Банківська система України та роль у ній НБУ

Банківська діяльність є одним з елементів фінансової діяльності держави та системою діючих спеціальних суб’єктів та операцій, здійснюваних ними як учасниками єдиної банківської системи щодо грошей, цінних паперів і валютних цінностей як засобів платежу, заощадження й товару. З правової точки зору, банківську діяльність можна розглядати як сукупність дій, здійснюваних певними суб’єктами у формі, закріпленій нормативно-правовими актами чи договорами, спрямованими на отримання прибутку.

Однією з особливостей цих відносин є те, що в їх регулюванні значне місце належить диспозитивним нормам (цивільно-правові, господарсько-правові). Саме тому завдання цієї теми — не всебічний аналіз банківських відносин, а конкретизація їх фінансово-правового аспекта.

Банківська система — це складна специфічна структура, що підпорядкована економічним законам, є частиною загального механізму регулювання господарської діяльності в країні, має власні функції та завдання.

Бюджетна, податкова системи, система ціноутворення органічно взаємопов’язані з банківською системою і разом впливають на цінову політику у внутрішньому обігу та зовнішньоекономічній діяльності.

Завдання державного регулювання банківської системи мають складний характер, оскільки, з одного боку, передбачають механізм забезпечення стабільного її функціонування для подолання системних прорахунків, ефективне регулювання та нагляд уповноважених фінансових органів, а з іншого — здійснюють дерегулюючі заходи, спрямовані на розвиток самостійності будь-яких учасників банківської системи.

Заходи, які вживають у межах державного управління (наприклад, обов’язкове ліцензування банківської діяльності; виконання банками спільних правил і норм, регулюючих проведення банківських операцій; здійснення нагляду за банками з боку центробанку; встановлення для банків економічних нормативів, статистичної та бухгалтерської звітності; встановлення режиму банківської таємниці тощо), спрямовані на забезпечення стабільності фінансово-кредитної системи держави загалом і банківської системи зокрема. Можна сказати, що такі заходи спрямовані на задоволення публічних інтересів у сфері банківської діяльності.

Відповідно до ст. 4 Закону України від 7 грудня 2000 року «Про банки і банківську діяльність», банківська система України є дворівневою та складається з НБУ й інших банків, що створені й діють на території держави.

Дворівневість банківської системи виявляється в тому, що, з одного боку, банки самостійні щодо НБУ і юридично йому не підпорядковані, тобто НБУ не є вищою інстанцією для банківської установи. З іншого — банки є піднаглядовими НБУ, їх створення та діяльність безпосередньо залежать від нього. Фактично відносини між ними мають вертикальний характер, є владними і тому регулюються нормами публічного права (фінансового, адміністративного).

Банки — це установи, функціями яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Банки — одні з найстаріших фінансових посередників. Так, наприклад, М. І. Тургенєв у XIX ст., досліджуючи історію виникнення банків, датував виникнення установ під назвою «банки» у 1407 р. (у Генуї) та 1852 р. (у Венеції).

Банки в Україні функціонують як:

1) універсальні — виконують будь-які банківські операції на грошовому ринку;

2) спеціалізовані — виконують лише частину базових операцій на грошовому ринку (у разі, якщо більше 50% його активів є активами одного типу; банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо більше 50% його пасивів є вкладами фізичних осіб):

а) ощадні;

б) інвестиційні;

в) іпотечні;

г) розрахункові (клірингові);

3) за формою власності:

а) публічні акціонерні товариства;

б) кооперативні;

в) державні.

Банки самостійно визначають напрямки своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Вони мають право самостійно володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що перебуває у їх власності.

Держава та НБУ не відповідають за зобов’язаннями банків, а банки не відповідають за зобов’язаннями держави та НБУ, якщо інше не передбачено законом або договором.

Перший рівень банківської системи України посідає Національний банк України. Визначаючи НБУ як центральну ланку банківської (і кредитної) системи України, слід розуміти, що він становить систему органів та установ, які входять до банківської системи та значно розширюють її склад.

До системи НБУ, крім його центрального апарату та філій (територіальних управлінь), належать: розрахункові палати, Банкнотно-монетарний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні одиниці й підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності НБУ (ст. 22 Закону України «Про Національний банк України»).

Національний банк України є юридичною особою, основною функцію якої є забезпечення стабільності грошової одиниці (ст. 99 Конституції України). Статутний капітал Національного банку України у розмірі 10 млн грн є загальнодержавною власністю. Банк функціонує економічно як самостійна державна установа, здійснює видатки, зазвичай, за рахунок своїх доходів.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк виконує такі функції:

1) відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує готівковий грошовий обіг;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5) організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7) визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює та забезпечує безперервне, надійне та ефективне функціонування, розвиток створених ним платіжних та облікових систем, контролює створення платіжних інструментів, систем автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8) здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі;

9) здійснює погодження статутів банків і змін до них, ліцензування банківської діяльності та операцій, веде Державний реєстр банків, Реєстр аудиторських фірм, які мають право на проведення аудиторських перевірок банків;

10) веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11) складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

12) представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

13) здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

14) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

15) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

16) організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

17) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

18) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

19) визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

20) вносить пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України;

21) здійснює методологічне забезпечення з питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації, що становить банківську таємницю;

22) визначає порядок здійснення в Україні маршрутизації, клірингу та взаєморозрахунків між учасниками платіжної системи за операціями, які здійснені в межах України із застосуванням платіжних карток, емітованих банками-резидентами;

23) створює Засвідчувальний центр для забезпечення реєстрації, засвідчення чинності відкритих ключів та акредитації центрів сертифікації ключів, визначає порядок застосування електронного підпису, у тому числі електронного цифрового підпису в банківській системі України та суб'єктами переказу коштів;

24) видає ліцензії небанківським фінансовим установам, які мають намір стати учасниками платіжних систем, на переказ коштів без відкриття рахунків та відкликає їх відповідно до законодавства.

