Судді та судова система в Римі

План

Лекційне заняття № 5. Вчення про позов

1. Судді та судова система в Римі

2. Поняття і види судових процесів.

3. Поняття і види позовів у Римі.

4. Особливі засоби преторського захисту

5. Поняття та строки позовної давності.

6. Перерва та призупинення позовної давності

На початку розвитку римського суспільства у Римі не було спеціального органу, який би здійснював захист прав громадян. Тоді потерпілий сам вживав заходів щодо покарання кривдників. Ображений здійснював над порушником саморозправу. Причому до участі у саморозправі залучалися родичі, друзі, члени сім'ї та інші. Так як римляни вважали, що правила, які існували в суспільстві були встановлені богами і є виразом їх волі, то боги завжди допомагають правому. А звідси - хто перемагав в боротьбі, той був правий. Яскравий приклад міститься в Законах XII таблиць: злодій якого піймали на крадіжці спочатку отримував покарання пліткою, а потім його віддавали на розправу потерпілому.

Однак, звичайно, з розвитком правової культури таке положення речей не могло існувати і далі. Поступово держава обмежує можливості саморозправи і допускає вчинювати лише еквівалентні дії відносно до тих, що вчинив порушник. В законах XII таблиць містилася норма: "Якщо хтось вчинив членоушкодження і не помириться з потерпілим, то хай йому самому буде вчинено те саме".

Згодом встановилась система викупів. Наприклад, за те, що хтось переломить кістку вільній людини, він повинен заплатити штраф 300 асів, рабу - 150 асів.

З виникненням суду саморозправа була заборонена. Існувала лише самооборона. Дозволялося своїми силами чи за допомогою різних засобів перешкоджати порушенню своїх прав. Але це дозволялося лише під час порушення. Якщо певні насильницькі дії здійснювалися вже після порушення, то ті, хто їх вчиняли суворо карались.

Суди існували двох видів: публічні (iudicia publica) та приватні (iudicia privata).

Судовий процес існував у двох видах: цивільний та кримінальний. Особливістю римського цивільного процесу в періоди республіки та принципату був його поділ на дві стадії:

1. Розгляд справи у претора (ius);

2. Розгляд справи в суді (iudicium).

Розгляд справ на стадії jus проводився з самого почату республіки консу­лами. У середині ІУ ст. до н.е. ці функції перейшли до новоствореного магістрату - претора. Розширення Римської держави, розвиток обміну, приїзди до Риму покупців, які не були римськими громадянами, - все це призвело до того, що спори між римськими громадянами і перегринами, а також між перегринами з середини III ст. до н.е. були віднесені до компетенції перегринського претора.

На стадії judicium розгляд спору, по суті, проводився одноособовим суд­дею. У Римській державі принципово важливим вважалося, що ніхто не може бути суддею у своїх власних справах, тому для розгляду справи призначався.суддя. Сторонам не заборонялося заявляти клопотання про відхилення при­значеного судді або просити претора права вибору судці з числа призначених ним кандидатур. Спершу судцями могли бути лише сенатори, згодом участі у відправленні суддівської посади домоглися й вершники та інші громадяни, які володіли майном на 300 сестерцій. До списку суддів у кінці республіки було внесено 900 осіб. За несправедливе рішення суддя відповідав усім своїм май­ном, якщо таке рішення завдавало шкоди тій чи іншій стороні.

Поряд з одноособовими судцями цивільно-правові спори в Римі вирішу­валися і деякими іншими органами. Ще в стародавній період були так звані арбітри, які розглядали спори між сусідами та родичами (наприклад, про роз­поділ спадщини) і проводили суд за місцем знаходження майна, про яке йшов спір. Можливо, що на розгляд арбітра передавали й інші справи, в яких розмір присудженого залежав від власного розсуду і оцінки судді. Арбітр відрізняється від звичайного судді тим, що велику роль під час вирішення справи відіграв його власний розсуд. За словами римського письменника Феста, справа, яку передавали на розгляд арбітру, цілком залежала від його власного розсуду і особистих здібностей. У період монархії арбітром називали особу, якій пере­давали на вирішення спір за згодою сторін без звернення їх до державного суду.

Деякі спори між римськими громадянами і між перегринами, а також спра­ви, пов'язані із шкодою, заподіяною невиконанням міжнародних договорів та деякими іншими подібними обставинами, розглядалися колегіальними суда­ми (у складі 3, 5, 7 осіб), так званими рекуператорними судами. Часто суд рекуператорів встановлювався договорами Риму з іншими державами.

Особлива роль суду рекуператорів у системі римських судів визначалася дозволом судити в будь-який час. Крім того, якщо в ході судового слідства з'ясовувалось, що та чи інша сторона винна в кримінальному діянні (наприклад, підкуп свідка), рекуператорний суд міг застосувати і кримінальне покарання, що було неможливо для одноособового судді.

До відання рекуператорного суду були віднесені також справи про свобо­ду, бо саме в цьому суді, напів публічному, позивач-раб міг сподіватися на захист від влади в своєму справедливому позові стосовно відповідача-рабов-ласника.

Відома ще колегія centumviri, яка складалася з 105 членів, що обиралися по 3 особи від кожної триби. Ця колегія ділилася на кілька секцій. До її компетенції входив розгляд справ про право власності, спадкування та інші справи, які на той час були найважливішими. Завершуючи розгляд цього питання, слід зазначити, що вся римська система передбачала виховання поваги до суду. Неповага до суду тягнула за собою кримінальне та цивільне покарання. Наприклад, неявка до суду без поважних причин вважалася неповагою до суду і спричиняла негативні майнові наслідки.

Дата добавления: 2014-01-04