Рішенням Ради ЄС від 2 листопада 2004 року був створений трибунал по справах цивільної адміністрації Європейського Союзу

Відповідно до положень другого бюджетного договору 1975 р.була заснована Європейська Рахункова палата і стала функціонувати в повному обсязі в жовтні 1977 р.

На рішення судових палат можна подавати касаційні скарги в Трибунал.

Переважна більшість справ Суд розглядає на підставі Договору про установу Європейського співтовариства.

Якщо мова йде про вирішення суперечки між країнами-членами, то справа буде слухатися Судом у повному складі в головному офісі в Люксембурзі. Там же перед Судом усно викладає свою думку генеральний адвокат і заслухуються аргументи сторін. Суд виносить своє рішення у формі заяви. Власного механізму реалізації рішень у Суду нема, у цьому він покладається на механізми країн-членів.

Юрисдикція Суду складається з декількох самостійних категорій справ. Головні серед них:

- справи позовного виробництва - позови до країн-членам, інститутам Союзу й, рідше, до юридичних і фізичних осіб;

- преюдиціальні запити, які подаються національними судами на предмет тлумачення установчих договорів і нормативних актів ЄС або з метою перевірки відповідності актів інститутів установчому договору Європейського співтовариства.

В 1986 році Єдиним Європейським Актом був утворений Суд першої інстанції, що почав діяти з 1989 року. Його створення було викликано різким збільшенням обсягу роботи Європейського Суду. Суд першої інстанції включає суддів - по одному від кожної країни-члена (генеральних адвокатів тут нема, хоча введення їхнього інституту можливо в майбутньому) і розглядає по першій інстанції позови, що подаються до інститутів Союзу фізичними і юридичними особами, справи, пов'язані з порушеннями частками, юридичними особами й союзними країнами рішень і законів Співтовариств, справи, пов'язані з порушенням правил конкуренції й ін.

Ніццський договір 2001 року на додаток до двох існуючих на той момент судам дозволив створювати судові органи Європейського Союзу спеціальної юрисдикції - "судові палати". Судові палати засновуються Радою Європейського Союзу. Кількість судових палат не обмежується.

5. Вирішення спорів з питань інтелектуальної власності шляхом арбітражного або третейського розгляду.

Поряд із судовим захистом прав інтелектуальної власності у багатьох країнах світу й у структурі міжнародних організацій все більшої популярності набувають третейські суди,міжнародніх органи арбітражного, посередницького врегулювання у тих випадках, коли спір стосується міжнародних аспектів. Така ситуація часто має місце при спорах стосовно прав інтелектуальної власності. Позасудове врегулювання правових спорів набуває все більшого поширення Сьогодні існує гостра потреба у швидкодіючих та недорогих механізмах врегулювання комерційних спорів, пов'язаних з питаннями інтелектуальної власності. Зрозуміло, що запрошення обраного обома сторонами арбітра є легшим, швидшим і, головне, дешевшим способом вирішення міжнародних спорів у сфері інтелектуальної власності з огляду на необхідність вести довготривалі судові справи в різних країнах та невідповідність матеріальних і процедурних норм національних законодавств різних країн, а також неоднакові підходи до вирішення спорів національними суддями. При цьому необхідно наймати й оплачувати роботу кількох адвокатів, кваліфікованих у питаннях національного законодавства. Це викликало утворення міжнародних органів арбітражного, посередницького врегулювання, які вирішують такі спори. Найбільш відомим можна вважати Арбітражний центр при Всесвітній організації інтелектуальної власності. Не менш відомим - Лондонський міжнародний арбітражний суд (LСІА), а також Європейський центр врегулювання спорів (СЕDR).

Як відомо, складні спори у сфері інтелектуальної власності визнаються суддями як такі, що потребують технічних або природничих знань, а також спеціальних знань з питань правової охорони інтелектуальної власності. Враховуючи відсутність у більшості суддів, які працюють у судах загальної юрисдикції, таких знань, звернення до послуг арбітра, третейського судді набуває все більшого поширення в різних країнах також і серед резидентів.

Найвідомішими є асоціації та центри з арбітражного, посередницького та інших альтернативних форм врегулювання спорів з питань інтелектуальної власності, утворені у США, Сполученому Королівстві, Швейцарії, Нідерландах, Німеччині, Японії. Ці асоціації та центри врегульовують спори у сфері інтелектуальної власності серед національних власників прав.

Третейські суди діють і в Російській Федерації, наприклад при Союзі юристів Російської Федерації, при Міжбанківському фінансовому домі, при концерні "Ростекстиль" тощо.

Законодавство України також передбачає поряд із судовим захистом прав інтелектуальної власності можливість передачі спорів, що виникають у сфері інтелектуальної власності на розгляд третейських судів чи арбітражного розгляду у порядку, встановленому чинним законодавством України. Відповідно до чинного законодавства України третейським судом, що має право розглядати спори, які виникають, у тому числі у сфері інтелектуальної власності, є Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (далі – МКАС при ТПП України), що був створений 11 серпня 1992 року і за минулий час завоював заслужений авторитет як в Україні, так і за кордоном.

МКАС при ТПП України діє відповідно до Типового закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний торговий арбітраж, Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 року № 4002-XII, на підставі Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України (додаток № 1 до Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж»), Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 14 квітня 2007 р.

Відповідно до пункту 2 Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України і пункту 1.1 Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України МКАС при ТПП України, крім зовнішньоекономічних спорів торгового характеру, може розглядати зовнішньоекономічні спори, що виникають у сфері науково-технічного обміну, а також обміну іншими результатами творчої діяльності, тобто спори, що виникають у зв’язку з захистом прав інтелектуальної власності в зовнішньоекономічній діяльності.

