Холіноблокатори

М - холіноблокатори - це лікарські засоби, які зв'язуючись з М - холінорецепторами, перешкоджають їх взаємодії з ацетилхоліном. У результаті відбувається блокада проведення імпульсів по холінергічних нервах до внутрішніх органів. При цьому вплив адренергічної іннервації зберігається. Тому фармакодинаміка М - холіноблокаторів є ідентичною дії адренергічної іннервації на ці органи.

До М - холіноблокаторів належать атропіну сульфат, платифіліну гідротартрат, скополаміну гідробромід, метацин, препарати беладони.

Атропін є алкалоїдом, який міститься у беладоні, блекоті, дурмані. Випускається у вигляді атропіну сульфату (Atroрini sulfas). Форми випуску: порошок для приготування 5% і 1% очних крапель, 1% очна мазь, таблетки по 0,0005 г, ампули по 1 мл 0,1% розчину.

При закапуванні препарату в око відбувається блокада М - холінорецепторів кругового м'яза райдужки. Мяз розслаблюється, внаслідок чого настає сильне розширення зіниці - мідріаз. При цьому погіршується відтік внутрішньоочної рідини і підвищується внутріш-ньоочний тиск. У результаті блокади М - холінорецепторів війчастого м'яза відбувається його розслаблення. При цьому кришталик сплощується і око встановлюється на бачення далеких предметів. Виникає стан, який називається паралічем акомодації (циклоплегія) (рис. 4), Після закапування атропіну в око вказані зміни зберігаються протягам 7 - 10 днів.

Атропін викликає зниження функції залоз зовнішньої секреції - слинних, потових бронхіальних, залоз шлунка, кишечника. При введенні препарату знижується тонус і знімається спазм гладенької мускулатури шлунково - кишкового тракту, бронхів, жовчо - і сечовивідних шляхів, матки. Припинення передачі гальмівних імпульсів з блукаючого нерва на серце спричинює тахікардію.

Платифіліну гідротартрат (Platyphyllini hydrotartras) y меншій мірі, ніж атропін, знижує секреторну активність залоз і впливає на діяльність серця. Він блокує переважно М - холінорецептори гладенької мускулатури, у зв'язку з чим усуває її спазми. У цьому ефекті відіграє також роль пряма міотропна спазмолітична дія препарату. Він має здатність проникати через гематоенцефалічний бар’єр і пригнічувати судиноруховий центр. Випускається у таблетках по 0,005г., в ампулах – по 1 мл. 0,2% розчину для підшкірного введення. може бути застосований в 1%, 2% очних краплях.

Скополаміну гідробромід (Scopolamini hydrobromidum) впливає на око і секрецію залоз сильніше, ніж атропін, але тривалість його дії в 2 - 3 рази менша. Проникаючи через гематоенцефалічний бар'єр, препарат викликає седативний ефект та короткочасний сон. Має здатність пригнічувати ядра вестибулярного апарату, у зв’язку з чим ефективний при морській та повітряній хворобах. Препарат випускається в ампулах по 1 мл 0,05% розчину. Застосовується також в очних краплях - 0,25 % розчин

Метацин (Methacinum) за впливом на м'язи бронхів, секрецію слинних і бронхіальних залоз переважає атропін, менше викликає тахікардію. Препарат не проникає через гематоенцефалічний бар'єр, тому не впливає на центральну нервову систему, не викликає мідріаз і порушення акомодації. Випускається у таблетках по 0,002г. і в ампулах - по 1мл. 0,1% розчину, для підшкірного, внутрішньом'язового і внутрішньовенного введення.

Екстракт беладони сухий (густий) - Extractum Belladonnae siccum (spissum) - містить суму алкалоїдів беладони, що мають М - холіноблокуючу дію. "Bella donna" у перекладі означає "прекрасна жінка". Назва походить із тих далеких часів, коли італійки закапували собі в очі витяжки з цієї рослини, щоб розширились зіниці і очі стали більш глибокими, привабливими. Препарати беладони входять до складу багатьох комбінованих форм: ″Solutan″, таблетки "Bellataminalum" "Bellaspon" ″Besalolum″, "Belloid", "Bellalginum", свічки "Bethiolum", "Anusolum" тощо.

