Функціональне призначення наочності на уроках літератури

План

Тема: Наочні посібники і засоби їх демонстрування

Лекція № 14

1. Функціональне призначення наочності на уроках літератури.

2. Види наочних посібників.

3. Методика роботи з наочністю.

4. Відбір матеріалу. НОП у використанні наочності і ТЗН.

Література:

1. Бабійчук Т. Театр педагогічний: Методика створення відеозаписів художніх творів української літератури. – Бердичіврегіонвидав, 2004. – 99 с.

2. Бандура О.М. Міжпредметні зв'язки у процесі вивчення української літератури.-К.: Рад. школа, 1983. – 166 с.

3. Білецький П.О. Мова образотворчих мистецтв. - К., 1973.

4. Волошина Н., Жила С. Наочні посібники і засоби їх демонстрування. // Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. - № 6. – С. 45-48.

5. Гречинская В.С. Наглядность на уроках русской литературы. - К.: Рад. шк., 1983.

6. Дружук С. Шість запитань і відповідей з приводу зорових опор. // Українська мова та література. – 2006. - № 39. – С. 3-6.

7. Дружук С. Опорні схеми: універсальна особливість. // Українська мова та література. – 2006. - № 39. – С. 7-10.

8. Жила С. Вивчення української літератури у взаємозв'язку з образотворчим мистецтвом: Посібник для вчителя. - Чернігів, 2000. – 176 с.

9.Журавель О. Ф. Використання пейзажного живопису під вивчення прозового твору. // Українська мова і література в школі. - 1973. - №10. - С. 52-58.

10.Коржупова А. П. Наочність на уроках літератури. - К, 1973.

11. Кулінська Л. П. Екранні та звукові посібники на уроках літератури. - К., 1979.

12. Кулінська Л. П. Звукозапис на уроках літератури. - К., 1973.

13. Машенко М.М. Музика і живопис на уроках літератури. - К., 1971.

14. Машенко Н.М.Слово, музика, образ. - К.: Рад. шк., 1982.

15. Наукові основи методики літератури. - К.: Ленвіт, 2002. - С.173-179; 317-323.

16. Пасічник Є.А. Методика викладання літератури в середніх навчальних закладах. - К.: Ленвіт, 2000. - С. 354-369.

17.Токмань Г. Використання наочності на уроках літератури // Українська мова і література в школі. - 2002. - №1. - С. 13-16.

18. Токмань Г. Якщо мій досвід знадобиться. 10. Використання наочності на уроках літератури. // Урок української. – 2006. - № 5-6. – С. 38-44.

19.Трубіцина В. Роздатковий матеріал до курсу літератури в 5 класі // Українська мова та література. - 2002. -№3.

20.Старкова З. С. Содружество искусств на уроках литературы: Из опыта работы: Книга для учителя - М.: Просвещение, 1988. - 160 с.

21. Яценко Т. Здійснюючи міжпредметні зв'язки: інтегруючі таблиці (література - історія - мистецтво) з курсу укр. літератури 10-11 класи // Українська мова та література в середніх школах…- 2001. - № 6. - С. 75-81.

Наочність на уроці літератури сприяє засвоєнню художніх творів. Принцип наочності у процесі навчання теоретично і практично обґрунтували відомі педагоги: Ж.-Ж. Руссо, Я.А.Коменський, К.Д.Ушинський, Г.Ващенко, В.О.Сухомлинський тощо.

Так, К.Ушинський наголошував:»Чим більше наших органів чуття бере участь у сприйманні якого-небудь враження або групи вражень, тим тривкіше лягають ці враження в нашу механічну пам’ять, вірніше зберігаються нею і лише потім згадуються».

Наочні посібники на уроці літератури доречні тоді, коли їх використання диктується логікою навчального процесу, а не коли вони є розважальними виставками на уроці. Уроки, на яких зловживають використанням наочності, відзначаються низькою педагогічною результативністю, бо розпорошується увага учнів на кожен вид наочності.

