Управління державною службою

Управління державною службою характеризується наступними ознаками:

а) це практична діяльність щодо визначення основних напрямів розвитку і реального функціонування всіх елементів правового інституту державної служби;

б) це функція державних органів, яка здійснюється у визначених організаційно-правових формах і реалізується спеціально створеними державними органами,

в) основною метою управління є задоволення інтересів держави і публічних інтересів вцілому;

г) управління базується на принципах законності, гласності, підпорядкованості вищестоящим державним органам і посадовим особам вищого рівня державних органів і держаних службовців нижчого рівня, єдності основних вимог, що висуваються до державних службовців, стабільності державної служби.

Органи управління державною службою — це спеціальні державні органи або підрозділи державних органів, до компетенції яких відноситься забезпечення і розвиток системи державної служби.

Серед них можна виділити:

органи забезпечення державної служби та

органи управління державною службою

Орган забезпечення державної служби — це орган або, як правило, підрозділ державного органу, завданнями якого є виконання або організація виконання норм, правил і приписів системи державної служби щодо специфіки даного державного органу. Органом державного управління державного службою є орган, який призначений підтримувати і розвивати системи відносин державної служби, її видів, організації управління державною службою, її персоналом, забезпечення порядку, умов і процедур реформування державної служби, підвищення професіоналізму і компетентності державних службовців,

Керівництво державною службою здійснює Президент України, якому вона й підпорядковується. З цією метою створюється Національного агентства України з питань державної служби (далі — Агенство), Національне агентство України з питань державної служби (Нацдержслужба України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Нацдержслужба України забезпечує формування та реалізацію єдиної державної політики у сфері державної служби, здійснює функціональне управління державною службою. Нацдержслужба України у своїй діяльності керується Конституцією (254к/96-ВР) і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, дорученнями Президента України, а також цим Положенням

Правові засади діяльності

– Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР

– Закон України «Про державну службу» від 17.11.2011 № 4050-VI

– Положення про Національне агентство України з питань державної служби, затверджене Указом Президента України від 18 липня 2011 року № 769/2011

– Розпорядження Кабінету Міністрів України «Питання Національного агентства з питань державної служби» від 25.04.2012 № 230-р

– Регламент Національного агентства України з питань державної служби

– Регламент Головного управління державної служби України та його територіальних органів

– Постанова Кабінету Міністрів України від 5 липня 2004 р. № 842

«Про утворення управлінь державної служби Головного управління державної служби в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі»

Основними завданнями Нацдержслужби України є:

забезпечення формування та реалізації єдиної державної політики у сфері державної служби;

участь у формуванні державної політики у сфері служби в органах місцевого самоврядування;

здійснення функціонального управління державною службою;

розроблення заходів щодо підвищення ефективності державної служби, координація та здійснення контролю за їх виконанням;

методичне забезпечення діяльності кадрових служб з питань проходження державної служби;

організація та координація заходів щодо проведення наукових досліджень з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

організація функціонального обстеження органів виконавчої влади та підготовка пропозицій щодо підвищення ефективності державного управління;

здійснення контролю за додержанням визначених законодавством про державну службу умов реалізації громадянами права на державну службу;

організація підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування;

розроблення типових професійно-кваліфікаційних характеристик посад державних службовців.

Нацдержслужба України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку:

1) залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань учених і фахівців, у тому числі на договірній основі, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади;

2) одержувати інформацію, документи і матеріали від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності та їх посадових осіб;

3) створювати комісії та робочі групи, організовувати конференції, семінари і наради з питань державної служби та служби в органах місцевого самоврядування та брати в них участь;

4) користуватися відповідними інформаційними базами даних державних органів, державними, в тому числі урядовими, системами зв'язку і комунікацій, мережами спеціального зв'язку та іншими технічними засобами.

6. Нацдержслужба України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

7. Нацдержслужба України у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими органами державної влади, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, а також органами місцевого самоврядування, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами, організаціями.

8. Нацдержслужба України у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції (254к/96-ВР) та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Головні управління державної служби України (далі Головдержслужба) — є Указом Президента від 2 жовтня 1999 р,)1. З моменту створення Головдержслужби її правовий статус змінювався. Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1994 р. «Про затвердження Положення про Головне управління державної служби при Кабінеті Міністрів України» вона була центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим уряду. Згідно з Указом Президента «Про підвищення ефективності системи державної служби» від 11 лютого 2000 р. Головдержслужба України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, підконтрольним і підзвітним Президентові України.

