Грошова маса

Кількість грошової маси визначається державою — емітентом грошей, а саме — його законодавчою владою. Збільшення емісії зумовлене потребами товарного обороту і держави.

Крім грошових агрегатів (див. табл. 2.1), які представляють грошову масу, НБУ також визначає показник, що називається грошовою базою..

Показник грошової бази не є ще одним агрегатом грошової маси. Це якісно інший показник, що характеризує масу грошей з боку прояву її на балансі центрального банку, який їх безпосередньо конт ролює і регулює, впливаючи в кінцевому підсумку і на загальну масу грошей.

Грошова база включає: запаси всієї готівки поза банківською системою та в касах банків (готівка випущена НБУ і не повернута в його фонди) (М 0 + Мкб) та суму резервів Комерційних банків (КБ) на їх кореспондентських рахунках у ЦБ (Мрез):

Гб = М 0 + Мкб + Мрез.

Відмінності між грошовою масою і грошовою базою полягають у тому, що якщо грошова маса у своєму складі має всі елементи — від найвужчого показника М0 до найширшого агрегату М3, то грошова база охоплює лише сукупність готівки емітованої НБУ та залишки коштів комерційних банків на їхніх рахунках у національному банку. Емітовані національним банком гроші називаються базовими грошима.

Швидкість обігу грошей

Швидкість обігу грошей характеризує частоту (оберти), з якою кожна одиниця готівкових, в обороті, грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Виходячи з відомого рівняння обміну І. Фішера МV = PQ, ве ли чину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою,

де V — швидкість обігу грошей;

Р — середній рівень цін на товари (індекс цін готових товарів та послуг);

Q — фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в певному періоді (номі-

нальний національний продукт);

М — середня маса грошей, що перебуває в обороті за певний період (статистична

кількість грошей).

Американський економіст І. Фішер здобув визнання у західній економічній теорії завдяки праці «Купівельна спроможність грошей» (1921 р.). У цій книзі він обґрунтував залежність рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються під час здійснення товарообігу (трансакційних операцій).

Показник швидкості обігу грошей (V) називають — показником ділової ак-

тивності в державі, тому що величина V залежить від:

частоти і обсягів товарних операцій (трансакцій) між усіма суб’єктами гос-

подарювання;

рівня розвитку ринкових зв’язків між суб’єктами процесу відт ворення;

збалансованості попиту і пропозиції на ринку;

рівня розвитку маркетингу;

рівня інфляції;

рівня розвитку економічної інфраструктури (транспорту, торгівлі, банків-

ської справи, цінних паперів) та інших факторів.

Показник V показує, скільки разів у середньому за рік певна грошова одиниця ви-

трачається на купівлю товарів і послуг, тобто відоб ражає інтенсивність руху грошей.

У банківський практиці швидкість обігу грошей розраховується як відношення

номінальної величини ВВП (P Q) до агрегату М 0 або М 1.

Наприклад, в Україні в 2008 р. ВВП (номінальний) становив 949,864

млрд грн, грошова маса М 1 = 225,127 млрд грн; звідси швидкість обігу

грошей V = (949,864/225,127)= 4,22 обертів (тобто за 1 рік середня

швидкість обігу грошової маси, яка входить до агрегату М 1, дорівнює

4,22 разу).

В європейських країнах цей показник в середньому дорівнює 8–10

обертів / рік. Це свідчить про іншу динаміку інтенсивності вико-

ристання запасу грошей в обігу (практично в 2 рази), що прямо про-

порційно діло вій активності всіх суб’єктів господарювання.

З показником швидкості обігу грошей обернено пропорційно по в’язаний коефіцієнт монетизації ВВП — відношення грошової маси до номінальної величини вало вого

внутрішнього продукту:

де КМ — коефіцієнт монетизації;

М — маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М2;

ВВП — річний обсяг, виробленого валового внутрішнього продукту (за поточними цінами);

V — швидкість грошей (кількість обертів грошової одиниці).

Чим вищий цей показник — тим краще. Це пов’язано з тим, що збільшення цього показника вказує на посилення мобільності економіки, яка досягається зростанням ступеня варіантності в поведінці господарюючих суб’єктів: підвищення рівня монетизації ВВП означає, що учасники суспільного виробництва значну частину виробленого продукту схильні зберігати не в натуральній (у вигляді незавершеного виробництва, виробничих запасів тощо), а у вартісній формі.

Наприклад, в Україні:

 1996 р., коли була введена гривня, рівень монетизації ВВП стано-

вив усьо го 11,06%:

(М 2 1996 р. = 9,023 млрд грн / ВВП1996 р. = 81,519 млрд грн) х 100%;

 2008 р. (навить під час світової гризи) дорівнює 53,96%:

(М 2 2008 р. = 512,527 млрд грн / ВВП 2008 р. = 949,864 млрд грн)  100%.