Керівними органами Національного банку України є Голова НБУ, Рада НБУ та Правління НБУ.

Відповідно до ст. 85 Конституції України Голову НБУ призначає на посаду та звільняє з посади Верховна Рада України конституційною більшістю голосів за поданням Президента України.

Строк повноважень Голови НБУ — 5 років. До головних обов’язків та повноважень Голови НБ належать:

• керування діяльністю НБУ;

• розподілення обов’язків між своїми заступниками;

• діяти від імені НБУ та представляти його інтереси без доручення у відносинах із відповідними органами, організаціями та установами;

• підписання протоколів, постанов Правління НБУ, наказів та розпоряджень, угод;

• видання розпорядчих актів, обов’язкових для виконання всіма працівниками НБУ, та прийняття рішень з питань щодо діяльності НБУ.

До складу Ради НБУ входять 14 членів, які призначаються Президентом України та Верховною Радою України. Голова НБУ входить до складу Ради НБУ. Президент України та Верховна Рада призначають по сім членів Ради НБ шляхом прийняття відповідного указу або постанови. Строк їх повноважень — 7 років, окрім Голови НБУ, який входить до складу Ради НБ на строк здійснення ним повноважень за посадою. Раду НБ очолює не голова НБУ, а свій голова, якого обирають члени Ради строком на три роки. Так, членом Ради може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки і досвід постійної роботи в органах законодавчої влади, на керівних посадах центральної виконавчої влади або ж наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.

Головним завданням Ради є розробка та контроль щодо здійснення основних засад грошово-кредитної політики. Рада дає оцінку діяльності Правління НБ, вносить рекомендації Правлінню щодо окремих заходів монетарного та регулятивного характеру, політики курсоутворення та валютного регулювання. Правління НБУ зобов’язане розглянути та надіслати письмову мотивовану відповідь на внесені Радою НБУ рекомендації протягом п’яти робочих днів. Крім того, Рада НБУ наділена правом відкладального вето щодо окремих рішень Правління НБУ (наприклад: рішень диверсифікації активів НБУ та їх ліквідності; формування резервів покриття фінансових ризиків та ін.).

Правління НБУ забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти, організує виконання інших функцій НБ відповідно до законодавства та управління його діяльністю (приймає рішення про емісію валюти України та вилучення з обігу банкнот і монет, зміну процентних ставок НБ, встановлює економічні нормативи для банків та фінансово-кредитних установ, встановлює ліміти операцій на відкритому ринку, які здійснює НБ та ін.). Очолює Правління Голова НБУ. До складу Правління за посадою входять перший заступник та два заступники Голови НБУ.

Основними елементами територіальної структури НБУ виступають Головне управління НБУ в АРК та управління НБУ в кожній області. Територіальні управління НБУ (філії) не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти. Вони діють від імені НБ у межах отриманих від нього повноважень.

Слід зазначити, що ст. 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність» закріплює визначення державного банку як банку, 100% статутного капіталу якого належать державі. Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів України. При цьому в законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов’язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов’язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності. Статут державного банку затверджується Постановою Кабінету Міністрів України. Національний банк України здійснює державну реєстрацію державних банків.

Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку. Наглядова рада є вищим органом управління державного банку, що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх повернення вкладникам та захисту інтересів держави як акціонера державного банку та інші функції, визначені Законом. До складу наглядової ради державного банку входять члени наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України та Президентом України. З метою представництва інтересів держави до складу наглядової ради державного банку можуть входити народні депутати України, представники органів виконавчої влади та інші особи, що відповідають вимогам, зазначеним у Законі. Строк повноважень членів наглядової ради державного банку — п’ять років.

Повноваження правління державного банку (виконавчого органу державного банку) визначаються його статутом. Кандидатури голови та членів виконавчого органу узгоджуються з НБУ відповідно до вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність». Так, наприклад, Державний ощадбанк України був створений шляхом реорганізації на підставі Постанови КМУ «Про деякі питання управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України» від 21 травня 1999 року, № 8761.

Відповідно до ст. 338 ГК України, кооперативний банк — це банк, створений суб’єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об’єднання пайових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності.

Кооперативні банки створюються за принципом територіальності й поділяються на:

1) місцеві, у яких мінімальна кількість учасників (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

2) центральні, учасниками яких є місцеві кооперативні банки. До функцій центральних кооперативних банків, крім загальних функцій, передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність», належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про банки і банківську діяльність» органами управління кооперативних банків є:

• загальні збори учасників (пайовиків);

• спостережна рада банку;

• правління банку.

Органом контролю є ревізійна комісія банку. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного банку встановлюється Національним банком України. Кожен учасник кооперативного банку незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.

Дата добавления: 2014-01-04