М - холіноблокатори застосовуються для розширення зіниці при дослідженні очного дна, при запальних процесах та травмах райдужки, рогівки. В останньому випадку ці препарати забезпечують функціональний спокій ока, попереджують утворення спайок між райдужкою та навколишніми тканинами. Необхідно пам'ятати, що М – холіноблокатори абсолютно протипоказані при глаукомі.

Препарати цієї групи використовуються для зняття спазмів гладенької мускулатури при виразковій хворобі шлунка та 12 - палоїкишки, кишковій, печінковій, нирковій кольках, спастичних закрепах, при геморої, тріщинах заднього проходу. В останніх двох випадках доцільно застосовувати екстракт беладони у вигляді свічок. Для зняття бронхоспазму М - холіноблокатори використовують тоді, коли він зв'язаний з підвищеним тонусом блукаючого нерва. При нападах астми інфекційно - алергічного та алергічного генезу препарати малоефективний. Більше того, зменшення бронхіальної секреції у цьому випадку може спричинити ще більше згущення харкотиння та погіршення бронхіальної прохідності внаслідок утворення слизових пробок.

М - холіноблокатори (атропіну сульфат, скополаміну гідробромід, метацин) вводять хворим перед операційним втручанням для, так званої, премедикації. Це здійснюється для попередження бронхо -, ларингоспазму, зупинки серця, обмежання секреції слинних та бронхіальних залоз.

При отруєнні М-холіноміметиками та фосфорорганічними сполуками, як зазначалось вище, використовують атропіну сульфат.

Такі препарати, як скополаміну гідробромід, аерон, застосовують для профілактики морської (повітряної) хвороби.

Гостре отруєння М-холіноблокаторами може розвинутись при передозуванні відповідних препаратів, при вживанні дітьми рослин, що містять алкалоїди цієї групи. У клінічній картині отруєння на перший план виступає симптоматика психічного збудження так званий "атропіновий психоз". Він проявляється маренням, галюцинаціями, дезорієнтацією, руховою активністю. Картина може бути настільки яскравою, що хворого помилково госпіталізують у психіатричну клініку. Спостерігаються також почервоніння і сухість шкіри, підвищення температури тіла (внаслідок блокади потовиділення). Сухість слизових спричинює розлади ковтання (дисфагія), мови (дизартрія, захриплість голосу). Спостерігаються сильна спрага, різке розширення зіниць із виникненням світлобоязні (фотофобії). Порушується зір (параліч акомодації). Характерні тахікардія, атонія кишечника, затримка сечі. Початкова стадія збудження швидко переходить у фазу пригнічення. Смерть настає від паралічу дихального центру, Для видалення отрути з організму використовують промивання щлунка 0,5% розчином таніну, призначають проносні, сорбенти проводять форсований діурез. Як антагоністи застосовують антихолінестеразні засоби: повторне введення прозерину, галантаміну гідроброміду до отримання симптомів зникнення блокади М - холінорецепторів, Для зняття психомоторного збудження вводять аміназин, сибазон, барбітурати. Тахікардію знімають анаприліном. Для полегшення фотофобії хворого поміщають у затемнену кімнату. Для зниження температури тіла його обкладають, грілками з льодом. При сильному пригніченні дихання налагоджують штучне дихання з інгаляцією кисню.

Rp.:Sol. Aceclidini 0,2% 1ml.

D.t.d. N. 6 in ampull.

S. По 1 мл під шкіру.

Rp.: Sol Atropini sulfatis 1% 10ml.

D.S. Закапувати в око по 1 - 2 краплі повторно до розширення зіниці.

Rp.r Sol. Platyphyllini liydrotartratis 0,2% 1ml.

D.t.d. N. 10 in ampll.

S.Під шкіру по 1мл 2рази на день.

Rp.: Tab. Methacini 0,002 N. 10

D.S. По 1 - 2 таблетки 2 рази на день.

Н-холіноблокатори — це лікарські засоби, які, зв'язуючись з Н - холінорецепторами, перешкоджають їх взаємодії з ацетилхоліном. Вони поділяються на дві групи: гангліоблокатори (бензогексопій, пентамін) і міорелаксанти (тубокурарину хлорид, дитилін).

