Отруєння свинцем

Самостійна робота №13

Тема: Інтоксикації пестицидами, ртуттю, свинцем, аміаком.

Свинець належить до найпоширеніших промислових отрут. Контакт із свинцем відбувається під час плавлення свинцевої руди, загартовування металевих виробів, покриття електричного кабелю, виготовлення куль, в акумуляторному та друкарському виробництвах. Свинець широко застосо­вують для захисту від рентгенівських та іонізуючих променів.

У побуті отруєння свинцем може виникнути внаслідок вживання хар­чових продуктів, які зберігаються в глиняному посуді, покритому сви- нецьумісною поливою, а також пиття води, що тече по свинцевих трубах, та вживання продуктів, забруднених свинцем. Допустима концентрація свинцю в робочих приміщеннях становить 0,01 мг/м³.

Більш чутливі до інтоксикації свинцем діти, жінки та особи, які зло­вживають алкоголем. Патогенез. У виробничих умовах свинець і його сполуки проникають в організм головним чином через органи дихання, рідше — через травний канал та ушкоджену шкіру (свинцеві мазі, примочки, грим).

Свинець усмоктується в дихальних шляхах, звідки швидко надходить у кров, минаючи печінковий бар’єр. У крові одна частина свинцю акумулюється в еритроцитах і лейкоцитах, а інша зв’язується з білками плазми. Місцем його депонування є кістки, печінка, нирки, м’язи. Під впливом ряду при­чин (інтеркурентна інфекція, алкоголь, харчова інтоксикація, психічні трав­ми) свинець надходить з депо у кров. Цим пояснюються спалахи свинцевої інтоксикації у робітників, які давно припинили контакт із свинцем.

До основних симптомів свинцевої інтоксикації належать:

- свинцевий колорит — своєрідне землисто-бліде забарвлення шкіри, яке зумовлене анемією, спазмом судин шкіри, а також збільшенням у крові вмісту порфірину, який спричинює гіперпігментацію;

- свинцева облямівка — лілово-сіра смужка навколо ясен і зубів (ме­ханізм її утворення пов’язують з відкладенням сірчистого свинцю, який утворюється внаслідок взаємодії свинцю, що виділяється із слиною, і сірко­воднем ротової порожнини);

- ретикулоцитоз — понад 1 %, як прояв посиленого еритропоезу;

поява в крові еритроцитів з базофільною зернистістю (понад 15 на 10 000 еритроцитів);

- вміст свинцю в сечі понад 0,04 мг/л.

Клініка. У клінічній картині свинцевої інтоксикації спостерігаються такі синдроми: астенічний, астеновегетативний, свинцевий поліневрит, енцефало- патії, анемічний, абдомінальний, печінковий, нирковий, серцево-судинний.

Астенічний синдром характеризується виникненням головного болю, запаморочення, швидкої стомлюваності, порушення сну, зниження пам’я­ті, млявості, емоційної лабільності.

Астеновегетативний синдром характеризується ознаками свинцевої не­врастенії, до яких приєднуються виражені вегетативні зміни (підвищене потовиділення, нестійка артеріальна гіпертензія, вегетативні невралгії).

Свинцевий поліневрит найчастіше уражає передпліччя. При цьому ви­никає атрофія м’язів, порушується функція кистей (симптом висячої кисті).

Іноді уражуються м’язи — розгиначі ніг, що призводить до розвитку симптому висячої ступні.

Синдром енцефалопатії характеризується виникненням свинцевого ме­нінгіту, психозу, нападів, подібних до епілепсії.

Анемічний синдром характеризується розвитком ретикулоцитозу, появою у крові еритроцитів з базофільною зернистістю. Часто виникають анізоци- тоз і пойкілоцитоз. Пізніше виявляється помірне зменшення гемоглобіну.

Абдомінальний синдром проявляється відсутністю апетиту, солодким присмаком у роті, переймоподібним болем у животі, не пов’язаним із вжи­ванням їжі, закрепами, печією, відрижкою, інколи блюванням. Найтяж­чим проявом інтоксикації свинцем є свинцева коліка. Для неї характерна тріада симптомів: різкий переймоподібний біль у животі;стійкий закреп; артеріальна гіпертензія.

Печінковий синдром проявляється жовтяницею, збільшенням печінки, її функціональною недостатністю.

Нирковий синдром характеризується порушенням ниркового кровообі­гу, спазмом ниркових судин, підвищенням АТ, підвищеним вмістом свин­цю в сечі.

