Протилежність оцінок ролі ЗМІ в сучасному суспільстві, способи обмеження можливостей маніпулювання

Оцінки зростаючого впливу ЗМІ на політику й суспільство прямо протилежні. Деякі автори, наприклад О. Тоффлер, вбачають у ньому паростки нової, більше високої й гуманної цивілізації, інформаційного суспільства, реальний рух до «гетерогенної, особистісної, антибюрократичної, шукаючої, мислячої, творчої держави», здатної вирішити найбільш гострі сьогоднішні конфлікти. Прикладом того, як телебачення може робити владу прозорою і підзвітною суспільству, представляти інтереси простих людей і стимулювати соціальні зміни, є відеозапис побиття поліцією Лос-Анджелеса чорношкірого водія Родні Кінга в 1992 році. Кошмарні кадри, що демонстрували расову дискримінацію, збіглися з дуже поганими умовами життя, у яких перебувало чимало знедолених американців, зокрема бідних чорношкірих і латиноамериканців. Пізніше, коли в мас-медіа було повідомлено про визнання судом невинності поліцейських, що жорстоко побили Кінга, у Лос-Анджелесі почалися масові заворушення: підпалення сотень ресторанів, кафе і магазинів. Нездатність Джорджа Буша вирішити дану проблему стала однієї із причин його невдалої президентської компанії в 1992 році. Незважаючи на те, що судове рішення висвітлювалося в сенсаційному жанрі і незмінно супроводжувалося відеозаписом з побиттям Кінга, ніхто, включаючи журналістів і власників ЗМІ, не міг передбачати таких серйозних наслідків. Одним зі значимих наслідків цієї події стала менша кількість кримінальних арештів у Лос-Анджелесі, які здійснювалися білими поліцейськими щодо чорношкірих підозрюваних.

Крім цього мас-медіа здатні постійно інформувати мир і неявно призивати суб'єктів влади до відповідальності. Наприклад, під час Югославської війни 1999 року телеканали всього світу завдяки супутниковому зв'язку показали відеозапис пасажирського поїзда, розбомбленого американськими військовими літаками, помилкове бомбардування китайського посольства в Белграді ще до того, як натовські й американські офіційні особи визнали ці події.

Дуже часто можна зустріти твердження про те, що масова комунікація і особливо телебачення – найбільше благо XX ст., невід'ємна складова духовного життя людей, що безмежно розширила наші обрії, зробила доступним одержання інформації з будь-якої точки земної кулі, тобто значно збільшила можливості людини наблизитися до світу інших людей, одержати нові знання про них і тим самим збагатити свій внутрішній мир.

Величезні можливості впливу ЗМІ на політичну свідомість і поведінку громадян свідчать про найважливішу роль «четвертої влади» у сучасному суспільстві. Деякі мислителі оцінюють зростаючу роль інформаційної влади досить песимістично, констатуючи спустошуючий і руйнуючий вплив мас-медіа (особливо телебачення) на особистість і культуру. Нерідко можна почути твердження, що масова комунікація й особливо телебачення – це трагедія XX в., свого роду «інформаційно-розважальна» наркоманія, що поневолює людину, насаджуючи стереотипи сприйняття, мислення і поведінки у величезних мас людей, позбавляючи їх фантазії, творчої ініціативи, самостійної позиції й перетворюючи їх у бездуховних споживачів. Відзначається, що поглинаючи левову частину дозвілля, ЗМІ все більше скорочують можливості для міжособистісного спілкування в родині, з друзями, робить його усе більше поверхневим і формальним. За результатами дослідження Центром суспільних досліджень Ененбергу в США, щорічно діти проводять перед телевізором на 60% більше часу, ніж у школі. Ще в 80-х рр. XX ст. у США, Японії, інших країнах педагогічна спільнота оголосила тривогу з приводу того, що діти втрачають інтерес до книг, літератури. Викликає занепокоєність вчених негативні наслідки постійного спілкування з телевізійною технікою для нормального розвитку людської психіки: послаблення уваги, оскільки перегляд телепередач не потребує тієї зосередженості, яку потребує читання(перегляд телебачення можна поєднувати з іншими заняттями); зниження інтелектуальної сприйнятливості через полегшений доступ до аудіовізуальних повідомлень; читання потребує розумових зусиль для розуміння змісту тексту.