Наочність слід використовувати на всіх етапах уроку: під час актуалізації опорних знань, перевірки домашнього завдання, вивчення нового матеріалу, поглибленої роботи над текстом твору чи його деталями, узагальненні і систематизації знань та вмінь учнів, контролі й корекції тощо.

Методика проведення унаочнених уроків залежить від типу уроку, навчального матеріалу, видів наочних посібників, класу, мети, що ставить перед собою вчитель тощо.

Учитель повідомляє нові відомості, а унаочнення підтверджує, конкретизує, ілюструє розповідь учителя літератури, сприяє правильному розумінню зв’язків конкретного й абстрактного.

Наочність сприяє таким факторам навчання і виховання:

- забезпечує глибину розуміння і зміцнює набуті знання фактичного матеріалу;

- робить уроки літератури більш живим і цікавим;

- дисциплінує увагу та уяву школярів до художнього тексту;

- пробуджує інтерес до виучуваного матеріалу;

- розвиває у школярів спостережливість;

- допомагає всебічному естетичному розвитку.

Художня література відтворює дійсність в живих картинах, і, по суті, сама є наочним відтворенням дійсності. Разом з тим, часто буває так, що засвоєнню літературного тексту допомагають музика, кіно, телебачення, образотворче мистецтво. Ці види мистецтва стають на уроці новим джерелом інформації, допомагають формуванню естетичних смаків, почуттів, можуть допомогти більш повному і чіткому оформленню в свідомості школярів тих образів, які зобразив письменник.

Суміжні види мистецтва на уроці літератури, а також різноманітні графічні матеріали (таблиці, схеми, плакати, буклети і т.п.) називаються наочністю.

У вік бурхливого розвитку технічних засобів, коли магнітофони, відеомагнітофони є у багатьох сім’ях, (а треба, що були і в школах), значно розширюються і можливості навчання літератури за допомогою наочності.

Використання наочності на уроках і в позакласній роботі носить принципово різний характер і переслідує різну мету.

На заняттях гуртка, факультативу вчитель може поставити собі за мету розширити уявлення школярів про певний вид мистецтва або познайомити з музичним твором, теле- чи кінофільмом. Наприклад, познайомити з роботами сучасного кінорежисера Бійми, за творами І.Франка. („Украдене щастя”, за мотивами роману „Перехресні стежки”), і це в значній мірі буде впливати на успіхи школярів і розумінні літературних творів.

На уроці ж наочність необхідна в тій мірі, настільки, настільки вона допомагає навчити літераторів поглибити сприйняття учнями літературного твору.

Функції наочності: Головна – допомогти учневі осягнути твір чи творчість письменника в цілому, в оволодінні теоретико-літературними знаннями, в розвитку мови – в вирішенні всіх завдань, які стояли перед вчителем літератури.

Однак ця основна функція наочності в кожному конкретному випадку може носити достатньо різноманітний характер.

Можна говорити про пасивну і діяльно-активну роль учня на уроках де використовується наочність. В методиці літературі перевагу віддають, як правило, діяльно-активній. Прибічники цього погляду навіть заперечують значення наочності, якщо учень не задіяний в активну бесіду про картину, фільм, музику, кінофрагмент, які демонструються на уроках.

Між тим, цей погляд є далекий від істини. Хіба обов’язково завжди говорити про музику? Достатньо просто послухати, і використовувати її як своєрідний фон чи експозицію, що визначає емоційне звучання уроку. Особливо великі можливості можна використовувати при вивченні лірики чи ліричної прози.

Таку ж роль для створення емоційної атмосфери виконує така „образна” наочність, як оформлення класу. Якась невелика деталь, штрих в оформленні дає учням багато в розумінні, сприйнятті матеріалу. Букет осіннього листя при вивченні пейзажної лірики про осінь – і досить. Є вчителі, які спонукають учнів до прикрашувань. Але цим зловживати не слід. В.Сухомлинський вважав, що перше знайомство дітей з казкою, билиною має проходити у спеціально обладнаній кімнаті казок; з науково-фантастичною та пригодницькою літературою – в кімнаті думки; а твори про природу Сухомлинський вивчав не в приміщенні, а на природі: в полі, лісі, на березі ріки.