Особливістю дії гангліоблокаторів є те, що вони переважно впливають на Н - холінорецептори, які розміщені у вегетативних гангліях. Блокада симпатичних гангліїв призводить до розширення периферичних судин і зниження артеріального тиску. Блокада парасимпатичних гангліїв супроводжується зменшенням тонусу гладенької мускулатури внутрішніх органів (бронхів, шлунково - кишкового тракту, сечовивідних та жовчовивідних шляхів). Одночасно знижується секреція залоз; бронхіальних, шлункових, слинних тощо.

Бензогексоній (Benzohexonium) — четвертинна амонієва сполука, яка не проникає через гематоенцефалічний бар'єр і проявляє значну гангліоблокуючу дію. Випускається у таблетках по 0,1 і 0,25г, в ампулах - по 1мл 2,5% розчину. Всмоктування препарату з шлунково - кишкового тракту погане, тому його переважно призначають під шкіру, внутрішньом'язово або внутрішньовенно крапельно. Тривалість дії препарату коливається від 3 до 6 годин.

Пентамін (Pentaminum) — четвертинна амоніева сполука, яка за своїми гангліоблокуючими властивостями дещо поступається бензогексонію. Випускається в ампулах по 1 і 2мл 5% розчину. Вводять препарат внутрішньом'язово, внутрішньовенно крапельно або повільно струминно. Тривалість дії становить 2 - 4 години.

Гигроній (Hygronium) - четвертинна амоніева сполука, короткодіючий гангліоблокатор, у зв’язку з чим дуже зручний для використання при керованій гіпотонії під час операцій. Випускається у порошку для ін’єкційних розчинів у флаконах по 0,1г.. Вводять внутрішньовенно крапельно 0,1% розчин у ізотонічному розчині натрію хлориду.

Арфонад (Arfonad) – дія і використання таке ж як у гігронію. Форма выпуска: ампулы: 250мг. сухої речовини та ампули з розчинником (5мл. воды для ин’єкцій).

Гангліоблокатори використовуються у комплексній терапії гіпертензивної кризи, набряку мозку, набряку легень. Внутрішньовенне крапельне введення препаратів проводять для керованої гіпотонії - зниження артеріального тиску і зменшення кровотечі при операціях на серці, легенях, щитовидній залозі тощо, їх здатність розширювати периферичні судини використовується при лікуванні ендартеріїту.

В анестезіології та хірургії препарати цієї групи застосовують для попередження вегетативних рефлексів, які пов’язані з оперативним втручанням. Введення гангліоблокаторів перед наркозом дозволяє зменшити необхідну дозу наркозної речовини. Іноді їх використовують у комплексній терапії шокових станів для нормалізації мікроциркуляції в тканинах.

При хронічних бронхітах, бронхіальній астмі, емфіземі легень гангліоблокатори покращують легеневу вентиляцію., зменшують гіпертензію у малому колі кровообігу. При цьому підвищується скоротлива функція правого шлуночка серця. У таких випадках препарати доцільно застосовувати інгаляційним шляхом.

Гангліоблокагори використовуються також при загостреннях виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки, при печінковій, нирковій і кишковій кольках.

Побічні ефекти і ускладнення, які розвиваються при застосуванні гангліоблокаторів, пов’язані з відсутністю у них вибірковості дії вони одночасно блокують усі ганглії вегетативної нервової системи Найбільш небезпечним ускладненням, яке спостерігається при введенні гангліоблокаторів, є ортостатичний колапс. Він проявляється різким падінням артеріального тиску і втратою свідомості хворого при зміні положення тіла з горизонтального на вертикальне. Це ускладнення виникає внаслідок блокування рефлекторних механізмів, які підтримують постійний рівень артеріального тиску. При цьому необхідно підняти ноги хворого догори а голову опустити донизу. Якщо він не опритомніє, ввести мезатон, ефедрину гідрохлорид у невеликих дозах, кордіамін, кофеїн. Для профілактики ортостатичного колапсу протягом 2 - 2,5 годин після ін’єкції гангліоблокаторів хворий повинен лежати. Типовими побічними ефектами, які розвиваються при застосуванні препаратів цієї групи, є сухість слизових, порушення акомодації, загальна слабкість, запаморочення, тахікардія. При тривалому введенні можуть виникати атонія сечового міхура, кишечника навіть його паралітична непрохідність. В останньому випадку показане введення прозерину.

