Етапи розвитку материнства

Піклування батьків про своє потомство у різних формах зустрічається на всіх стадіях розвитку живих організмів. Але у людини воно набуває особливого значення.

Готовність до материнства

Не менш важливе завдання персоналу - навчити родичів жити з хворіючою людиною загальним життям, підтримувати його своїм розумінням і прийняттям його відчуттів, укріплюючи в нім ті надії, які реалістичні.

Особлівості спілкування з родичами хворого.

Іноді та чи інша хвороба приводить до зміни в стосунках в родині, втрати опорної функції в сім'ї. План лікування і відходу розробляється разом з сім'єю. Кризисна ситуація – важка хвороба близької людини – є індикатором згуртованості сім'ї. Їх показниками є міра підтримки свого близького, а також інших хворих, регулярність відвідин, допомогу в повсякденному відході, зосередженість на потребах пацієнта більшою мірою, чим на потребах членів сім'ї.

При спілкуванні з родичами важливо допомогти їм перейти від первинної реакції до більшої відвертості і довіри. Персонал допомагає їм проявити ініціативу для спільного обговорення проблеми. Наполягаємо на частих візитах, але при цьому учимо, як наносити візити до пацієнта, як поводитися, надавати підтримку йому і іншим пацієнтам в палаті, проявляючи дійсні відчуття. Прагнемо дати зрозуміти рідним і близьким, що пацієнт повинен мати можливість самому відповідати за своє здоров'я. Часто пацієнт краще розуміє, що з ним відбувається і відчуває власний стан, а родичі нав'язують йому свою думку. Інколи пацієнт вже приймає можливість близького відходу з життя, а рідні утримують його, диктують свою волю. Наше завдання – дати їм зрозуміти в такому разі: “Підтримуйте, не прагнучи врятувати ”.

Родичі також повинні виражати свої дійсні відчуття, і наше завдання – сприяти їх саморозкриттю. Наприклад, “Я відчуваю, як вам важко”, “Я розділяю ваше горе”. Незрідка психологічна і психотерапевтична допомога потрібна більшою мірою саме рідним хворого, особливо в ситуації гострого горя: безпосередньо смерті близької людини.

Жінки за самою своєю природою є матерями, хіба що їх навчатимуть заперечення своїх дітородних якостей. Материнська сфера є динамічним утворенням, що формується протягом усього життя.

Перший етап – взаємодія з власною матір’ю. Починається з внутрішньоутробного періоду розвитку та продовжується все життя.

Другий етап – розвиток материнської сфери в ігровій діяльності. Вправляння всіх компонентів материнської поведінки та прийняття на себе ролі матері під час сюжетно-рольової гри.

Тертій етап – няньчення. Починається з 4,5 років і продовжується до 6-10 років. не обтяжлива непосильною відповідальністю взаємодія з немовлям є джерелом радості та багатих вражень через необмежену вихованням щиру емоційну ініціативу та можливість апробувати засвоєні під час гри поведінкові навички з реальною дитиною

Четвертий етап – диференціація мотиваційних засад материнської та статевої сфер. Проходить від завершення попереднього і до вагітності жінки. За цей час відбувається остаточне закріплення цінності дитини та материнства, засвоюються культурні уявлення про нормованість цієї сфери (поняття законнонарожденості, первістка в родині, народження від коханого чи не коханого партнера і т.д.). Без попереднього закріплення емоційного ставлення до немовляти, і у випадках неадекватного їх віковим інтересам перерозподілу турбот, у підлітків формується ставлення до дитини як до тягаря та перешкоди їх інтересам.

П’ятий етап – взаємодія з власною дитиною. Цей етап є надзвичайно насиченим, і в ньому виділяють самостійні періоди (вагітність, пологи, період грудного годування). За цей час весь напрацьований базис досвіду конкретизується в реальній діяльності під впливом ряду конкретних умов, створюючи неповторну ситуацію взаємодії матері та дитини.

Шостий етап – стосунки з дитиною після закінчення віку з характерними ознаками немовля. Ставлення матері до дитини стабілізується і зумовлює рівень емоційного благополуччя, особливості розвитку пізнавальної мотивації, стиль переживання стресових ситуацій.

Дата добавления: 2014-01-04