Проходження державної служби

Проходження державної служби включає в себе прийняття на державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їхньої праці, вирішення інших питань, пов'язаних із службою. Тобто під проходженням маються на увазі певні юридичні факти, що характеризують службово- правовий стан державного службовця, який відображається в його особовій справі. До таких фактів належать: заміщення більш високої державної посади; присвоєння чергового рангу; збільшення розміру грошового утримання; зарахування до кадрового резерву; направлення на перепідготовку і підвищення кваліфікації; направлення на стажування («тимчасове випробування посади»)та ін.

Просування по службі здійснюється шляхом:

а) зайняття більш високої посади;

б) шляхом присвоєння державному службовцю більш високого рангу.

Просування державного службовця може мати місце за наступних умов: наявності вакантної державної посади; наявності необхідної професійної освіти, спеціалізації, досвіду роботи, знання Конституції і законодавства; наявності необхідного стажу державної служби; проходження конкурсу тощо.

Прямих заборон на просування по службі в законодавстві на передбачено. Разом із тим, виходячи з окремих правових положень, можна стверджувати, що державний службовець не має права на просування по службі:

• під час випробування при заміщенні державної посади;

• в період дисциплінарного стягнення, порушення кримінальної справи або проведення службового розслідування;

• у рамках граничного віку для перебування на державній службі тощо.

Під кадровим резервом для державної служби слід розуміти державних службовців, які поєднують в собі високу компетентність, ініціативність і творчий підхід до виконання службових обов'язків і здатні при додатковій підготовці досягти відповідності кваліфікаційним вимогам, що висуваються до державних службовців вищого рівня, на які вони претендують.

Кадровий резерв формується державним органом з:

♦ керівників і спеціалістів підприємств, установ, організацій, сфера діяльності яких належить до компетенції даного державного органу та інших органів,

♦ працівників місцевих органів державної виконавчої влади і органів самоврядування;

♦ випускників вищих навчальних закладів відповідно до профілю;

♦державних службовців, які підвищили кваліфікацію, пройшли стажування або рекомендовані для просування на більш високі посади;

♦ осіб, рекомендованих конкурсними комісіями для зарахування до кадрового резерву.

До кадрового резерву зараховуються професійно підготовлені працівники, які успішно справляються з виконанням службових обов'язків, виявляють Ініціативу, мають організаторські здібності та необхідний досвід роботи, успіхи у навчанні за наявності їхньої згоди. Зарахування проводиться керівником державного органу за пропозиціями керівників його структурних підрозділів.

Якщо посада, до кадрового резерву, на яку зараховано працівника, стає вакантною, то він має переважне право на її заміщення при проведенні конкурсу.

Атестація має важливе значення в практичній діяльності службовців.

Правовий інститут атестації являє собою систему правових норм, що регулюють атестаційно-правові відносини, які складаються при проходженні державної служби, щодо оцінки ділових, особистих, моральних якостей службовців, результатів їхньої праці і дійового контролю за діяльністю службовців з метою визначення рівня професійної підготовки і відповідності державного службовця посаді, яку він займає; вирішення питання щодо присвоєння державному службовцю рангів і категорій і у підвищенні ефективності управління.

Основними принципами атестації державних службовців є:

• загальність;гласність;періодичність;об'єктивність;омплексність;колективність і обгрунтованість оцінки і рекомендацій атестаційної комісії;обов'язковість прийняття за результатами атестації організаційно-правових заходів відповідальності та стимулювання.

Механізм атестації складається з чотирьох елементів:

1) суб'єкта атестації; об'єкта атестації; безпосередньої діяльності щодо оцінки і контролю за роботою службовців (атестаційна процедура); правових норм, які регулюють порядок проведення атестації.

Положення про порядок проведення атестації державних службовців (затв. постановою КМУ від 28 грудня 2000 р.) передбачає, що атестації підлягають всі державні службовці органів виконавчої влади, крім призначених на посаду Президентом України, Кабінетом Міністрів України, колегіальним органом або органом вищого рівня, державні службовці патронатної служби, а також особи, які перебувають на займаній посаді менше одного року, І молоді спеціалісти, які пройшли підготовку за спеціальностями, професійно направленими для державної служби,

Атестаційна комісія на підставі всебічного розгляду виконання основних обов'язків, професійного рівня службовця і його ділових якостей може прийняти одне з наступних рішень.

♦ відповідає займаній посаді; відповідає займаній посаді за умови виконання рекомендацій з: одержання освіти; проходження перепідготовки; підвищення кваліфікації; стажування на відповідній посаді; вивчення іноземної мови; придбання навичок роботи на комп'ютері та ін.; не відповідає займаній посаді.

6. Відповідальність державних службовців

Юридична відповідальність державних службовців виступає важливим елементом їх правового статусу і може бути визначена як передбачений санкцією правової норми засіб державного примусу, у якому виявляється державний осуд службовця, винного скоєнні правопорушення, і який повинен понести покарання особистого чи майнового характеру.

За скоєння різного роду правопорушень державні службовці підлягають певним видам юридичної відповідальності: кримінальній, адміністративній, дисциплінарній, цивільно-правовій,

У разі скоєння злочину державні службовці притягуються до кримінальної відповідальності на загальних підставах, у порядку, передбаченому КК України. Державні службовці, які є посадовими особами, виступають спеціальними суб'єктами посадових злочинів, яким у КК присвячена ціла глава. Однак необхідно зазначити, що визначення посадової особи, закріплене у ст. 164 КК України, не співпадає з поняттям посадової особи, встановленим у ст. 2 Закону України «Про державну службу».

Основними особливостями дисциплінарної відповідальності є те, що вона застосовується в межах службової підлеглості, а її підставою може виступати адміністративний проступок, дисциплінарний проступок або порушення морального характеру. Дисциплінарна відповідальність може наступити за скоєння особою проступку, який ганьбить її як державного службовця, чи дискредитує державний орган, в якому він працює. Дисциплінарна відповідальність регламентується Законом України «Про державну службу» і КЗпП України. Щодо окремих видів державних службовців зазначений вид відповідальності встановлюється виключно адміністративно-правовими нормами, закріпленими в уставах і положеннях про дисципліну. Це стосується службовців органів внутрішніх справ України, Збройних Сил України, органів прокуратури, СБУ та ін.

Цивільно-правова відповідальність державних службовців настає в порядку, передбаченому ЦК України. Стосовно матеріальної відповідальності державних службовців слід зазначити, що вона носить правовідновлювальний характер. Матеріальна відповідальність настає за проступок, що заподіяв матеріальної шкоди організації і виражається у відшкодуванні винним службовцем заподіяної шкоди. Як і для всіх інших громадян, матеріальна відповідальність може бути повною або обмеженою. Особливості матеріальної відповідальності для військовослужбовців встановлені Постановою Верховної Ради України «Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі» від 23 червня 1995 р.

Адміністративна відповідальність державних службовців наступає за скоєння державним службовцем адміністративного проступку. Загалом адміністративна відповідальність державних службовців настає на загальних підставах за деякими винятками. Так, державні службовці виступають спеціальними суб'єктами при скоєнні адміністративних порушень, які передбачені Законом України «Про засади запобігання та протидії корупції» Основним нормативним актом, який регулює питання боротьби з корупцією, є Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції». Він вперше на законодавчому рівні закріплює визначення корупції. Корупція — це діяльність осіб, уповноважених на виконання функцій держави, спрямована на протиправне використання наданих їм повноважень для одержання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг.

Дата добавления: 2014-01-04