Поняття політичної влади, її механізми та функції

Політична влада з'являється на певному етапі розвитку у зв'язку з поглибленням соціальної диференціації суспільства. Поділ праці, виникнення приватної власності, поглиблення національно-етнічних, поселенських розходжень призводить до появи соціальних груп з відмінними, а те й прямо протилежними інтересами, для регуляції яких уже недостатні норми моралі, звичаї. Виникає потреба в нових формах організації й регуляції поведінки, пов'язаних з особливою політичною владою. Політична влада відрізняється від влади всередині роду, племені тим, що вона особливим образом організована – не по кровноспорідненому, а по територіальному принципу, має особливу матеріальну базу у формі збору податків, здійснюється професіоналами-чиновниками і опирається на спеціальні примусові установи (армію, поліцію, суд і т.д.).

Політика як вид людської діяльності належить до найдавніших об'єктів теоретичного дослідження. У різний час свій внесок у вивчення політики внесли: Платон, Аристотель, Н. Макіавеллі, Т.Гоббс, Г. Гроций, Ж. Боден, Ж.-Ж. Руссо, Дж.-Ст. Міль, Г. Геґель, А. де Токвіль, К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, М. Вебер, В. Парето, Г. Моска, М. Острогорський, А. Грамші. В наш час до авторитетних дослідників політики можна віднести Ю. Хабермаса, Р. Дарендорфа, Е. Ґіденса, Р. Дала, І. Валерстайна, М. Шульгу, О. Куценко та ін.

Прихильники функціонального походу (М. Вебер, Г. Моска й ін.) розглядають політичну владу як властивість соціальної організації, як спосіб самоорганізації, заснований на доцільності поділу функцій управління й підпорядкування, як джерело гармонії, згоди й інтеграції суспільства.

Представники конфліктного підходу (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, а також деякі сучасні марксисти) пов'язують появу політичної влади й держави з протистоянням інтересів, з утвердженням відносин панування й підпорядкування. Відповідно до марксизму, політична влада виражає волю не всіх членів суспільства, а економічно пануючих соціальних груп. Наприклад, В.І. Ленін у своїй знаменитій лекції «О государстве» (1919 р.) говорив: «Держава є машиною для пригноблення одного класу іншим, машина, щоб тримати в покірності одному класу всі інші класи». Особлива увага при цьому зверталася на примус, насильство.

Можна погодитися з марксистами, що дійсно суб'єкти влади виражають інтереси економічно пануючих соціальних груп і тією чи іншою мірою використають механізми насильства для підтримки свого панування. Однак, політична підсистема суспільства неможлива і без виділення й досягнення певних спільних інтерес усього суспільства. Саме остання обставина приводить до того, що більшість дає меншості згоду на політичне панування. Цим вирішується історична загадка, яка полягає в тому, що в історії суспільством завжди управляла меншість. Тому політична влада не може бути винятково продуктом насильства. Вона ще є продуктом згоди, довіри. Піддані повинні бути згодними з наявністю влади. Така громадська згода називається соціологічною мовою легітимністю. Найбільш резонансне навчання про легітимність політичної влади створив німецький соціолог к. XIX – н. XX ст. М. Вебер. Він виділив наступні типи легітимного панування: традиційний, харизматичний і легальний. Традиційний тип легітимності характерний для традиційних (аграрних) суспільств і монархічної форми правління. Законність влади тут зв'язують з її сакральним (божественним) джерелом і заснована на вірі в непохитність, сакральність здавна існуючих порядків, звичаїв.

Харизматичний тип легітимного панування виникає в період переходу розвитку суспільства від традиційного до індустріального. У цей час народні маси покладаються, насамперед, на вождів, які наділяються особливими властивостями інтуїції, здатністю передбачення. Харизматичні лідери руйнують традиційне панування, але при цьому опираються на особисто відданих прихильників.

Легальний тип політичного панування з'являється в індустріальному суспільстві й існує зараз. Головним у ньому є формально-правовий початок. Легальне панування припускає правову державу, в якій всі підкорюються закону. Будь-яка влада, що видає й забезпечує виконання законів - легальна.

Важливо відзначити, що повної легітимності не здобуває жодна влада. Тому можна говорить тільки про міру легітимності. При дослідженні реальних політичних процесів доцільно виділити процеси легітимації (знаходження легітимності) і делегітимації (позбавлення легітимності).

Таким чином, політична влада існує через механізми сили, які примушують до слухняності, і механізми авторитету, які продукуютьзгоду з носієм влади, переконаність у тому, що це вигідно й для забезпечення власних інтересів.

Дата добавления: 2014-01-04