4. Поняття та види державних службовців

В юридичній літературі неодноразово робилися спроби визначити поняття «державний службовець». У результаті більшість авторів дійшли висновку, що цей термін слід трактувати як в широкому, так і у вузькому розумінні, В широкому розумінні державний службовець — це професійний працівник любої державної організації: органу, установи, підприємства, а у вузькому — це професійний працівник органів державної влади. На законодавчому рівні визначення поняття «державний службовець» дається уст. 1 Закону України «Про державну службу» через визначення самої державної служби.

Тобто державний службовець — це особа, яка здійснює професійну діяльність, обіймаючи посади в державних органах та їхньому апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержує заробітну плату за рахунок державних коштів. Таким чином, законодавець закріпив поняття «державний службовець» у вузькому розумінні.

Всіх державних службовців можна класифікувати на види в залежності від:

♦ розподілу державної влади — державних службовців органів законодавчої, виконавчої та судової влади;

♦характеру державної служби — цивільні та спеціалізовані державні службовці;

♦ обсягу посадових обов'язків — посадові особи і особи, що не є посадовими.

До державних службовців не належать особи, які проходять стажування в державних органах, оскільки вони не займають посад в цих органах а тільки претендують на них.

виникнення статусу державного службовця з моменту зарахування на посаду, чи з моменту прийняття присяги.

Статус державного службовця особа набуває з моменту зарахування на посаду, незалежно від того, прийняла вона присягу, чи ні.

У залежності від характеру повноважень, що визначають роль і ступінь участі державних службовців у здійсненні державно-владних функцій, вони поділяються на керівників, спеціалістів і технічних виконавців.

Керівник — це державний службовець, який займає державну посаду, пов'язану з безпосереднім здійсненням завдань і функцій державних органів. До цієї категорії державних службовців можна віднести, керівників державних органів та їхніх заступників; керівників структурних підрозділів державних органів та їхніх заступників; осіб, які наділені повноваженнями приймати рішення і давати вказівки підлеглим їм службовцям,

Виділяють безпосереднього керівника, керівника вищого рівня і керівника вищого рангу. Наприклад, в міністерстві керівник відділу є безпосереднім керівником своїх підлеглих (спеціалістів), керівник департаменту — безпосереднім керівником своїх підлеглих (керівників відділів) і керівником вищого рівня їх підлеглих (спеціалістів), заступник міністра — керівником вищого рангу.

Спеціаліст — це державний службовець, який має необхідну професійну освіту і сприяє виконанню завдань і функцій державного органу в межах займаної державної посади. До цієї категорії належать державні службовці, наділені повноваженнями здійснювати державні владні функції, але які не мають права здійснювати службові юридично-владні дії як засоби управління людьми. їх повноваження пов'язані з підготовкою проектів рішень, юридичних актів, опрацюванням питань, які вимагають спеціальних знань. Спеціалісти, крім знань теорії державного управління, володіють знаннями у сферах певної професійної діяльності: економіки, фінансів, медицини, торгівлі, екології тощо.

Технічний персонал — це службовці, службова діяльність яких не пов'язана з діями, що тягнуть юридичні наслідки або впливають на зміст рішень державного органу. їхня правомочність визначається завданнями забезпечення службової діяльності керівників і спеціалістів шляхом створення матеріальних, інформаційних, дорадчих та інших умов, необхідних для виконання останніми службових функцій. До них можна віднести: секретаря-референта, інженера, діловода, бухгалтера, економіста та ін.

Надзвичайно важливим і складним є питання розмежування понять «державний службовець» і «державний політичний діяч».

Специфіка статусу державних політичних діячів виявляється в наступному:

а) особливий порядок призначення (чи обрання) на посади державних політичних діячів, який регламентується, насамперед, Конституцією України;

б) специфічний порядок звільнення з посад зазначених осіб і припинення їхніх повноважень;

в) особливий вид відповідальності — політичної, яка носить відкритий публічний характер (усунення з посади; оголошення резолюції недовіри; відставка; необрання повторно Президента чи народного депутата як опосередковане «притягнення до відповідальності», процедура імпічменту).

Дата добавления: 2014-01-04