Зниження інтересу дітей і підлітків до читання нерідко пов'язується з перевагою ними телебачення як більш «легкого» каналу, перегляд передач якого вимагає менших інтелектуальних зусиль у порівнянні із читанням, що розвиває мову, фантазію, аргументацію, спілкування, пам’ять, критичніша, самостійність в судженнях і поведінці. А це приводить не тільки до втрати звички читати, але й до зниження рівня загальної культури. Аналогічні проблеми існують і в Україні.

Таким чином, на питання «збіднює або збагачує масова комунікація наше міжособистісне спілкування, духовний світ людини?» не може бути однозначної відповіді. Цей вплив залежить від змісту матеріалів масової комунікації, що визначається головним чином умовами соціально-економічної системи. Коли повідомлення ЗМІ правдиві, глибокі і гуманні за змістом, виступають як рівноправний партнер по спілкуванню, як засіб прилучення людини до суспільно-політичного життя, сприяючи формуванню активної життєвої позиції, почуття соціальної відповідальності й творчої ініціативи, прилучають людей до досягнень науки й мистецтва, то в цьому випадку, масова комунікація створює передумови для збагачення духовного світу людини.

У теж час, коли в масовій комунікації переважають низькопробні і неправдиві матеріали, повні сцен жорстокості і насильства, що апелюють до почуттів страху, розпалюють почуття ненависті до інших народів, то в цих умовах вона збіднює внутрішній світ людини. Досвід історії показує, що ЗМІ здатні служити особистим політичним цілям: як просвіщати людей, розвивати у них почуття власної гідності, прагнення до волі і соціальної справедливості, сприяти і допомагати компетентній участі в політиці, збагачувати особистість, так і духовно поневолювати, дезінформувати і залякувати, розпалювати масову ненависть, сіяти недовіру і страх.

Можливості манипуляційного використання ЗМІ великі, але не безмежні. Межі маніпулювання визначаються вже сформованою масовою свідомістю, стереотипами й поглядами людей. Для того щоб бути ефективним, маніпулювання повинне опиратися на менталітет і існуючі уявлення населення. Хоча під впливом ЗМІ ці уявлення поступово можуть змінюватися.

Істотними перешкодами для маніпулювання є власний досвід людей, а також не контрольовані владою системи комунікацій: родина, родичі, знайомі та друзі, інтерактивні групи, що складаються в процесі виробничої й іншої діяльності і т. ін. Однак політичне маніпулювання, особливо при монополії його ініціаторів на ЗМІ, економічну й політичну владу, здатне обходити ці бар'єри, оскільки можливості індивідуального й групового досвіду стосовно політики обмежені і допускають різні інтерпретації. Так, наприклад, провал економічної політики уряду можна пояснювати по-різному: його некомпетентністю або корумпованістю, важкою спадщиною минулого режиму, неминучістю труднощів у період реформування, роботою опозиції або ворожих держав і т. ін. Найбільш слабкі у населення захисні механізми проти маніпулювання в галузі нової проблематики, стосовно якої ще несформована суспільна думка.

Маніпуляційний вплив ЗМІ ніколи не може досягти стовідсоткового ефекту. Це пов'язано не тільки із протидією аудиторії. ЗМІ знищили б себе, якби перетворилися на абсолютних маніпуляторів людської свідомості. Усвідомлення журналістами генотипових функцій ЗМІ змушує їх робити опір зазіханням політичної й економічної еліти на абсолютний контроль за полем масової комунікації. Це веде до того, що ЗМІ не тільки формують суспільну думку, але й виражають її.

Ефективному виконанню мас-медіа своїх функцій у суспільстві сприяє їхня різноманітність і змагальність у завоюванні уваги й довіри аудиторії. Плюралізм ЗМІ може забезпечуватися наявністю в суспільстві різних інформаційних агентств, газет, радіо- і телестанцій. Крім того, цьому служить здійснюване в багатьох країнах надання часу віщання всім політичним силам, пропорційно кількості голосів, отриманих ними на виборах.

