Поняття і види судових процесів

Легісакційний процес - (законний) це перший судовий процес, який проводився на підставі Закону. Але не зважаючи на це, легісакційний процес був дуже обтяжений формалізмом. Для того щоб звернутись до претора треба було знати спеціальну форму звернення, якщо ця форма порушувалася, то позивач втрачав право на позов і процес припинявся.

Позовні форми звернення до претора зберігалися жрецями (понтифіками) в суворій таємниці і могли бути передані простим людям лише за плату.

Водночас із зверненням до претора, позивач був зобов'язаний доставити до претора і спірну річ. Якщо це була рухома річ, то вона приносилася до суду. Якщо доставка речі до претора була неможлива, то приносили шматок цієї речі (камінь від будинку, шматок землі або вівцю з отари).

Також обов'язковою формальністю був обов'язок позивача доставити до претора і суду відповідача. Без відповідача суд не починався. Цю доставку позивач повинен був організувати сам. Причому відповідач дуже рідко хотів приходити до суду і часто відбивався від позивача за допомогою рабів або використовував інші можливості.

До претора можна було звертатися лише у певні встановлені дні. Звертатися у свята, траури під час війни та інших подій, що мали загальнодержавне значення заборонялося.

В підтвердження своєї правоти сторони вносили певний грошовий заклад - сакрамент. Після вирішення справи у претора, він призначав суддю, який і приймав рішення по суті. Це рішення було остаточним і оскарженню не підлягало.

Формулярний процес встановився у другій половині періоду республіки. В цей час Рим став могутньою державою і зміни в економіці вимагали скасування непотрібних формальностей. Тому позивач вже звільнявся від необхідності складати позовну заяву за чітко встановленими правилами - це був обов'язок претора.

Позивач у вільній формі передавав претору свої вимоги, претор заслуховував свідків і самостійно викладав суть позову у записці, що називалася формулою. Звідси і назва процесу. Формула передавалася судді, який вирішував справу. Як бачимо, формулярний процес також складався з двох стадій.

Формула завжди мала форму повеління. Претор формулою призначав суддю і давав йому вказівки, як поступати коли виявляться ті чи інші обставини. Таким чином, формула була не лише формулюванням суті справи, а і інструкцією щодо вирішення спору. Тому, коли претор допускав помилку, її обов'язково повторював і суддя. Як і в легісакційному процесі, в формулярному рішення суду було остаточним і не підлягало перегляду.

Екстраординарний процес. За встановлення абсолютної монархії інститут претури починає занепадати - імператори не довіряли виборним преторам. І тому суди почали розглядати справи за одну стадію.

Для римлян це було дуже не звично, тому вони назвали новий процес екстраординарним. Деякий час формулярний і екстраординарний процес існували поруч, але згодом останній починає переважати і витісняє попередній. Суди вже не утворюються, а імператори здійснюють судочинство за допомогою своїх адміністративних органів. В Римі і Константинополі - начальник міської поліції, в провінціях - правителі провінцій. Деякі спори імператор розглядав особисто.

Справи розглядалися закрито у присутності сторін та особливо поважних гостей. У разі неявки позивача, справа припинялася, у разі неявки відповідача - розглядалася без нього.

Нововведенням був офіційний виклик в суд, можливість оскаржити рішення та введення державного мита для покриття судових витрат. Проте був обмежений принцип публічності.

Дата добавления: 2014-01-04