Серцево-судинний синдром проявляється спазмами судин, раннім роз­витком атеросклерозу, порушенням холестеринового обміну, стенокардією, дистрофічними змінами в міокарді. У разі тривалого впливу малих кон­центрацій свинцю розвивається спочатку транзиторна, а потім — і стійка артеріальна гіпертензія, порушується ритм серця (синусова брадикардія або тахікардія, порушення провідності).

Клінічно розрізняють легке, середньої тяжкості і тяжке отруєння свин­цем, а також носійство свинцю в практично здорових людей.

Легка свинцева інтоксикація характеризується розвитком астеновеге- тативного синдрому і помірно вираженими нестійкими явищами токсич­ного гепатиту.

У разі розвитку свинцевої інтоксикації середньої тяжкості в крові хво­рих виявляють виражений ретикулоцитоз, базофільну зернистість еритро­цитів, зниження гемоглобіну нижче від 70 г/л (до 60 г/л). У таких хворих спостерігаються коліки, ознаки поліневриту та гепатиту.

За наявності тяжкої свинцевої інтоксикації у хворих спостерігають анемію, виражену сонливість, тяжкі напади свинцевої коліки, паралічі, енцефалопатію, зниження рівня гемоглобіну нижче від 60 г/л.

Наявність свинцю в організмі характеризується появою його в сечі без розладів функцій організму.

Лікування. Насамперед треба припинити контакт із свинцем (переве­дення на іншу роботу). Здійснюють також заходи, спрямовані на мобіліза­цію свинцю з депо і виведення його з організму. Призначають препарати йоду (калію йодид). Останнім часом застосовують високоефективні засоби, що сприяють активному виведенню свинцю, зокрема тетацин-кальцій у вигляді таблеток або 10 % розчину по 20 мл для внутрішньовенного вве­дення. Таблетки ЕДТА приймають по 250—500 мг під язик, до 2 г на добу (через 1 добу). Курс лікування становить 10—20 діб. Найефективнішим засобом, який швидко знімає напад свинцевої коліки, є пентацин. Внут­рішньовенно дуже повільно вводять 5 % розчин пентацину по 20 мл упро­довж ЗО діб з перервою 4—5 тиж. У деяких випадках призначають 5 % розчин унітіолу по 5—8 мл 1 раз на добу. Хворим на хронічну свинцеву інтоксикацію протипоказані снодійні препарати з групи барбітуратів, а також тривале вживання сульфаніламідних препаратів.

У випадках свинцевої анемії призначають препарати заліза: фероплекс, ферамід, тардиферон, сорбіфер, гемостимулін (всередину) та ферумлек —нутрішньом’язово по 2 мл. Уведення заліза супроводиться прийманням соляної або аскорбінової кислоти.

У разі токсичного свинцевого гепатиту призначають глюкозу з інсулі­ном, ліпотропні речовини (ліпостабіл, ліпокаїн, есенціале), гепатопротек- тори (гепабене, гепатофальк, карсил, ліобіл, гептрал).

За наявності астенічного стану доцільно призначати загальнозміцню- вальну терапію, внутрішньовенне введення глюкози з вітаміном В₁ та ас­корбіновою кислотою.

Під час свинцевої коліки застосовують теплі ванни, грілки, ін’єкції атропіну сульфату, кальцію хлориду, калію броміду (10 мл 10 % розчину). Для поліпшення функції кишок застосовують сифонні, олійні, гіпертонічні та мильні клізми.

Хворим із свинцевою інтоксикацією рекомендують курортне лікування із застосуванням сірководневих ванн (Любінь Великий, Немирів Львівської області).

Профілактика. Проводять механізацію і герметизацію виробничого про­цесу, раціонально обладнують вентиляцію й очищують забруднене випара­ми і пилом свинцю повітря перед викидом його в атмосферу.

Важливим заходом профілактики свинцевих інтоксикацій є заміна свин­цю на менш токсичні речовини.

Робітники, які працюють із свинцем, повинні користуватися респірато­рами, дотримуватись правил особистої гігієни. їм необхідне повноцінне харчування, заборонено споживати їжу в цеху, після роботи вони повинні приймати душ, змінювати робочий одяг.

Цінним лікувально-профілактичним заходом є періодична вітамініза­ція їжі з обов’язковим щоденним вживанням протягом 1 міс щороку ас­корбінової кислоти.

Профілактичні медичні огляди осіб, які працюють зі свинцем і його сполуками, проводять через кожні 3—6 або 12 міс.

