Політична сфера суспільного життя

ТЕМА 6. СОЦІОЛОГІЯ ПОЛІТИКИ.

Після вивчення теми ви будете знати: суть та особливості соціології політики, основні категорії соціології політики; поняття «політичний суб’єкт», його види; сутність понять «політика», «держава», «громадянське суспільство», «влада» та інші базові поняття; основні складові соціології політики.

Основні поняття та терміни: соціологія політики, об’єкт соціології політики, суб’єкт соціології політики, політичний суб’єкт, політична сфера, політика, держава, політична партія, громадська організація, влада, політична соціалізація.

Ключові питання:

· Політична сфера суспільного життя.

· Держава – основний політичний інститут.

· Громадські організації та громадсько-політичні рухи.

· Особливості політичної системи України.

Соціологія політики – це галузь соціологічного знання, яка вивчає взаємозв’язки між суспільством і державою, суспільством і політичними інститутами, досліджує соціальні механізми влади, механізми впливів у суспільстві.

Предмет соціології політики – це соціальний механізм влади та її вплив у суспільстві на різних етапах його розвитку та функціонування.

Соціальна структура суспільства отримує найбільш яскраве втілення і закріплення в такому соціальному інституті, як політика. Термін «політика» належить до числа найбільш уживаних. Ми говоримо про внутрішню і зовнішню політику, про економічну, соціальну, культурну, демографічну, екологічну й інші політики, політичне життя і боротьбу, політичну владу і політичну систему, політичні конфлікти і кризи, про політичну культуру, політичний плюралізм, політичні права і обов’язки, політичні спілки, коаліції, лідерів і т. п.. Тим самим ми виділяємо особливу, специфічну, своєрідну область, сферу громадського життя, що існує, функціонує і розвивається поряд з економікою, соціальним життям і духовною культурою. Політика виступає в цьому плані як специфічний вид соціальної реальності, соціальної взаємодії, особливий вид соціальної діяльності і соціального регулювання.

Широта, складність, багатогранність і багаторівневість такого феномену, як політика, створюють чималі складності в його чіткому визначенні. Не випадково не тільки в повсякденній свідомості, але й у наукових виданнях спостерігається велика строкатість таких визначень. Але і при цьому все-таки можна виділити головне, сутнісне, що характерне для політики. Це – публічна влада, відносини володарювання як відносини панування (правління) і підпорядкування (виконання). Американський соціолог Н.Смелзер так визначає владу: влада – «це здатність нав’язувати свою волю іншим і мобілізувати ресурси для досягнення мети».

Немає політики без влади і владних відносин, тобто без спроможності, права і можливості одного соціального суб’єкта вирішальним чином впливати на дії іншого, спираючись на свою волю і авторитет, моральні і правові норми, звичаї і традиції, погрозу примусу і покарання і т.п.. Разом з тим було б невірним ототожнювати владу і політику, тому що не усяка влада виступає як політична. Так, влада глави сім’ї над її членами, узята сама по собі, - це не публічна, а особиста, індивідуальна влада, а й тому не політика. Публічна влада, насамперед, влада держави, і політика виникають і існують тоді, коли суспільство в результаті свого розширення і ускладнення виявляється нездатним залишатися в рамках колишньої саморегуляції, самоврядування. В ньому виявляється і зберігається об’єктивна потреба в забезпеченні ззовні контролю за поведінкою його членів та їхніх взаємин, а тим самим і у виділенні для цього особливого шару людей, що здійснюють такий контроль і соціально-політичне регулювання. Не може розглядатися як політична і влада керівника, лідера й у ряді інших малих самодіяльних груп і об’єднань.

Публічна влада, володарювання – атрибут, невід’ємна властивість політики. Між ними найтісніший, органічний взаємозв’язок. З одного боку, влада виступає як джерело, основа і засіб утвердження і здійснення політики; а з іншого боку – саме проведення певної політики приведе до утвердження, функціонування і розвитку відповідної влади, Але поняття влади ширше, ніж поняття політики ще й в тому змісті, що влада може носити не тільки політичний, але й економічний і духовно-ідеологічний характер. У той же час неправомірно зводити політику лише до державної політики, тому що перша здійснюється не тільки державою, але й іншими соціальними суб’єктами (партіями, класами, організаціями й об’єднаннями, особистостями й ін.).

Політика – це сфера життєдіяльності, в якій виявляються відмінності інтересів різних соціальних спільнот з приводу влади. У сфері політики відбувається виявлення, зіткнення, протиборство, а також підпорядкування та субординація цих інтересів.

У структурі політики виділяють такі основні елементи:

політичні відносини;

політична організація;

політична культура.

