І розвитку соціології як науки

Передумовиви виникнення соціології. Основні етапи становлення

Слід згадати, що у найдавніші часи знання людей про навколишній світ знаходили своє відображення у міфологічному світогляді, який мав соціоантропоморфний характер: життя людей залежало від волі богів, тож все, що оточувало людину, наділялося живою душею. В античну епоху з’явилися перші соціальні теорії. Причини соціального розшарування, моделі ідеального соціального устрою розглядали у своїх працях видатні філософи Стародавньої Греції: Демокрит, Платон, Аристотель. Платона з його теорією нерівності та ієрархії у суспільстві можна вважати провісником теорії соціальної стратифікації. Значним соціологічним відкриттям Аристотеля є теорія «середнього елемента», згідно з якою «середній елемент» - соціальна група, яка за майновим станом посідає проміжне місце між найбагатшою і найбіднішою верствами суспільства. Аристотеля справедливо вважають провісником середніх верств населення.

У ХХ ст. теорія «середнього класу», що обґрунтовує його стабілізуючу роль у суспільстві, посіла помітне місце у соціології.

Соціальні вчення Середньовіччя носять чіткий відбиток християнського провіденціалізму, головними теоретиками якого виступали Августин (Блажений), Аврелій та Фома Аквінський.

В епоху Відродження була започаткована нова система соціальних і моральних цінностей. У цей час виникає також і соціальна утопія, як відповідь на вічні пошуки ідеально справедливого суспільства. Найвідоміші утопічні теорії сформулювали італієць Т.Кампанелла та англієць Т.Мор. Вагомий внесок у розвиток принципів «соціального менеджменту» зробив Н.Макіавеллі.

Значний вплив на розвиток суспільної думки справили концепції Т.Гоббса, перш за все його вчення про суспільний договір. Теоретичну розробку соціальних проблем продовжили мислителі епохи Просвітництва: Ш.Монтеск’є, Ж.-Ж.Руссо, А.Сен-Симон. Саме вони здійснили глибокий аналіз реальної соціально-економічної ситуації, виклали основи функціонування суспільних відносин та вказали на роль людини як активного учасника історичного процесу.

Соціологія виникла на основі ідей «просвітителів» та як реакція на Французьку революцію. Таким чином, вона є продуктом свого часу та суспільства, однак надалі стала сама впливати на соціальну дійсність.

У вигляді окремої наукової галузі соціологія виникає у першій половині ХІХ століття.

В узагальненому вигляді науковці виділяють три основні групи передумов, що сприяли процесу виникнення сучасної соціології:

1)соціально-економічні, такі як індустріальна революція, ринок праці, розвиток міст, торгівлі;

2)соціально-політичні, серед яких – новий соціальний порядок, панування буржуазії, влада капіталу, державна бюрократія, демократизація та ін..;

3)інтелектуальні – у вигляді філософських ідей епохи Просвітництва з її духовними орієнтирами – гуманізмом, раціоналізмом, ідеями прогресу, свободи особи, наукового знання.

Таким чином, на першу чверть ХІХ ст. склалися всі передумови для створення соціологічної науки. У цей час світ зазнав глибоких соціальних змін, пов’язаних з переходом від традиційного до індустріального суспільства. Нові форми економічного, політичного і духовного життя вимагали конкретного наукового дослідження та аналізу. Виникла нагальна потреба переходу від загальних абстрактних філософських роздумів про суспільство до чіткої позитивної науки соціології.

Термін «соціологія, як вже зазначалось, вперше ввів у науковий обіг Огюст Конт у своїй праці «Курс позитивної філософії» (1839Р.). Конт вважав, що за допомогою соціології можливо пізнати приховані універсальні суспільні закони. Соціологію (яку ще називав соціальною фізикою) поділяв на соціальну статику, яка має справу зі сталими умовами існування будь-якого суспільства, та соціальну динаміку, яка вивчає закони суспільного розвитку.

