Храмобудівництво

Середнє царство:

Головна тенденція середнього царства (амарнського періоду)- організація людей в просторі за визначеним сценарієм.

Під час будівництва храмового комплексу починають використовувати нову архіт-ну форму – пілони. Конструкція з 2 веж, прямокутних у плані, з вузьким проходом між ними (арочної конструкції Єгипет не знав)

Приклад:

Скельні гробниці знаті в Бен Хасані.

Заупокійний храм Ментухотепа в Дейль-ель-Бахрі.

Нове царство:

1) Розповсюджується тип монументальної архітектури. Наземний храм мав власну композицію, яка включає такі 4 складові:

- Алея сфінксів абоовнів

- Перестильний двір

- Гіпостильний двір

- Святилище

Характерні риси храмових комплексів:

- Центральна осьова лінія, бере свій початок на підступах до храму і закінчується святилищем.

- Поступовий перехід від зовнішнього простору до інтер’єру.

- Приміщення наземного храму можна поділити на інтер’єрні та напівінтер’єрні. Напівінтер’єрний простір: внутрішні двори, алеї. Інтер’єрні – криті зали, святилище.

- Композиція храмових комплексів:

1) алея сфінксів або овнів.
розташов. Скл-ри з обох боків, завдання цієї частини – підготувати глядача до входження в храм і фомування релігійної процесії, типування участків дійства за головною віссю.

2) Перестильний (внутрішній двір):обмежений стінами, портиками з 2-3- 4 сторін, становив собою проміжний простір між оточуючою природою та інтер’єром.

3) Гіпостильна зала (багатоколонна зала з використанням базилікального розрізу. Базилікальний розріз має приміщення, висота центрального нефа якого більша ніж висота бокових нефів. За рахунок різниці центральних і бокових нефів, у верхній частинах стани центрального нефа вбудовані вікна, які забезпечували достатньо освітлення. Базилікальний розріз окрім Давньоєгипетських храмів мали давньоримські і давньохристиянські храми, вони і дали цю назву розрізу.

4) Святилище – кінцевий шлях і кульмінація руху процесій за Вісло храму. Приміщення без вікон, в яких знаходиться священний фетиш (скульптурка священної золотої лодки. При проходженні процесії до святилища дотримувалась соціальна ієрархія. Право на вхід в різні частини храму розподілялось так:
Прості давні єгиптяни могли увійти лише до внутрішнього двору; заможні та аристократи – до гіпостильного храму і лише жреці заходили до святилища.

5) На відміну від пірамід, домінував внутрішній простір, а не зовнішні форми.

6) Храми мають лише один фасад, розрахований на сприйняття глядача – у якому розташовувались пілони або полоси сфінксів, або обеліски. Всі інші фасади наземних храмів – це глухі стіни, оточуючі господарські приміщення та житло жреців.

Найвідоміші храми:

Наземні: Луксорський і Карнакський, присвячені богу Амон-Ра.

Підземний: Печерний храм Рамзеса 2 в Абу-Симбелі.

Карнакський храм призначений найважливішій події давніх єгиптян - дню зимового сонцестояння (22 грудня) В цей день народжується бог Сонця. Вісь храму виступає центром сонця. Архітектори обіграли ефект народження сонця в інтер’єрі – промені сонця піднімаються із-за східних скель, освітлюючи с початку верхівки обелісків з зображенням Амон-Ра, потім промені падали в найбільш темну і найбільш тісну частину храму – святилище, де де золотим світлом сонце пронизувало фетиш. Після святилища сонячні промені пронизували всю анфіладу в залі і завершували свій рух освітлюючи алеї сфінксів. Все це справляло сильний психологічний ефект народження сонця.

Культова архітектура амарнського періоду символічна:

1. Храмові колони імітували рослини

2. Гіпостильна зала – символізувала священний гай

3. Перистильна зала – символізувала початок гаю

4. Плафон залу – фарбувався в сині колір і розписувався зірками та літаючими птахами. Символізував небо

5. Широко використовувався врізаний рельєф (контури в заглибленні стін) зовнішні крапки зображень співпадали з площиною стін, це давало змогу отримати надзвичайний ефект крапкового штучного освітлення, факельні нічні процесії імітували рух зображень.

4. ДАВНЬОЄГИПЕТСЬКІ СКУЛЬПТУРА ТА ЖИВОПИС.

Давнє царство:

1) Скульптура безпосередньо пов’язана з архітектурою

2) Вся скульптура мала культовий характер

3) Рельєфи, кругла скульптура і дрібна пластика переважно поліхромні

4) Тривимірна статуя завжди мала необроблений тильний бік, бо була нерозривно пов’язана зі стіною храму або гробниці і не могла існувати відірвано від стіни

5) Існувало кілька канонічних типів круглої скульптури:
а) Стояча скл-ра в позі „ритуального кроку” – постать стояла міцно стуливши ноги, витягнувши руки вздовж тіла або схрещені на грудях, ліва нога виступає вперед (скульптура „сільський староста”, початок правління 5 династії)
б) Сидяча скл-ра:
- Ноги зігнуті в колінах під кутом 90 градусів, руки або лежали на колінах, або схрещувались на грудях (скульптура зодчого Хемінуна, правління 4 династії.
- Постать із підігнутими під себе ногами – „ поза писаря”, була притаманна передусім переписувачам (статуя „ Лаврський писар” правління 4-5 династії)
в) Парна скл-ра – найхарактерніша риса – обидві постаті (найчастіше чоловіка і дружини) зовсім не пов’язані одна з іншою ані ритмічно. Вони сидять на різних основах- кубах, розміщені на різних постаментах (постаті царевича Рахотепа та його дружини Нофрет, правління 5 династії)
г) Найславетніший зразок круглої скл-ри доби Давнього Царства є перша окремо стояча статуя сфінкса (27 ст до н.е.) З портретними рисами фараона Хафра. Призначення сфінкса – охоронець спокою володаря. Між передніми лапами статуї розміщено святилище. Висота статуї понад 20 метрів, довжина 57 м. Сфінкс вирубаний в суцільній скелі, лише лапи було додано окремо.

6) Всі скульптури мають широко розплющені великі очі, погляд спрямований у вічність, очі інкрустувалися дорогими породами деревини, напівкоштовним камінням, гірським кришталем.

Дата добавления: 2014-01-04