Роль учня, умовно кажучи, є „пасивною” і в тих випадках, коли наочність слугує джерелам необхідної інформації. Працюючи над твором, автор подумки звертається до читача свого сучасника, знайомого з умовами життя, про які він пише. Але ж сучасний учень не знає цих умов, може неправильно уявити собі побутові, культурні умови життя, наприклад, Х1Х ст.. І тут на допомогу прийде не тільки слово, розповідь вчителя, але й ілюстрації, картини жанрового характеру. Наочність активно використовується в процесі розповіді-коментаря.

У всіх наведених прикладах учні зовнішньо пасивні, але, між тим, це не зменшує роль наочності у їх сприйнятті матеріалу. Тільки цими формами використання наочності вчитель не задовольняється: вчитель створює і такі ситуації у використанні наочності, коли учень залучається в бесіду, виконує самостійну роботу. Тоді ми говоримо про активно-дієву позицію учня. Він відкриває якісь нові грані в літературному творі.

Активності вимагає, наприклад, порівняння ілюстрацій різних художників до одного твору. Учень поглиблює свої уявлення про твір, героя, може зрозуміти життя твору в уявленнях читачів різних поколінь.

Активна позиція необхідна у тих випадках, коли наочність використовується для систематизації знань. Учні або самі складають таблиці, схеми, або коментують готові (наприклад, схеми, подається ритмічна основа вірша: таблиці, які наочно ілюструють поділ літературних творів на роди, види і жанри).

Наведені приклади показують, що функції наочності різноманітні. Вона активізує асоціативні зв’язки, допомагає поповнити знання про культурні норми життя в минулому, поглиблює уявлення про письменника, героїв, допомагає систематизувати історико-літературні та теоретичні знання учнів. Справа вчителя – визначити функції наочності на кожному уроці.

Психологічною засадою ефективності наочності є збудження нею роботи різних видів пам’яті. При вдалому застосуванні наочного посібника відбувається запам’ятовування не тільки логічне, а й емоційне, образне, органи чуття створюють свої «сторінки» в пам’яті людини: слух, рухомо-моторні дії, запах, смак – усе це може сприяти літературній освіті учня.

2. Види наочності: У розпорядженні кожного вчителя є різні засоби наочності: ілюстративно-художні і графічні матеріали, грамзаписи, кінофрагменти, навчальні кінофільми, телеуроки. Кожен з цих засобів належить до окремого виду наочності: зоровою, слуховою чи синтетичною.

Зорова наочність. Це репродукції портретів письменника, ілюстрації до творів, картини жанрового характеру, фотографії місць, зв’язаних з життям письменника, скульптурні фігурки героїв книг, макети і т.п.

Крім того, вчитель має можливість використовувати матеріали, які спеціально видаються для допомоги школі: набір листівок і фото за темами шкільного курсу літератури, альбоми „Письменник в образотворчому мистецтві”, „Письменник в портретах, ілюстраціях і документах”.

Набори листівок називають роздатковим матеріалом.

За своїм педагогічним призначенням, до зорової, ілюстративно-художньої наочності віднесемо і статичні екрані засоби: діафільми, діапозитиви.

До зорової наочності віднесемо і графічні: таблиці, схеми, плакати. Доцільність їх використання у багатьох методистів викликає певні сумніви. Доводиться, що таблиці, схеми, плакати хоча і повідомляють знання, разом з тим руйнують силу естетичного сприйняття мистецтва на читача.

Графічна наочність від вчителя особливого підходу і міри. Важливо не тільки те, щоб схеми були складені вміло і узагальнювали матеріал, але й те, щоб схема ніби падала на підготовлений грунт, щоб у школярів уже накопився достатній запас конкретних спостережень і певних висновків.

Захищаючи цей вид наочності, Т.Бугайко писала, що „розуміння твору вимагає не тільки бачення конкретних образів, в так званому цілісному їх сприйнятті, але й у абстрагуванні”.