Функціонально-біологічну концепцію суспільства розробив англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер (1820-1903). Він порівнював суспільство з живим організмом, яке подібне до людського тіла. «Тіло» - суспільство», за Спенсером, складається з багатьох частин, кожна з яких відіграє свою певну функцію: економічну, військову, релігійну та ін. Чим складнішу функцію виконує той чи інший «орган», тим важче його замінити.

Вагомий внесок у розвиток соціології здійснив французький філософ і соціолог Еміль Дюркгейм (1858-1917). Він обгрунтував соціологію як емпіричну науку, вказав на необхідність розглядати соціальні факти як продукти загального суспільного зв’язку, а не як ознаку індивідів чи груп. Також він вважав, що будь-яке соціальне явище виникає з потреб суспільства.

Німецький вчений М.Вебер (1864-1920) головне завдання соціології вбачав в інтерпретації суб’єктивних мотивів індивідуальної ідеї. У методології соціальних наук він висунув теорію ідеальних типів як засіб пояснення та узагальненого вивчення індивідуальних явищ.

Карл Маркс (1818-1883) – засновник матеріалістичного вчення про суспільство. Разом із своїм однодумцем Фрідріхом Енгельсом він запропонував людству новий, ліворадикальний проект перебудови сучасного йому суспільства. К.Маркс написав велику кількість наукових праць, де в той чи в інший спосіб розроблялася соціологічна проблематика з широким використанням соціологічних досліджень. К.Маркс визначив та сформулював соціальні закони таким чином:

- людство розвивається через зміни суспільно-економічних формацій: первісну (родову), рабовласницьку, феодальну, буржуазну, комуністичну;

- перше місце посідають економічні відносини, на другий план стають ідеологічні, соціальні, духовні та правові відносини у суспільстві;

- закон класів, класової боротьби, диктатури пролетаріату та революції. Саме через диктатуру пролетаріату будуть відмінені старі виробничі відносини і тим самим заснована нова формація – соціалізм (комунізм).

Слід зазначити, що наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. центр розвитку соціології переміщується у Сполучені Штати Америки, чому сприяло те, що тут:

1) проведено багато соціологічних досліджень;

2) соціологія швидко пройшла всі стадії інституалізації і стала університетською наукою.

Сучасна західна соціологія відзначається різноманітністю течій, які притримуються різних концепцій: теорія розуміючої соціології (А.Шоц), теорія формальної соціології (Г.Зиммель), теорія структурного функціоналізму (Т.Парсонс), теорія соціального конфлікту (Ч.Мисс), теорія соціального обміну (Д.Хоманс, П.Блау), інтегральна соціологія (П.Сорокін). символічний інтернаціоналізм (Дж.Мід, М.Кун). психологічні теорії (З.Фрейд, Г.Леон, Л.Ф.Уорд, Ф.Гіддінгс).

Соціологічна думка в Україні як цілісний еволюційний процес практично ще недостатньо досліджувалась аж донедавна. Втім українська соціально-політична теорія має давню історію. Перші спроби осмислення соціального буття ми зустрічаємо у «повчаннях», «проповідях», «патериках», «життях святих» та літописах доби Київської Русі. В оригінальних літературних творах, як «Слово про Закон і благодать» митрополита Іларіона, «Повчання Володимира Мономаха дітям», «Слово о полку Ігоревім» відображено не тільки моральні принципи і настанови, але й роздуми про історії вітчизни, значення влади у побудові сильної державності. У «Повісті минулих літ» Нестора, Галицько-Волинському, Київському та інших літописах ми зустрічаємо відомості про склад населення, густоту розселення та його розшарування, маємо відомості, що у 1257р. відбувся перший перепис населення для сплати данини.

Червоною ниткою через усі літописи проходить ідея єдності руських земель.

Київська Русь – Козацька держава – Запорізька Січ – стали символами українства.