Це можна розцінювати як прояв певного поліпшення забезпеченос-

ті економіки грошовою масою, який привів до поліпшення платіжної

дисципліни між усіма суб’єктами господарювання в Україні (за період

1996–2008 рр.).

6 Закони грошового обігу.

Закон вартості і форма його прояву у сфері обігу (закон грошового обігу) характерні для всіх суспільних формацій, у яких існують товарно-грошові відносини. Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу, К. Маркс вивів закон грошового обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для виконання функцій засобу обігу, повинна дорівнювати сумі цін товарів, що реалізуються, яка поділена на кількість обертів (швидкість обороту) однойменних одиниць. Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їхніх цін і швидкістю обігу грошей.

Розвиток кредитних відносин обернено впливає на кількість грошей. Зменшення кількості грошей спричинене погашенням певної частини боргових вимог і зобов’язань шляхом взаємозаліку. Кількість грошей для обігу і платежу визначається в умовах розвинутого кредитного господарства такими умовами:

 загальним обсягом товарів та послуг, що перебувають в обігу (пряма залежність);

 рівнем товарних цін і тарифів на послуги (пряма залежність, тому що чим

вищі ціни, тим більше потрібно грошей);

 ступенем розвитку безготівкових розрахунків (обернена залежність);

 швидкістю обігу грошей, зокрема кредитних (обернена залежність).

Таким чином, закон, що визначає кількість грошей в обігу (кг), набуває такого виг ляду:

де S СЦ — сума цін товарів і послуг, які реалізуються в певний період;

К — сума цін товарів і послуг, які продані в кредит (S K);

П — сума платежів за борговими зобов’язаннями (S П);

В — сума взаємопогашуваних безготівкових платежів (S B);

О — середня кількість обігів грошової одиниці.

Отже, суть закону грошового обігу полягає в тому, що в обігу кожної економічної системи (економіки) на певний період повинна бути та необхідна сума грошей (Мн), яка потрібна всім активним суб’єктам господарювання для оплати товарів і послуг за поточними ринковими цінами.

Між загальною кількістю грошей і швидкістю їхнього обігу існує певний зв’язок. Він виявляється в тому, що зі збільшенням швидкості обігу грошей їхня кількість, яка необхідна для забезпечення обігу всієї товарної маси, зменшується, і навпаки, при зменшенні швидкості обігу грошей їхня кількість, яка необхідна економічній системі для обслуговування товарно-грошових операцій, збільшується. Для ілюстрації цього зв’язку розглянемо малюнок на якому економічну систему (економіку) відобразимо у вигляді терезів, де спробуємо її урівноважити завдяки взаємодії її основних елементів (рис. 2.4):

 на одній половині нашій моделі буде добуток середнього рівня цін на кількість товарів та послуг які виробляються в економіці — PхQ (ВВП):

 проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина їх продається в кредит (К) і для їхньої реалізації гроші в певний момент не потрібні. Отже, при збільшення реалізації товарів і послуг у кредит (К) відповідно зменшується величина необхідної маса грошей в обігу Мн (М);

 водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов’язань (П), передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. За умови збільшення цих платежів в обігу (П) необхідна додаткова маса грошей (М) понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг (Мн).

однак не всі боргові зобов’язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер (В), то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей. За умови збільшення взаємопогашуваних безготівкових платежів (В) необхідна маса грошей зменшується (М).

 на другій: сукупна маса грошей, яка обслуговує всі економічні процеси, М;

 «плече» терезів визначимо як середню кількість обігів грошової одиниці О.

Таким чином, на кількість грошей, необхідних для обігу, безпосередньо повинна впливати кількість товарів і послуг, які вироблені та реалізовані за певний період, а зворотний вплив на кількість грошей, необхідних для обігу, мають: розвиток кредитних відносин, безготівкові розрахунки, а також швидкість обігу грошей як основний показник ділової активності всіх суб’єктів господарювання в економічній системі.

Рис. - Модель закону грошового обігу

Існує багато механізмів зміни маси грошей в обороті, зокрема:

емісія готівкових грошей Національним банком України (НБУ) і продаж її

комерційним банкам (КБ);

емісія безготівкових грошей Центральним банком:

— надання позичок комерційним банкам шляхом їхнього рефінансування;

— через купівлю в комерційних банках цінних паперів;

— через купівлю в комерційних банках та їхніх клієнтів іноземної валюти для поповнення золотовалютного резерву;

купівля готівкових грошей комерційними банками у НБУ;

вилучення безготівкових грошей з обороту шляхом погашення зобов’язання

КБ перед НБУ;

безготівкова емісія грошей комерційними банками через гро шово-кредитнуь мультиплікацію їхніх вільних резервів та депозитних вкладів.

Дата добавления: 2014-01-04