Отруєння хлорорганічними сполуками (пестицидами)

Хлорорганічні сполуки застосовують у сільському господарстві для бо­ротьби зі шкідниками зернових, овочевих і польових культур та плодових дерев. їх використовують у вигляді аерозолів, дуетів, розчинів. Практичне значення мають розчинені у воді та в органічних розчинниках хлориндан, хлортен, гексохлорбензол. Вони довго зберігаються у навколишньому сере­довищі. В організм людини проникають головним чином через органи ди­хання, травний тракт, шкіру. Більшість із них виводяться з організму нирками, а ацетон — через травний тракт і грудні залози (грудне молоко).

Патогенез. Хлорорганічні сполуки виявляють загальнотоксичний і по- літропний вплив на організм, особливо на нервову систему, печінку та органи дихання. Клініка. Характерним є розвиток астеновегетативного, поліневритич- ного, серцево-судинного та печінкового синдромів.

Якщо хлорорганічні сполуки потрапляють в організм через органи ди­хання, це проявляється появою нежитю, почервоніння слизових оболонок очей і зіва, носових кровотеч, кашлю.

Якщо така сполука потрапляє в організм через травний тракт, то з’яв­ляються нудота, блювання, біль у животі, рідкі випорожнення. У разі заб­руднення шкіри виникають дерматит, екзема.

Клінічні прояви гострої інтоксикації відзначають одразу після потрап­ляння отрути в організм людини. У хворих спостерігають різку слабкість у ногах, головний біль, запаморочення, нудоту, блювання, підвищення тем­ператури тіла до 39 С. Інколи відзначають загальмованість, посіпування м’язів рук і ніг, тремор. Відтак приєднуються задишка, ціаноз, серцева недостатність, атаксія, напади клонічних і тонічних судом, розлади пси­хіки, порушення зору. Інколи розвиваються астматичний бронхіт, трахеїт. У периферійній крові виявляють лейкопенію, відносний лімфоцитоз, збільшену ІПОЕ. У сечі знаходять білок.

Хронічна інтоксикація хлорорганічними сполуками розвивається непо­мітно. Спочатку з’являються головний біль, запаморочення, безсоння, зни­ження апетиту, швидка стомлюваність, дратівливість. Потім спостеріга­ються тремтіння кінцівок, біль уздовж нервових стовбурів, емоційна лабільність, підвищена пітливість. Часто хворих турбують сухий кашель, серцебиття, біль у ділянці серця. Можливий розвиток нейроциркулятор­ної дистонії за гіпотонічним типом. Межі серця поширені вліво, тони ос­лаблені. У частини хворих виникають бронхіт, гастрит, гепатит, нефрит (у сечі — білок, еритроцити, циліндри). У крові часто спостерігають лейко­цитоз, збільшення ІПОЕ, зменшення кількості гемоглобіну та еритроцитів.

Лікування. Під час гострого отруєння хлорорганічними сполуками потер­пілого виводять із забрудненої атмосфери. Слід негайно очистити шкіру, про­мити слизові оболонки 2 % розчином натрію гідрокарбонату або ізотонічним розчином натрію хлориду. У разі нежитю та чхання у ніс треба закапати 2— З % розчин ефедрину гідрохлориду. За наявності виснажливого кашлю хво­рому дають випити тепле молоко з 2 % розчином натрію гідрокарбонату (¹/₄ чайної ложки на одну склянку молока) або напій з лужною мінеральною водою (Поляна, Поляна Квасова, Лужанська). Усередину призначають ко­деїн, лібексин, лазолван, бромгексин, налагоджують інгаляцію киснем.

Внутрішньовенно вводять 20 мл 40 % розчину глюкози і 500 мг аскор­бінової кислоти, внутрішньом’язово — тіаміну хлорид, кокарбоксилазу, кальцію глюконат. Таким хворим протипоказані препарати морфіну.

Лікування хронічного отруєння хлорорганічними сполуками повинно бути симптоматичним. Призначають харчування, збагачене ліпотропними речо­винами (сир), солями кальцію і вітамінами. Крім того, призначають рибо­флавін, ціанокобаламін, глюкозу з аскорбіновою і нікотиновою кислотами, біогенні стимулятори (алое, плазмол, ФіБС тощо), ліпотропні речовини.

У разі алергійних проявів призначають антигістамінні препарати (ди­медрол, супрастин, фенкарол, тавегіл). Надалі рекомендують санаторно- курортне лікування (Ялта, Одеса, Любінь Великий, Немирів).