Останні десятиліття спостерігається підвищення концентрації власності, тобто ситуація, коли кілька фірм контролюють значну частину сектора ЗМІ. Вона проявляється в різкому скороченні чисельності місцевих газет, в утворенні потужних національних і транснаціональних корпорацій, що контролюють великі інформаційні простори. Розвиток сучасних ЗМІ дає можливість країнам, які є ведучими в цій галузі, контролювати потік і зміст інформації в усьому світі. Виникають гігантські транснаціональні медіа-корпорації з величезними надприбутками. Їхній власники зосереджують у своїх руках величезну фінансову й політичну владу.

Можна привести чимало прикладів, коли чотири найбільші фірми контролюють понад 50% свого сектора ринку, або 8 найбільших фірм контролюють понад 70 його відсотків – тобто концентрація власності в галузі істотно перевищує «традиційні» уявлення щодо його припустимого рівня. Такий надмірний рівень концентрації власності спостерігається в секторі щоденних газет у США й Канаді, у секторі загальнонаціональних видань у Великобританії, Франції і Японії, а також на італійському телебаченні. Деякі із цих більших корпорацій контролює лише одна людина – «інформаційний магнат». Наприклад, у Великобританії Руперт Мердок очолює концерн «News Іnternatіonal», що володіє пакетами акцій ЗМІ не тільки в цій країні, але й за її межами – в Австралії й США. У власності його концерну 130 газет у містах США, 22 телестанції, 25 журналів. «Hollіnger Corporatіon» Конрада Блека контролює понад половину всіх газет у Канаді й володіє пакетами акцій ЗМІ в інших країнах. Величезними пакетами акцій італійських газет і телевізійних компаній володіє «телевізійний магнат» С. Берлусконі.

У сучасному світі з розвитком супутникового телебачення ЗМІ, що володіють майже безмежним радіусом дії, розширилися можливості культурно-інформаційної експансії потужних корпорацій провідних країн Заходу. Маючи в розпорядженні новітню техніку й технологію, багатим досвідом радіо- і телемовлення й опираючись на свою економічну потужність, вони підкорюють національне радіо, телебачення й кінематограф і нав'язують більше слабким країнам свої культурні й споживчі стандарти, руйнують культурну самобутність народів під приводом свободи поширення інформацію. Інформаційна влада, як і влада політична та економічна, повинна контролюватися з боку суспільства.

ЗМІ управляються і контролюються певними особами або ж спеціальними органами. У комерційних ЗМІ функції такого контролю виконують їхні власники, у державних – державні служби, у суспільно-правових – громадськість, політичні організації й об'єднання.

Щоб не допустити монополізації ЗМІ, багато держав приймають спеціальні закони, що обмежують можливості поглинання дрібних мас-медіа великими корпораціями. У більшості країн світу існують спеціальні органи загального контролю за ЗМІ, що стежать за дотриманням ними етичних і правових норм. Так, у Франції такою інстанцією є Вища рада з аудіовізуальної комунікації. Вона не тільки контролює державні і приватні теле- і радіостанції, але й видає їм державні ліцензії на право виходу в ефір. У Великобританії загальні напрямки діяльності радіо й телебачення визначають уряд і парламент.

Крім спеціальних органів державного або суспільного контролю використовувати ЗМІ в інтересах громадян і запобігти негативним наслідкам їхньої діяльності допомагає комунікаційне виховання населення і, особливо, молодого покоління. Теоретичною основою такого виховання є спеціальна наука й навчальна дисципліна – педагогіка ЗМІ. Її головна мета – навчити громадян критично ставитися до мас-медіа, компетентно й відповідально їх використовувати. Вивчення цієї дисципліни покликане ознайомити громадян з центральною роллю ЗМІ в демократичній державі, з їх позитивним і негативним впливом на реципієнтів, сформувати здатність орієнтуватися у складному потоці інформації й виробити імунітет до маніпулювання й низькопробної продукції. Політико-комунікаційне виховання молодого покоління одержує все більше поширення в західних демократіях. Очевидно, що воно необхідне Україні та іншим посткомуністичним країнам, в яких грамотність населення в сфері масових комунікацій низька. У перехідні періоди суспільного розвитку роль ЗМІ особливо велика, оскільки без їхньої активної діяльності неможливо змінити політичну свідомість, ціннісні орієнтації й цілі широких верств населення, домогтися масової підтримки політики соціальних перетворень.

Дата добавления: 2014-01-04