Найбільше розповсюдження в школі одержали синхроністичні таблиці, що зіставляють події життя і творчості письменника, і картки з позначенням подій життя і творчості: (Т.Шевченка: Моринці, Кирилівка, Вільно, Варшава, Петербург: знайомство з Сошенком, Ширяєвська малярська школа; Жуковський, Брюлов, Академія, спроби пера; романтичні балади).

Широке використовується графічна наочність при систематизації теоретико-літературних знань учнів. Це схеми, що відтворюють розміщення героїв в творі, таблиці, які демонструють композиційні особливості твору.

Таким чином не тільки зоровий, наочний образ створений письменником, але й схема, таблиця, яка приходить на допомогу абстрактному мисленню, допомагають в закріпленні знань з літератури.

Слухова наочність. Уміння відчути і оцінити звуковий образ, створений письменником – необхідна умова повноцінного сприйняття твору, особливо поетичного.

У розпорядження вчителя повинна бути серія платівок „Шкільна фонотека”, „Голоси письменників”, „Спогади про письменників”, „Сторінки радіопередач”, а також платівки з піснями поезій, включених у шкільну програму: при вивченні творчості Л.Глібова будемо говорити не тільки про майстра-байкаря, але й тонкого лірика-пісняра. І як тут не послухати пісню „Журба”. Так само будемо вивчати Т.Шевченка, і слухатимемо „Така її доля”, „Реве та стогне”, „Думи мої”; чи поезію А.Малишка, В.Симоненка, Д.Павличка, Ліни Костенко.

Музика і художнє читання розкривають широкі можливості для активізації процесу викладання літератури. Іноді платівки просто необхідні на уроках: особливо в середніх класах при вивченні казок – їх просто треба слухати.

Разом з тим не забуваймо, що платівка, магнітофонний запис по природі все ж таки є „вторинною” наочністю в порівнянні з живим учительським читанням в плані встановлення контексту з аудиторією. Коли вчитель читає сам, він може перервати читання, зробити необхідне пояснення, коментарі, спитати, і головне – виразне читання вчителя і учнів має якісно інший характер у порівнянні з художнім читанням актора. Акторське читання може багато чому навчити, відкрити учневі, але й може подавити творчо-виконавські здібності учнів. І це однією із основних причин, що частина вчителів взагалі відмовляються від акторського читання, що теж є не зовсім розумним кроком. Слухова наочність теж вимагає від вчителя міри і такту.

Синтетичні засоби. Кіно і телебачення поєднують у собі зорову і слухову наочність, подають події в просторі і часі, відтворюють дійсність у зовнішньо схожих з нею образах. Великі можливості телебачення і кіно роблять їх особливо перспективними в навчальних цілях. Однак їх складність, особливо телевиставок, зміст і тривалість яких не може регулювати вчитель, інколи і збільшують труднощі, які виникають перед вчителем на уроках з використанням ТЗН.

Учителі критикують навчальні фільми за їх надмірну ілюстративність, розтягнутість (4-6 частин). Вони використовують тільки фрагментарно, виникають труднощі з композицією уроку, з відбором матеріалу.

Дуже добре, якби був певний набір навчальних фільмів – кіноекскурсій. На жаль, їх мало, і якості невисокі.

Є навчальні програми на телебаченні, і газета „Освіта” друкує програми, анонсує, а вчитель має підстроїтись під цей ритм.

Таким чином, можливості використання синтетичних засобів є, і ними треба користуватись, при тому не забувати, що уроки мають бути ефективними, а не ефектними.