Політичні відносини – це стійкі політичні зв’язки та взаємовідносини, що формуються в процесі функціонування політичної влади.

Політична організація – це сукупність державних і недержавних організацій та установ, що беруть участь у регулюванні взаємин між соціальними спільнотами.

Політична культура – це сукупність знань, цінностей, зразків поведінки та діяльності людини. Політична культура є нормативним механізмом регуляції поведінки, діяльності людей.

Залучення індивіда до знань, цінностей і опанування ролями, що надають йому можливість адаптуватися до політичного життя, відбувається в процесі політичної соціалізації.

Політична соціалізація – це двобічний процес, який містить уплив політичного середовища на індивіда, з одного боку, та формування політичної індивідуальності, що передбачає вільний вибір і відповідальність за прийняті рішення, політичну залученість, з другого.

Характеристика політики буде неповною, якщо ми не зупинимось на понятті «політичний режим».

У широкому розумінні слова політичний режим – це сукупність принципів, методів, прийомів політичного управління, політичного регулювання, за допомогою яких здійснюється державна влада. Він дає уяву про співвідношення елементів політики, про характер зв’язку органів держави і решти ланок політичної організації, про співвідношення гілок влади, особливості партійних систем, процедури вибору політичних керівників..

Політичний режим здійснюється за допомогою всієї системи політичного панування. Разом з тим він залежить від сили і згуртованості опозиції. В ньому особливо яскраво виявляється реальне співвідношення соціально-класових сил.

Соціологи, політологи виділяють в якості головних для сучасного суспільства три політичних режими: тоталітаризм, авторитаризм, демократію.

Ознаками тоталітаризму є гегемонія однієї партії, монополія однієї ідеології, повна влада карних органів, заперечення прав людини, переслідування опозиції. Повне підпорядкування всіх суспільних організацій правлячим структурам, заперечення громадянського суспільства. Витискування всіх інших методів політичним регулюванням.

Ознаки авторитаризму не настільки категоричні. Авторитаризм припускає обмежений плюралізм і разом з тим забороняє окремі організації. Немає вже тотального контролю над усіма сферами життя суспільства. Авторитаризм припускає сильну владу, але не диктатуру. Влада заснована на законі, конституції, на демократичних інститутах. Разом з тим вона пов’язана з авторитетом окремих особистостей або колективного органу. Існують різновиди авторитарного режиму: авторитарно-бюрократичний, військовий, корпоративний, національний, популістський й інші.

Демократичний режим припускає участь широких верств населення в управлінні, обрання органів влади, багатопартійність, розмежування держави і громадянського суспільства, гласність, широкі права і свободи громадян, плюралізм у мисленні, організації і діяльності, гармонійне поєднання гілок влади, її децентралізація, поєднання політичного регулювання з економічним, правовим і моральним та інше. Демократія як спосіб здійснення влади передбачає правову рівність основних політичних інститутів, що базуються на чіткому розподілі їх функцій. Інститут загальних виборів дозволяє визначити склад представницьких органів і ніякий інший політичний інститут не може опротестувати, змінити отримані результати. Демократичний режим має багато різновидів: від самої широкої участі народних мас в управлінні, від переваження морального й економічного регулювання і реального плюралізму до простої участі у виборах органів влади, сполучення методів управління, елементів плюралізму.

Політична система суспільства – цілісна, упорядкована сукупність політичних інститутів, політичних ролей, відносин, процесів, принципів політичної організації суспільства, підвладних кодексу політичних, соціальних, юридичних, ідеологічних, культурних норм, історичним традиціям і установкам політичного режиму.

Політична система включає організацію політичної влади, відносини між державою і суспільством, характеризує хід політичних процесів. Політична система суспільства – одна із складових частин сукупної суспільної системи, що взаємодіє з іншими її сферами: соціальною, економічною, ідеологічною, етнічною, правовою, культурною, що створюють її суспільне оточення.

2.Держава – основний політичний інститут.

Провідним інститутом політичної системи, що зосереджує максимальну політичну владу, є держава.

Держава – політична організація суспільства, об’єднує все населення і репрезентує його інтереси, волю.

Держава – джерело права та закону, організуюча сила життя суспільства і діяльності самої держави, її владних структур в системі політичних та суспільних відносин. Держава – виразник інтересів і волі економічно панівної верстви, оберігає її домінуюче становище в суспільстві, створює умови використання всіх ресурсів: людських, матеріальних, природних в інтересах розвитку суспільства.