Історія суспільно-політичних ідей в Україні має особливості у зв’язку з відсутністю протягом багатьох століть своєї державності. В епоху литовсько-польської доби думки соціальної справедливості, збереження культури, мови та православ’я знаходимо в полемічній літературі І.Вишенського, братів С. і Л. Зизаніїв, З.Копистенського, братів Г. і М.Смотрицьких.

Значну роль в обороні батьківської віри і культури відіграли Братства як специфічний соціальний інститут.

У ХYІ ст. Ідеї природного права та суспільного договору розробляв С.Ориховський.

Вагомий внесок у розвиток соціологічної теорії зробив Г.С.Сковорода (1722-1794), який найголовнішою з наук вважав науку про людину та її щастя. Його концепція спорідненої праці, що становить не лише засіб існування, а й найвищу насолоду для людини, має актуальність і донині.

У розвитку соціологічної проблематики України слід звернути увагу на діяльність інтелігенції, що опікувалася становленням в Україні вищих навчальних закладів: І.Шада, В.Каразина, П.Лодія.

Національно-визвольні ідеї Кирило-Мефодіївського братства та праці М.Костомарова, Т.Шевченка, П.Куліша формували соціально-політичну та соціологічну думку.

Початком української соціології прийнято вважати кінець ХІХ - початок ХХ ст. Серед учених, які досліджували проблеми українського суспільства, слід виділити насамперед М.Драгоманова, Х.Вовка, І.Подолинського, О.Потебню, М.Ковалевського, М.Шаповала, В.Липинського. М.Драгоманов вірив у невідворотність соціального прогресу, ідеалом суспільно-політичного устрою був для нього західний парламентаризм у поєднанні із земським рухом як опорою у боротьбі із централізацією влади.

Автор двотомної праці «Соціологія» М.Ковалевський вважав, що тільки соціологія здатна відкрити чинники, необхідні для існування суспільного порядку та блага, дотримувався позитивістської класифікації наук О.Конта.

О.Потебня першим започаткував в Україні дослідження проблематики, що в західній соціології відома як «психологія народів», визначав мову як основу етносу.

Вагомий внесок у розвиток вітчизняної соціології зробив М.Грушевський. У своїх численних працях він довів, що українська державність веде свій родовід ще з Київської Русі, яка була першою державою саме українського народу. Справжнім осередком вітчизняної соціології стала створена ним у 20-х р. ХХ ст. Кафедра соціології при соціально-економічному відділі ВУАН.

Насамкінець, варто відзначити для становлення української соціології значення діяльності соціолога і публіциста Микити Шаповала, який один із перших зрозумів практичне значення соціології як науки. М. Шаповал (1882-1932) розкрив фундаментальні засади будови суспільства, його структуру, розробляв класифікацію соціальних спільностей, висвітлював рушійні сили суспільного процесу. Був членом Української Центральної Ради, генеральним секретарем і міністром урядів Української народної республіки.

Свого часу одержав визнання в колі найвідоміших учених Європи й Америки як засновник вітчизняної соціологічної науки, перший директор Українського соціологічного інституту в Празі і автор першого українського підручника “Загальна соціологія”.

Ним був створений у 1924р. у Празі Інститут громадознавства, де був відділ соціології і політики для дослідження соціальних процесів українського життя.

На жаль, з кінця 20-х років ХХ ст. соціологія як наука була заборонена у СРСР.

І тільки наприкінці 50-х років на хвилі «хрущовської відлиги» в нашій країні починає відроджуватися соціологія.

В сучасних умовах, коли Україна стала незалежною державою, перед вітчизняною соціологією стоять дуже важливі задачі. Серед них можна назвати проблему відродження національного історичного досвіду розбудови українського суспільства, вивчення реального стану соціальних явищ, з’ясування основних тенденцій розвитку суспільних відносин та знаходження оптимальних шляхів їх удосконалення, прогнозування соціальних ситуацій, вивчення наявних протиріч та розробку моделей їх подолання тощо.

Дата добавления: 2014-01-04