У сучасних умовах розвитку загальноосвітньої школи створюються різноманітні наочні посібники з літератури. Звернемося до праць відомих методистів, які розглядають класифікацію засобів наочності з літератури. У розв'язанні цього питання немає єдиної думки: зустрічається деякий різнобій у термінології навіть у одного і того ж автора. Видатний методист В.В. Голубков, наприклад, поділяв наочність на три види: словесно-образну, художньо-зображальну і графічну. У роботі «Наочність у викладанні літератури в середній школі», залишаючи той же поділ, цей же автор вводить, хо­ча і близьку, але іншу термінологію: образно-зорова, емоційно-слухова і графічна наочність. А.П. Коржупова, автор методичного посібника «Наочність на уроках української літератури», відносить до зорової наочності образотворчу (живопис, скульптуру), схематичну (різні схеми, карти), технічну (сюди відносяться різні види екранної на­очності, електрифіковані прилади і ін.), предмети в натурі (книги, спостереження природи, пам'ятники і т.п.).

Є.Степанишин називає такі наочні методи викладання літератури: ілюстрування, програвання, демонстрування. Систематизує наочні посібники як зорові та слухові. До зорових відносить образотворчі, схематичні, технічні, предмети в натурі. Виокремлює саморобне унаочнення (таблиці, фото, записи на дошці) та технічні засоби навчання – програвач, магнітофон, відеомагнітофон, епідіаскоп, кіноапарат, телевізор.

Є.Пасічник виділяє чотири типи наочності у викладанні літератури:

- словесно-образна наочність (виразне читання художнього твору учителем чи учнями, використання фонохрестоматій і магнітофонних записів художніх творів у виконанні майстрів читання);

- предметна й образна наочність (фотокопії першодруків творів, фотознімки письменників і його книг, портрети письменників, малюнки та ілюстрації до його творів, скульптурні зображення митця тощо);

- умовно-схематична наочність (літературні карти, схеми, таблиці з теорії літератури);

- динамічна наочність (технічні засоби навчання: кінофільми, телефільми, магнітофонні записи, проекційна апаратура).

Таким чином, до однієї і тієї ж групи різні автори відносять різні засоби наочності.

В «Методике преподавания литератури», виданої за редакцією З.Я. Рез (М., 1977), не дається певної класифікації наочності, лише відмічається, що в методиці літератури прийнято говорити про три види наочності: зорову, слухову, словесну.³

Зараховуючи образотворче мистецтво до одного з видів наочності (художньо-зображувальної або образно-зорової) і не виділяючи суміжних видів мистецтв, що залучаються в процесі викладання літератури, згадані автори мимоволі відносять їх до наочності в звичайному розумінні цього слова, а це призводить до теоретичної плутанини і деякої дезорієнтації.

Використовуючи твори суміжних мистецтв у викладанні літератури, важливо мати на увазі, що вони є самостійними видами художнього мистецтва і не можуть розглядатись в плані звичайних наочних посібників.

Має рацію в цьому відношенні методист М.М.Щиряков, який стверджує: «...що ця «наочність» виступає в новій якості, є суттєво відмінною в порівнянні з кожною іншою наочністю і має не тільки допоміжну дидактичну, але й зовсім самостійну естетичну цінність».

Подібної точки зору дотримується дидакт С.П.Баранов, який вважає, що «живопис, наприклад, немислимий без картин, одначе термін «наочний посібник» до нього не придатний».

У зв'язку з цим необхідно і в класифікації наочності з літератури виділити в самостійну групу суміжні мистецтва, які залучаються на заняття з цього предмета. Класифікація наочності з літератури може бути подана таким чином (за Н.Волошиною, С.Жилою).

До першої групи слід віднести таку наочність, під час сприйняття якої головну роль відіграє зоровий аналізатор. Це предметно-зображувальна на­очність (фотоматеріали, макети тощо) і символіко-схематична (літературно-історичні карти, схеми, таблиці, діаграми, плани, записи на дошці і т.п.).

До другої групи можна віднести наочність, що сприймається в основному на слух. Назвемо її емоційно-слуховою. Це різноманітні записи читання художніх творів, виступи письменників, поетів та різні фонозаписи.

До особливої групи (третьої) належать твори суміжних видів мистецтва: репродукції творів образотворчого мистецтва, твори музики, театру, кіно і т.п.

З'ясування питання класифікації засобів унаочнення дає більш чітку уяву про види наочних. посібників і з'ясування питання про засоби їх демонстрування в процесі викладання літератури.

