поживних речовин. 4. Травлення у тонкій кишці

Травлення у шлунку.

4. Травлення у тонкій кишці.

5. Травлення у товстій кишці.

7. Загальна характеристика системи виділення.

8. Будова і функції нирки. Сечоутворення.

9. Регуляція функції нирок.

10. Сечовипускання, його регуляція.

1. Загальна характеристика процесу травлення. Функції травної системи.

Травлення — це сукупність процесів, які забезпечують ферментативне розщеплення харчових полімерів (білків, жирів, вуглеводів) до мономерів (амінокислот, моногліцеридів, жирних кислот і моноцукридів) ферментами травних залоз.

Травлення відбувається в певних органах, що складають єдину травну систему. До неї належать органи травного каналу: ротова порожнина, глотка, стравохід, шлунок, дванадцятипала кишка, тонка й товста кишки, а також травні залози: слинні, печінка і підшлункова залоза. Відділи травного каналу відокремлені сфінктерами. Істотне значення має травлення в кожному попередньому відділі, що забезпечує послідовність процесів. У середньому їжа (хімус) перебуває в ротовій порожнині 15-20 с, у стравоході – 10 с, у шлунку – 1-3 год., у тонкій кишці – 7-8 год., у товстій – 25-30 год.

Функції травної системи:

• моторна, яка здійснюється завдяки м'язам травного каналу і забезпечує механічну обробку їжі в ротовій порожнині, перемішування та переміщення хімусу по травному каналу в дистальному напрямку;

• секреторна, яка полягає у виділенні секреторними залозами травних соків до порожнини травного каналу, завдяки ферментам яких здійснюється хімічна обробка поживних речовин – гідроліз білків, жирів, вуглеводів до простих речовин, які всмоктуються;

• функція всмоктування полягає у транспорті продуктів гідролізу харчових речовин, води, електролітів, вітамінів та інших речовин у кров та лімфу.

2. Травлення у ротовій порожнині.

У ротовій порожнині їжа де зазнає механічної та хімічної обробки. Подразнення рецепторів ротової порожнини (смакових, механічних, температурних) забезпечує харчовий центр інформацією та активізує механічні процеси (ссання, жування, ковтання) і виділення слини.

Слина – це в'язка, ледь каламутна рідина, що є змішаним секретом усіх слинних залоз і містить 99,5% води, а також неорганічні й органічні речовини. Неорганічні компоненти слини: хлориди, гідрогенкарбонати, фосфати та інші солі натрію, калію, кальцію. Органічних складових у слині в 2—3 рази більше, ніж неорганічних. Це білки (ферменти, муцин), вільні амінокислоти, сечовина, аміак, креатинін. Ферменти слини представлені амілазою і мальтазою. Слина має бактерицидні властивості, пов'язані з наявністю в ній лізоциму.

Секреція слини здійснюється слинними залозами:

• привушні залози є найбільшими серед слинних залоз, утворюють серозний секрет, до складу якого входять білки та значна кількість води, його кількість становить до 60% слини;

• підщелепні та під'язикові залози – змішані, до складу їх секрету входять білки та муцин (слиз), підщелепні залози продукують до 25-30% слини, під'язикова – до10-15%;

• дрібні залози язика та ротової порожнини – до складу секрету входить переважно муцин (слиз).

За добу слинними залозами утворюється 0,8-1,0 л слини; рН слини коливається в межах 5,8-7,4. При збільшенні швидкості секреції рН досягає 7,8.

Слина зволожує ротову порожнину, допомагає смаковій рецепції, полегшує механічну обробку їжі, забезпечує ферментативне розщеплення вуглеводів та виконує захисні функції. Так, фермент альфа-амілаза розпочинає гідроліз вуглеводів до дисахаридів; ліпаза, що продукується слинними залозами язика, розпочинає гідроліз ліпідів; значна група ферментів (більше як 20) беруть участь у гідролізі речовин, що утворюють зубний наліт і, тим самим, зменшують зубні нашарування. Муцин є глікопротеїном, який захищає слизову оболонку ротової порожнини від механічного пошкодження та сприяє утворенню харчової грудки. Лізоцим знезаражує ротову порожнину, руйнуючи мембрани бактерій. Лейкоцити, що знаходяться в слині, збільшують її антибактеріальні властивості. Насичення слини солями кальцію зменшує декальцифікацію емалі.

Механічна обробка їжі в ротовій порожнині здійснюється завдяки процесам жування, ссання, ковтання. Жування – це переміщення нижньої щелепи відносно верхньої завдяки скороченню жувальних м'язів, що призводить до подрібнення їжі. Завдяки жуванню здійснюється формування харчової грудки та ковтання; руйнуються оболонки з клітковини в овочах і фруктах; збільшується поверхня контакту їжі зі слиною та її травними ферментами, що сприяє гідролізу; подрібнення їжі сприяє сенсорній функції - подразненню смакових, тактильних, нюхових рецепторів. Якщо їжа пережована недостатньо, це негативно позначається на її перетравленні в шлунку. Ссання є першим етапом самостійного живлення, властивого молочному періоду живлення. Воно є природженим складним харчовим рефлексом Ковтання є комплексом рухових реакцій, які забезпечують переміщення їжі через глотку й стравохід до шлунка.

Хімічна обробка їжі здійснюється за участю ферментів слини, що представлені амілазою і мальтазою. Слина людини здатна активно гідролізувати вуглеводи. Цей процес виконує альфа-амілаза, яка в умовах лужної реакції розщеплює поліцукриди (крохмаль, глікоген) з утворенням декстринів, а далі дицукридів (мальтоза) і частково моноцукридів (глюкоза). Гідроліз вуглеводів ферментами слини триває в шлунку до проникнення в товщу харчової маси кислого шлункового соку.

Слиновиділення є рефлекторним актом, основним рецептивним полем якого є слизова оболонка ротової порожнини. Проте можливі рефлекторні впливи зі стравоходу, шлунка, а також інших органів. Від смакових, механічних і температурних рецепторів збудження прямує до центрів слиновиділення довгастого мозку. Провідну роль у регуляції секреції відіграють парасимпатичні нерви, під час подразнення яких виділяється велика кількість рідкої слини, а ізольоване подразнення симпатичних нервів зумовлює незначне виділення в'язкої слини з високим вмістом органічних речовин.

У регуляції слиновиділення беруть участь гіпоталамус, лімбічиа система мозку і кора великого мозку. Поряд з нервовою регуляцією функції слинних залоз встановлено вплив на їх діяльність гормонів гіпофіза, підшлункової, щитоподібної і статевих залоз. Деякі фармакологічні засоби (пілокарпін) стимулюють слиновиділення, інші (атропін) — гальмують його.

Дата добавления: 2014-01-04