Народність, нація, національно-етнічні процеси і відносини

Взаємодія етносів називається етнічними процесами. Серед них виділяються:

Ø Консолідація – це поєднання кількох самостійних, близьких за культурою народів в єдиний, новий більш крупний етнос.

Приклад: східнослов’янські племена поєдналися у єдину давньоруську народність.

Ø Асиміляція – це розчинення одного етносу в іншому більш численному, в результаті цього втрачаються старі етнічні властивості і виробляються нові.

Приклад: розчинення половців, хазар у татаромонгольській навалі. В сучасному суспільстві асиміляційні процеси інтенсивно відбуваються у розвинених країнах – Англії, Данії, Італії, де сформовані державні етноси асимілюють малі етнічні спільності.

Ø Інтеграція – це взаємодія всередині держави кількох народів, що відрізняються за культурою, мовою, з виникненням у них ряду загальних рис, в результаті чого складаються не нації, а міжетнічні спільноти. Однак вони не мають необхідної тривалості та міцності.

Приклад: багатонаціональні імперії, що розпалися – Австро-Угорська, Османська, Російська, Югославія.

Народність – форма мовної, територіальної, економічної і культурної спільності людей, яка склалася з виникненням приватновласницьких відносин і характерна для рабоволодіння та феодалізму, передує з розпадом феодалізму утворенню націй.

Народність не просто об’єднання племен, а якісно нова суспільна організація людей, яка базується на територіальних і економічних зв’язках людей, за наявності приватної власності і непримиренних антагоністичних соціальних спільностей – класів (імущих і неімущих). Їм властива єдина мова, культура, територія, економічні зв’язки і свідомість етнічної належності. Народності існують і нині не тільки у країнах, що розвиваються, але й у деяких розвинутих індустріально державах (у Великобританії живуть уельці, норманці, галли, у Франції – британці і корсиканці), в Російській федерації в Сибіру і на Півночі, на Далекому Сході – евенки, юкагири, івхи та ін.. Різні народності проживають і в Україні. Найбільші чисельно народності можуть консолідуватися у нації.

Що таке нація? Зародження і розвиток капіталістичних відносин привело до формування нації. Нація – неминучий продукт і неминуча форма існування етносу в епоху капіталістичного розвитку. Нації утворюються шляхом об’єднання різних народностей на базі подолання феодальної роздробленості, формування капіталістичного виробництва, що вимагає широкого поділу праці, широких і міцних економічних зв’язків, широкого і єдиного ринку та ін..

Отже, нація – історична форма спільності людей, яка приходить на зміну народності. Нації властива, насамперед, спільність умов життя, тобто економічних, спільність території, спільність мови, спільність певних рис психології (свідомість, інтереси, національний менталітет та ін.), національний склад характеру, що проявляється в особливостях своєрідності культури і побуту.

Нації об’єднують великі маси людей, показують новий етап у розвитку культури суспільства. Нації створюють більш високу, ніж фольклорна, особисту культуру з чіткими цінностями, системами норм, моделями поведінки. Найважливішим фактором їх розвитку найчастіше є створення самостійної сильної держави.

Останнім часом стала поширеною точка зору, згідно з якою відмінність між народністю і нацією є досить умовною. За іншими підходами нація, на відміну від народності, містить, передусім, не етнічний, а політичний сенс. У світовій практиці вживається термін «нація» саме у значенні політичної чи громадянської спільноти. Прикладом цього є вислів французького революціонера Марата:

«… для нас (эльзасцев, фламандцев, бретонцев, корсиканцев), как и для всех граждан нашей страны, француз – это любой мужчина и любая женщина, имеющие французское гражданство. Франция – это одна страна, одна нация, плод долгой истории».

В сучасних умовах світ – це надто строката картина національно-етнічної багатоманітності, що не зменшується, а дедалі збільшується і тим самим триває збагачення всього людства, розвитку його цивілізованості. Все це один з важливіших аспектів соціального процесу. В сучасному світі проживає близько 3,5 тисяч націй, народностей, етнічних племен. Реальне спільне життя націй і народностей далеке від безпроблемності. Основна біда полягає в тому, що суперечності, соціальні лиха заганялись в глибину, ставали латентними. В національній політиці не враховувалась специфічна особливість національних і міжнаціональних відносин, як своєрідних суспільних відносин.

Своєрідність національних відносин полягала в тому, що національні відносини включали відносини всіх сфер суспільного життя – економічні, політичні, духовні, передбачали їх аналіз як єдності матеріального і ідеального. Це викликалось тим, що стали хворобливо заявляти прагнення національної замкнутості, мистецтва, споживацькі настрої. В економічній сфері розгортається інтенсивний процес інтернаціоналізації економічних відносин. Національний компонент в економіці перестає відігравати вирішальну роль, а висуваються загальнодержавні інтереси, економічна доцільність і виробнича необхідність.

Нерозуміння таких явищ призвело до того, що національні аспекти розвитку економіки стали уявлятися як функціональні специфічні галузі народного господарства, властиві одній або кільком націям. Ігнорування національно-особливого в економіці, значні прорахунки в реалізації назрілих проблем матеріального виробництва, слабке урахування інтересів людей проявлялись у величезних соціально-економічних втратах, втраті національного суверенітету, в диктаті сильних, високо розвинутих держав і націй. Аналіз прорахунків у національній політиці показує, якщо інтереси представників однієї нації і національності перебільшуються, то це веде до скривдження інтересів інших національностей.

Етнічний склад населення України надто різноманітний. У сучасних умовах тут живуть біля 130 різних етносів. Більшість населення – українці. Міжнаціональні відносини – завжди важливий фактор соціального розвитку України. Між тим, міжнаціональні відносини – найскладніші з усіх типів соціальних відносин, тому що в основі їх лежить антитеза: ми – вони, властива будь-якому етносу. Українці мають багатий і в основному позитивний досвід взаємодії з утвореннями, з якими їм доводилось жити у складі єдиної держави. Лише одного разу в історії – в середині ХУІІ століття ця взаємодія вилилась у затяжний кровопролитний конфлікт з поляками, що супроводжувався єврейськими погромами. Повторення єврейських погромів, але в надто менших масштабах, сталося на початку ХХ століття в ході революції та громадянської війни. Інші соціальні конфлікти, що виникали в Україні, національного забарвлення не мали. Характер міжнаціональних відносин визначається багатьма факторами, найважливіший з яких – державна політика в соціально-економічній, культурно-політичній і релігійних сферах. Несправедливість в будь-якій з цих сфер суспільного життя може привести до національних конфліктів, якщо не враховуються інтереси різних етносів.

У сучасних умовах концепція націоналізму – одна з привабливих. Націоналізм у соціально-політичному аспекті – це ідеологія, політика і психологія, проповідь національної особливості і винятковості, недовір’я іншим народам і націям і міжнаціональної ворожнечі.

Одним з різновидів націоналізму є шовінізм – проповідь національної виключності одних народів і цькування інших, розпалювання ворожнечі між народами і країнами.

Крім цих понять необхідно визначити ще таке поняття, як «сепаратизм» - це прагнення до відокремлення, відособлення; у деяких багатонаціональних країнах прагнення національних меншостей до відокремлення й створення власної держави чи автономної області є занадто високим. За сепаратизмом часто приховуються інтереси певних кіл місцевої влади або іноземних держав.

Дата добавления: 2014-01-04