• Види наочних посібників

Наочні посібники з літератури різноманітні за формою і змістом: це таблиці, плакати, карти, схеми, хронологічні, синхроністичні таблиці, фотографії, монтажі, альбоми та інше.

• Таблиці

У практиці школи широко використовуються таблиці, виготовлені фабричним способом і саморобні. В посібниках цього виду навчальний матеріал подається у вигляді дат і тексту, пов'язаного з ілюстративним матеріалом. Подібні таблиці, як правило, вивішуються в класі і використовуються на різних етапах уроку: під час пояснення нового матеріалу, закріплення вивченого і повторення.

• Літературні плакати

Цінним посібником є літературний плакат,

який також може бути саморобним або виданий друком. Він містить в собі різноманітний матеріал, що стосується життєвого і творчого шляху письменників та їх окремих творів. Такі плакати складаються з портретів письменників, близьких їм осіб-одно-думців, фотографій місць, пов'язаних з життям і творчістю митців слова, фотокопій перших видань їх творів, ілюстрацій до них, висловлювання самого письменника та видатних діячів культури і літератури про нього і т.п. Літературні плакати зараз видаються, на жаль, рідко. А в 50-ті роки у видавництві «Радянська школа» було видано серії плакатів з української літератури «Слово о полку Ігоревім», «Марко Вовчок», «Т.Г. Шевченко», «Іван Франко», «М.Коцюбинський» та інші.

Такі посібники демонструються, як правило, на уроці під час пояснення нового матеріалу. Але їх вивішують в класі під рубрикою «Сьогодні на уроці» заздалегідь з тим, щоб учні і в позаурочний час змогли познайомитись детально з текстом плаката, його оформленням. Деякі вчителі за зразком літературного друкованого роблять з учнями саморобні плакати. При цьому включають в них систему запитань-завдань, розрахованих на виконання їх учнями під час вивчення теми за програмою.

• Карти та карти-схеми

Наочними посібниками можуть бути історичні, географічні та контурні карти, які допомагають учням під час вивчення літературно-історичних тем чіткіше уявити місце подій, відбитих у художньому творі, перебування письменника в конкретних місцях своєї країни та за кордоном.

Карти-схеми типу «Карта подорожей Лесі Українки», схема місць перебування Т.Г.Шевченка в різні періоди життя сприяють кращому засвоєнню матеріалу, що вивчається в часі та просторі. Демонстрація таких карт-схем доцільна в процесі лекційного викладу життєвого і творчого шляху письменників, під час повторення та закріплення пройденого.

Хронологічні та синхроністичні таблиці — зручні наочні посібники для запам'ятовування учнями зв'язків суспільно-історичного життя з фактами життя письменника, з його творчістю. Як правило, вони виготовляються учнями під керівництвом учителя або самим учителем і використовуються в процесі вивчення конкретної теми на уроках.

• Фотоматеріали

Фотографії використовуються як наочні посібники під час вивчення біографії письменника й аналізу художніх творів. Фотодокументи про різні періоди життя письменника допомагають дізнатися про його сімейне оточення, про дружбу і зв'язки письменника, його суспільну діяльність. При вивченні драматичних творів використовуються фотографії, які відтворюють сцени з п'єс, виконавців ролей дійових осіб. У процесі демонстрування фотографій учні одночасно із розповіді учителя дізнаються про акторів, які грали в спектаклях, кіно.

Умови кабінетної системи в сучасній школі допомагають вчителям-словесникам поступово накопичувати фотографічний матеріал, одержаний із І ілюстрованих періодичних видань, і створювати тематичні папки з творчості окремих письменників, з вивчення оглядових тем.

Все це створює передумови для демонстрування його як роздавального матеріалу. Якщо не вистачає достатньої кількості фотографій на клас, демонстрація їх здійснюється через епідіаскоп.