До таких спорів відносяться, зокрема, спори про відновлення порушених авторських прав, укладання і виконання ліцензійних договорів, порушення майнових прав власника свідоцтва або власника патенту, винагороду автору, виплату компенсації, а також інші спори.

Важливою гарантією прав учасників арбітражного розгляду є те, що рішення, винесені МКАС при ТПП України, підлягають виконанню як за межами України, відповідно до Нью-Йоркської конвенції 1958 року про визнання і приведення до виконання іноземних арбітражних рішень, ратифікованої Україною 22 серпня 1960 року, так і на території України, відповідно до Законів України «Про міжнародний комерційний арбітраж», «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XІV, а також Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 р. № 74/5.

Ще у 2002 року рішенням від 17 квітня Торгово-промислова палата України в складі МКАС при ТПП України створила спеціалізовану Колегію з розгляду зовнішньоекономічних спорів у сфері інтелектуальної власності, поширивши на діяльність Колегії Регламент МКАС при ТПП України і Положення про арбітражні збори і витрати.

Торгово-промисловою палатою України також розроблене і затверджене Доповнення до Регламенту МКАС при ТПП України «Про особливості розгляду зовнішньоекономічних спорів, що виникають у сфері інтелектуальної власності». При розробці доповнень враховані положення Арбітражного регламенту Всесвітньої організації інтелектуальної власності, що є одним із найбільш докладних, а також прогресивних серед регламентів провідних третейських установ світу.

У Доповненні до Регламенту МКАС при ТПП України докладно висвітлені процедурні питання з проведення попередніх засідань з метою організації і планування розгляду справи, опитування свідків і експертів, проведення випробувань, огляду речових доказів, подання й оцінки експертизи.

6. Медіація, як спосіб позасудового врегулювання спору. Перспективи застосування медіації у захисті прав інтелектуальної власності

Медіація - (англ. mediation – посередництво) це метод вирішення спорів із залученням посередника (медіатора), який допомагає сторонам конфлікту налагодити процес комунікації і проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати той варіант рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту. На відміну від формального судового чи арбітражного процесу, під час медіації сторони доходять згоди самі – медіатор не приймає рішення за них.

Залучення медіаторів – добровольців і професіоналів – нормативно закріплене багатьма судовими системами. Приватні компанії й навіть юристи різних країн вважають медіацію привабливою та підтримують створення й розвиток комерційних служб медіації. Практика медіації, незважаючи на її відносну новизну й обмеженість застосування, може виявитися надзвичайно корисною для запобігання суперечкам і застосовуватися більш широко з метою врегулювання спорів, у тому числі й у справах, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності. І не тільки під час судового провадження, але й у досудових та позасудових стадіях спорів, під час проведення переговорів у конфліктних ситуаціях тощо.

Європейські стандарти справедливого судочинства не тільки передбачають такий спосіб позасудового врегулювання спору як медіація, а й установлюють певні зобов’язання для держав-членів щодо запровадження медіації у своїх правових системах.

Так у Директиві 2008/52/ЄС Європейського Парламенту й Ради від 21 травня 2008 року щодо деяких аспектів медіації в цивільних та комерційних справах зазначено, що принцип доступності правосуддя є одним з фундаментальних принципів, у зв’язку з чим Рада Європи на засіданні в м. Тампере 15 і 16 жовтня 1999 року закликала держави-члени ЄС створити альтернативні, позасудові процедури для забезпечення кращого доступу до справедливості в Європі.

Статтею 12 Директиви визначено, що держави-члени ЄС повинні ввести в дію закони, норми та адміністративні правила, необхідні для забезпечення відповідності цій Директиві, до 21 травня 2011 року, за винятком статті 10 „Інформація про уповноважені суди та державні органи”, по відношенню до якої крайній термін забезпечення відповідності визначається як 21 листопада 2010 року.

У травні 2006 року вийшов Указ Президента України «Про концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів».

Одне із завдань Концепції визначається так: „з метою розвантаження судів потрібно розвивати альтернативні (позасудові) способи врегулювання спорів, а також створювати умови для стимулювання дешевших і менш формалізованих способів їх врегулювання. Наукового обґрунтування і практичного втілення потребує медіація – діяльність професійних посередників, які спрямовують учасників юридичного спору до компромісу і регулювання спору самостійно самими учасниками”.

Що ж стосується розв’язання спорів у сфері інтелектуальної власності, то, враховуючи піввіковий світовий досвід та реалії національного законодавства й правозастосування, за допомогою медіації вже сьогодні можна вирішувати такі спори:

• щодо ліцензування та передачі прав інтелектуальної власності;

• щодо порушень прав інтелектуальної власності;

• щодо права власності на винахід, тобто коли саме працівник розробив винахід – у свій власний час або в робочий;

• щодо авторства на винахід, якщо третя сторона зробила суттєвий внесок, та інші.

7. Як спосіб позасудового врегулювання спору слід вважати і запобіжні заходи.

За Українським законодавством Запобіжні заходи.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22.05.2003 N 850-IV6 Господарський процесуальний кодекс України доповнено розділом V-1 Запобіжн і заходи (статті 43-1 –43-10).

Нормами розділу У-І Господарського процесуального кодексу урегульований порядок застосування відповідних мір до пред’явлення позову в тих випадках, коли є підстави припускати, що надання необхідних доказів буде ускладнено чи стане неможливим.

Тобто, вжиття запобіжних заходів має здійснюватися для попередження порушень прав інтелектуальної власності та для збереження доказів такого порушення.

Запобіжні заходи включають:

- витребування доказів

- огляд примішщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням права інтелектуальної власності;

- накладання арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.

Підставою для вжиття запобіжних заходів є заява від особи чиї права щодо певного об’єкту інтелектуальної власності порушені, або існує така загроза,

Дата добавления: 2014-01-04