Отруєння фосфорорганічними сполуками (пестицидами)

Фосфорорганічні сполуки використовують для боротьби зі шкідниками бавовнику, плодових дерев, зернових та декоративних культур, деякі засо­би — для знищення мух, комарів. Найчастіше застосовують байтекс, бути­фос, карбофос, хлорофос. В організм людини ці сполуки потрапляють го­ловним чином через органи дихання, травний тракт і шкіру. Вони здатні також проникати в організм через неушкоджену шкіру, не спричинюючи місцевих змін.

Патогенез. Фосфорорганічні сполуки пригнічують активність ферментів, які належать до естераз, зокрема до холінестерази. Внаслідок пригнічення холінестерази в крові і тканинах накопичується ацетилхолін, який і зу­мовлює інтоксикацію.

Клініка. До ранніх проявів отруєння належать такі ознаки: неспокій, сли­но- та сльозотеча, нудота, блювання, біль у животі, пронос, порушення зору. Під час огляду хворого відзначають збудження, посмикування м’язів або ади­намію. Мовлення утруднене, зіниці звужені. Спостерігаються фібриляція м’язів язика і повік, нерегулярні поштовхоподібні рухи очних яблук, тахікардія й артеріальна гіпертензія. Часто наростають явища серцевої слабкості.

Клінічна картина отруєння фосфорорганічними сполуками залежить від шляхів надходження отрути в організм. Якщо вона потрапляє через трав­ний тракт, то переважають нудота, блювання, кишкові розлади; у разі їх проникнення через шкіру — місцеве посмикування м’язів.

Усі клінічні симптоми отруєння поділяють на мускариноподібні (нудота, блювання, спазм у животі, слинотеча, пронос, порушення дихання, стис­нення в грудях, брадикардія, звуження зіниць, потовиділення), які вдаєть­ся усунути за допомогою атропіну сульфату, нікотиноподібні (посмикуван­ня м’язів ока та інших м’язів обличчя, язика, а іноді й м’язів усього тіла) і центральні (психічні розлади, порушення мовлення, атаксія, дезорієнта­ція, тремтіння, клонічні і тонічні судоми, на які не впливає атропін).

Якщо в організм потрапляють великі дози отрути, то до цих симптомів приєднуються різкий озноб, підвищення температури тіла до 40 °С, вира­жена слабкість, депресія, головний біль, безсоння або сонливість, двоїння в очах, сплутаність думок, порушення ходи.

Під час об’єктивного дослідження знаходять блідість шкіри, звуження зіниць, брадикардію, вологі хрипи в легенях, збільшення печінки, різку астенізацію. Спостерігаються також виражені вегетативні розлади: про- фузне потіння, почастішання дихання, астматичні напади. Розрізняють З стадії тяжкого перебігу отруєння фосфорорганічними сполуками: збудження, судом і паралічів.

Лікування. У разі отруєння фосфорорганічними сполуками потерпілого евакуюють із забрудненої зони. Треба швидко обмити шкіру водою з милом, обробити її 2 % розчином натрію гідрокарбонату або 5—10 % розчином аміа­ку, 2—5 % розчином хлораміну Б. Якщо отрута потрапила в очі, їх необхідно промити водою і закапати ЗО % розчином сульфацил-натрію (альбуцид).

Антидотом цього отруєння є атропіну сульфат; ОД % розчин атропіну сульфату слід уводити підшкірно по 0,3—0,5 мл 3—4 рази на добу.

Ефективним є введення 15 % розчину дипіроксиму по 1 мл підшкірно в поєднанні з 2—3 мл 0,1 % розчину атропіну сульфату. У разі тяжких отруєнь внутрішньовенно вводять 0,5 мл 5 % розчину ефедрину гідрохло- риду і підшкірно 1 мл 0,05 % розчину прозерину.

За наявності збудження ЦНС і судом внутрішньом’язово вводять гексе­нал (по 5 мл 10 % розчину), хлоралгідрат у клізмі (по 2—3 г), усередину призначають аміназин (по 25 мг на добу), внутрішньом’язово — сульфат магнію (по 8—10 мл 25 % розчину на добу). У разі порушення ритму дихання призначають лобелін або цититон, вдихання кисню. За необхід­ності призначають також серцево-судинні засоби.

Для профілактики пневмонії доцільно застосувати антибіотики. При­значають також полівітаміни, біостимулятори, фізіотерапевтичні методи.

Дата добавления: 2014-01-04