У шкільній практиці зібраний і систематизований ілюстративний матеріал часто оформлюється у вигляді монтажів, стендів-розкладок для того, щоб учні змогли ознайомитись з наочністю не тільки на уроці, а й у процесі підготовки до домашніх завдань, виступів, повідомлень, використали його під час роботи над твором, випуску літературних газет, ювілейних виставок, присвячених творчості того чи іншого письменника.

Значною орієнтацією для вчителів літератури з питання створення різних видів наочних посібників є вперше розроблений Л.В. Чуніхіною та М.В. Ко-локольцевим «Аннотированый темник наглядных пособий по литературе»⁶, в якому рекомендується створення комплектів демонстраційного матеріалу до вивчення біографії письменника, до творів, що вивчаються текстуально, до історико-літературних оглядів.

• Літературні альбоми

Широку популярність має така форма наочних посібників, як літературні альбоми, які складаються за різними принципами. Частіше видаються альбоми, що висвітлюють життя і творчість окремого письменника, наприклад, «Життя і творчість Г.Сковороди», «Павло Тичина» та ін. На уроках можна використати з таких альбомів лише окремі ілюстрації, в основному ж робота з ними відбувається в позаурочний час.

В останній час видаються найбільш зручні для демонстрування на уроці альбоми не зброшурованих картин з окремих монографічних тем (Н.Й. Волошина «Слово і образ», К.: Мистецтво, 1983). Формат таких видань дозволяє вчителю демонструвати наочність на уроці в процесі викладу нового матеріалу, перевірки домашнього завдання, закріплення, під час роботи над твором. А методичні рекомендації, що передують альбомам, озброюють учителя різноманітними методичними прийомами їх використання.

• Роздавальний матеріал

Необхідність розвитку самостійної пошукової діяльності учнів у процесі вивчення літератури викликала появу роздавального матеріалу, наприклад, Б.Г. Скоморовський, «Дидактичний матеріал з української літератури для 8 класу» (К.: Рад. школа, 1981). Такого виду наочні посібники, які використовуються на уроках з метою перевірки знань учнів, організації самостійної роботи і т.п., допомагають виховувати в учнів інтерес до навчального предмета, розвивати трудові навички і використовувати одержані знання у практичній діяльності. Лабораторія технічних засобів навчання Інституту педагогіки АПН України розробила перелік навчальних посібників, який орієнтує сучасного вчителя-словесника на відбір найнеобхідніших, перевірених практикою навчально-наочних посібників з літератури. Поступово розширюється фонд наочних посібників, що особливо помітно з переліку діафільмів, діапозитивів, навчальних кінофільмів, звукових посібників. У перспективі будуть видаватись удосконалені наочні посібники з літератури, наприклад, роздавальний матеріал: картки з текстом, картки ілюстративні з завданнями тощо.

• Звукові посібники

Звукові посібники типу «Сторінки радіопередач», фонохрестоматії вимагають під час використання бездоганно працюючої апаратури: програвачів, магнітофонів і т.п., а також продуманої з боку вчителя певної системи і методичної різноманітності їх використання. Такі посібники слід використовувати на різних етапах уроку, дотримуючись при цьому педагогічної послідовності та почуття міри.

• Умови добору наочних посібників

Добір наочних посібників до уроку — річ важлива: тільки комплексне використання їх з урахуванням специфіки класу, його загальної підготовленості, розвитку дасть позитивний результат у навчанні і вихованні школярів.

Має рацію методист А.П.Коржупова, яка вважає, що «велика кількість наочних посібників, показаних на одному уроці, промайне, як в калейдоскопі, перед очима учнів і не тільки не залишить належного сліду в їх пам'яті, не викличе відповідних емоцій і не забезпечить глибини знань, а й приведе до перевантаження уроків».⁷

Слід відмітити, що завдяки кабінетам літератури в школах створюються умови для зберігання і раціонального використання різноманітних наочних посібників, необхідних для проведення уроків і широкої позакласної роботи. Створюються передумови для включення при цьому різноманітних засобів їх демонстрування, що сприяє оптимізації викладання літератури в школі.

Дата добавления: 2014-01-04