Держава виникла внаслідок процесів, які відбувалися в суспільстві. Вона складалася з різних форм общинно-племінного ладу і розвивалася протягом тривалого історичного періоду. Польський політолог С.Ерліх виділяє чотири головних риси, які відрізняють державу від общинно-племінних організацій:

Ø Виникнення влади, яка вже не ототожнюється із суспільством. Це – публічна державна влада, ланками якої є організація озброєних людей, що займаються військовою справою.

Ø Територіальний розподіл населення, коли вже не враховуються кровні зв’язки.

Ø Поява групи людей, професією яких стає управління, а не продуктивна праця, тобто виникнення державного апарату.

Ø Поява різного роду податків.

Існують різні погляди на походження держави. Згідно з теологічною теорією походження держави пояснюється Божою волею. Патріархальна теорія обґрунтовує положення про те, що держава – результат історичного розвитку сім’ї і абсолютна влада монарха є продовженням влади батька в сім’ї. Договірна теорія доводить, що держава виникла внаслідок угоди між людьми. Психологічна теорія пояснює державу особливими властивостями психіки, зокрема психологічною потребою людей у підпорядкуванні. Теорія насильства трактує походження держави актом насильства, завоювання одного племені іншим. За теорією марксизму, держава виникла разом з поділом суспільства на класи.

Суть держави проявляється в її функціях як основних напрямках діяльності, зокрема: регулюванні економічного життя, захисті прав людини, сприянні розвиткові освіти і науково-технічного прогресу, забезпеченні обороноздатності країни, співробітництві з іншими народами. Ці функції не є статичними. Вони еволюціонують, відіграючи в різні періоди не однаково важливу роль. Держава характеризується не тільки своєю суттю, функціями, механізмом. Вона також має певні форми. Форма держави – це її структура, яка складається з політичного режиму (сутність вже була розглянута), форми правління, державного устрою.

Форми правління – це організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємовідносини з населенням. Усі держави поділяють на монархії і республіки.

Державний устрій – це територіальний устрій, характер взаємовідносин між складовими частинами, а також кожної з них з державою в цілому. За своїм територіальним устроєм всі держави поділяються на прості (унітарні) і складні (імперії, конфедерації, федерації).

Схема типів держав в історичному аспекті:

Тип державиФорма держави

1.Рабовласницький: Деспотична монархія

азіатський Республіка, монархія

античний Військова диктатура

2. Феодальний Абсолютна чи обмежена монархія,

у виняткових випадках - республіка

3 .Капіталістичний Конституційна монархія, республіка

(парламентська, президентська),

військова диктатура

4.Соціалістичний Соціалістична республіка (федерація)

Ця типологія не є вичерпною і вказує лише на основні форми і типи держави, що найчастіше зустрічаються. Вона не враховує змішані типи і форми держави у перехідні періоди. Утворення тієї чи іншої форми держави залежить від: * співвідношення класових сил; *сукупності успадкованих від минулого інститутів, поглядів, звичок, *геополітичних умов, впливу видатних політичних діячів тощо.

Важливе місце в соціологічній проблематиці держави займає державний апарат. Основою державного апарату є інститути організованого насильства: армія, поліція (міліція). До його складу входять також інститути адміністрації і правосуддя, без яких держава не може виконувати свої функції. Держава застосовує свій адміністративний апарат для регулювання різноманітних суспільних проблем.

Державний апарат має бюрократичний характер, Тому соціологічний аналіз державного апарату необхідний для боротьби з його бюрократичним характером і вдосконалення структур та принципів його діяльності.

Формування правової держави можливо лише на основі розвинутого громадянського суспільства. Довгий час в історії суспільно-політичної думки поняття «держава» і суспільство» не розмежовувались. Лише в епоху Просвітництва в органічному зв’язку з ідеєю правової держави формуються уявлення про громадянське суспільство.

Громадянське суспільство – це система самостійних та незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, які покликані забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та колективів, реалізації приватних інтересів і потреб.

Громадянське суспільство має складну структуру і включає в себе економічні, духовні, сімейні та інші відносини і інститути, не опосередковані державою. Воно охоплює виробниче і приватне життя людей, їх традиції, вдачі, звичаї, сфери освіти, науки, культури, які знаходяться за межами безпосередньої діяльності держави.

Інтереси різних груп ті індивідів відображаються і здійснюються через такі інститути громадянського суспільства, як сім’я, церква, політичні партії, професійні, творчі об’єднання, кооперативи, соціальні рухи та інші. У громадянському суспільстві, на відміну від державних структур, переважають не вертикальні (підкорення), а горизонтальні зв’язки – відносини конкуренції і солідарності між рівноправними і вільними партнерами.

Дата добавления: 2014-01-04