Стратегія соціально-економічного розвитку національної економіки: концепція розвитку і цілі.

Мікроекономічна структурна перебудова.

Макроекономічна структурна перебудова.

Стратегія — це детальний, всебічний комплексний план, спрямований на втілення місії організації (держави). Місія держави зумовлена самою її сутністю, чітко визначеною метою її існування.

Питання про побудову цілей у розвитку національної економіки належать до найактуальніших теоретичних і практичних проблем. Процес цілепокладання держави слід розглядати як сукупність певних стадій: визначення суспільних потреб та інтересів; ранжування цілей, соціально-економічне прогнозування, формування концепції соціально-економічної політики, розроблення та реалізація макроекономічних планів і цільових комплексних програм.

Визначення суспільних потреб та інтересів здійснюється через узагальнення та поєднання особистих, колективних і державних інтересів. Суспільним джерелом виникнення і фіксування цілей є потреби та інтереси людей. Ці вектори цілепокладання в державній економічній політиці є засадними для так званого громадянського суспільства. Різноманітність потреб, поглядів, підходів, мотивів та інтересів згідно із постіндустріальною концепцією розвитку є необхідною й бажаною, оскільки породжує в суспільстві той потенціал, який забезпечує його динамічний розвиток.

Потреби та інтереси людей агрегуються (узагальнюються) політичними партіями, громадськими організаціями, спілками тощо і трансформуються в колективні інтереси. Свої вимоги щодо цілей висувають й прихильники патерналістської політики та реформ. Консенсус і компроміс між різними політичними силами з приводу базових суспільних цінностей досягаються застосуванням демократичних соціальних технологій (референдумів, виборів, переговорів, вивчення громадської думки та ін.), реалізацією принци­пів соціального партнерства. Ідеальна ситуація коли індивідуальні та асоційовані суб'єкти усвідомлюють необхідність і корисність цілей розвитку національної економіки та добровільно беруть участь у реалізації їх.

Обґрунтування цілей необхідне для чіткого визначення їх. Цілі формулюються на майбутнє, яке невідоме, імовірнісне, альтернативне. Передбачати його доводиться на базі інформації про минуле. Все, що сталося в історії, нам відоме. А що буде, можна лише припускати, хоч аналіз певних тенденцій та закономірностей розвитку створює передумови для проникнення у майбутнє. Ясна річ, що без певного уявлення про майбутнє не можна здійс­нювати регулювання й будувати економічну політику взагалі.

Сама сутність розвитку національної економіки потребує налагодженого механізму побудови цілей, у тому числі логічного просування від абстрактного загального передбачення (футурології) до конкретного прогнозування, а далі — до макроекономічного планування та програмування.

Ієрархія цілей будується за принципом пріоритетів потреб та інтересів суспільства. Оцінка важливості та ранжування цілей здійснюється відповідно до політики пріоритетів. У даному контексті пріоритети — це найважливіші напрями соціально-економічної політики. Втілення продуманої політики пріоритетів сприяє виникненню цілого спектра позитивних екстерналій, завдяки чому створюються умови для досягнення супутніх цілей, розв'язання суміжних проблем.

Визначення пріоритетних напрямів здійснюється за експертними методами на підставі певних критеріїв (факторів). Основними критеріями є: соціально-економічна ефективність; швидкість одержання позитивних результатів; мінімум необхідних ресурсів для реалізації наміченого і т. п.

Ранжування цілей здійснюється способом розміщення їх у порядку зниження пріоритетності. Для цього спочатку визначаються найпріоритетніші цілі (цілі першого рангу), далі — найсуттєвіші з тих, що залишилися (цілі другого рангу), і т. д. Для впорядкування цілей різних ієрархічних рівнів будується так зване дерево цілей (рис. 6.1). Ціль уважається досягнутою, коли до­сягнуто всіх підцілей нижчого рівня.

Головна ціль

Підцілі другого рівня

Підцілі другого рівня

Рис. 6.1. Дерево цілей

Центральною, визначальною вершиною дерева цілей є стратегічна ціль, що зумовлює якість самого суспільства, забезпечує збереження та вдосконалення його. Стратегічні цілі розгортаються в тактичні. Тактика визначає цілі й засоби, форми й способи діяльності, які найбільш відповідають конкретним обставинам на даний момент і забезпечують досягнення стратегічних цілей. Тактичні цілі, як правило, фіксують великі блоки дій. Оперативні цілі пов'язані з необхідністю запобігання загрозі виникнення не­гативних явищ і подолання наслідків форс-мажорних обставин (стихійних лих, природних катаклізмів, техногенних катастроф, соціальних заворушень тощо).

Іноді стратегічну ціль називають головною, а підцілі, що уможливлюють досягнення її, — забезпечувальними. Є також градація цілей за масштабами — загальні (для системи) і часткові (для підсистем); за результатами — кінцеві та проміжні; за часом — довгострокові (віддалені), середньострокові (близькі) та короткострокові (безпосередні).

З метою втілення стратегічних, тактичних та оперативних цілей, а також визначення шляхів і засобів реалізації їх має формуватися концепція соціально-економічного розвитку. Концепція — це система поглядів на певні явища, а також спосіб розуміння їх, тлумачення, інтерпретації. Розроблення концепції є необхідною умовою послідовної та спадкоємної економічної політики. Вона повинна розроблятися на довго-, середньо- і короткострокову перспективу. Концепція ґрунтується на трьох основних елементах: аналізі стану економіки, аналізі цілей і виборі інструментів державного управління.

З аналізу стану економіки починається раціональна економічна політика. Він має ґрунтуватися на показниках динаміки, структури, ефективності, міжнародних порівняннях, охоплювати весь спектр проблем функціонування економіки. Змістовний аналіз — необхідна передумова прогнозування.

Метою аналізу цілей і пріоритетів є зіставлення стратегічних, тактичних та оперативних цілей із можливостями економіки. Результатом такого зіставлення є коригування цілей, які підлягатимуть реалізації через макроекономічні плани (програми) на довго-, середньо- і короткостроковий періоди. Цілі мають відповідати трьом основним вимогам: конкретність, визначеність у часі та реальність. Конкретність досягається встановленням кількісних і якісних орієнтирів (нормативів) — інформаційної бази для планово-економічних розрахунків, організаційних рішень, оцінки результатів діяльності державних органів і суб'єктів господарюван­ня та контролю. Визначеність у часі передбачає формулювання спочатку головної цілі, потім — підцілей другого, третього і т. д. рівнів із зазначенням строків досягнення їх. Установлення цілей, які перевищують можливості економіки, може призвести до значних збитків і загострення соціально-економічних проблем. Тому цілі, підцілі та завдання мають бути реальними.

Стратегічною метою України за умов трансформації, спрямованої на поєднання механізмів ринкового саморегулювання та державного регулювання, є побудова соціально орієнтованої ринкової економіки. Цей напрям, по суті, є вітчизняним трактуванням загальносвітової тенденції руху до постіндустріальної цивілізації, який має бути здійснений еволюційним, безконфронтаційним шляхом.

Дата добавления: 2014-01-04