Міорелаксанти, або курареподібні засоби, блокують Н – холінорецептори, які розміщені

в ділянці закінчень соматичних нервів, на мембрані клітин скелетних м'язів. При цьому спостерігається розслаблення посмугованих м’язів, що відбувається у певній послідовності. Спочатку виключаються дрібні м’язи пальців рук, ніг, вух, очей. Потім - м'язи кінцівок, голови, шиї, тулуба; в останню чергу - міжреберні м'язи, діафрагма, що супроводжується зупинкою дихання. Свідомість при цьому не порушується. Відновлення тонусу м'язів відбуваєгься у зворотному порядку.

Тубокурарину хлорид (Tubocurarinі chloridum) ‘ міорелаксантом антидеполяризуючого типу дії. Він зв'язується з Н-холінорецепторами нервово - м'язових синапсів і перешкоджає їхній взаємодії з ацетилхоліном. При цьому не відбувається деполяризація постсинаптичної мембрани, що супроводжується розслабленням м'язів. Препарат випускається в ампулах по 1,5мл 1% pозчину. Вводиться внутрішньовенно. М’язова релаксація починається через 1 - 1,5 хв після введення, триває 25 - 40хв.. Тубокурарину хлорид застосовують, головним чином, анестезіологи для тривалого розслаблення посмугованих м'язів під час оперативних втручань. Введення препарату допускається лише після переведення хворого на штучне дихання. Він може бути також використаний для розслаблення м'язів при співставленні кісткових уламків при переломах, при вправленні складних вивихів. Іноді препарат застосовують для попередження травматичних ускладнень при судомній терапії шизофренії.

Для попередження зупинки дихання, викликаної передозуванням тубокурарину хлориду, або ж у випадку, коли треба припинити дію препарату, хворим вводять прозерин. Останній є антагоністом міорелаксантів антидеполяризуючої дії. Іноді тубокурарину хлорид провокує розвиток бронхоспазму, який усувається атропіном.

Дитилін (Dithylinum) — міорелаксант деполяризуючого типу дії. Він викликає стійку деполяризацію постсинаптичної мембрани нервово - м'язового синапса. Це призводить до порушення генерації потенціалу дії і супроводжується розслабленням посмугованих м'язів. Препарат випускається в ампулах по 5 і 10мл 2% розчину. Вводиться внутрішньовенно. Міорелаксація, якій передує посмикування м'язових волокон, розвивається через 40 - 60с. Повне відновлення м'язового тонусу настає через 5 -10хв..

Дитилін використовується у випадках, коли необхідно викликати короткочасне розслаблення посмугованих м'язів, зокрема перед такими маніпуляціями як інтубація трахеї, бронхо - і езофагоскопія, цистоскопія, для репозиції кісткових уламків, вправлення вивихів тощо.

Іноді при застосуванні дитиліну може розвиватися тривале апное (впродовж декількох годин). Це ускладнення пов'язане із спадковою недостатністю бутирилхолінестерази - ферменту, який розщеплює дитилін. У такому випадку на фоні штучного дихання з інгаляцією кисню хворому переливають свіжу кров, в якій міститься даний фермент.

При введенні невеликих доз міорелаксантів зберігається самостійне дихання. Разом із тим, в усіх випадках їх застосування необхідно мати напоготові апарат штучного дихання.

Rp.: Cytitoni 1 ml

D.t.d. N. 10 in ampull.

S. Пo 1 мл. внутрішньовенно.

Rp.; Sol. Benzohexonii 2,5% 1мл.

D.t.d. N. 6 in ampull.

S, По 1 мл під шкіру 1 раз на день.

Rp.: Sol Pentamini 5% 1 ml.

D.t.d. N. 6 in ampull.

S. Вміст ампули розчинити у 20мл. 5% розчину глюкози, вводити внутрішньовенно

повільно, під контролем AT.

Rp.: Sol. Тubocurarini chloridi 1% 1,5 ml

D.t.d. N. 10 in ampull.

S. Вміcт ампули вводити внутрішньовенно з розрахунку 0,4 - 0,5 мг / кг маcи тіла.

Дата добавления: 2014-01-04