Ситуаційні кризи

Ситуаційні кризи відносяться до тих подій, які трапля­ються в оточенні, що може бути стресовим для індивіда і, та­ким чином, спричинити кризу. Ці кризи асоціюються із знач­ною втратою статусу (становища), заощаджень, коханої люди­ни.

Більшість людей переживають цей тип кризи в певний період свого життя. Однак, у кожної людини це відбувається індивідуально. Наприклад, якщо ви живете досить довго, ви переживете смерть своїх батьків. Деякі люди переживають це у віці 5 років або пізніше, в той час як інші люди можуть не пережити смерть своїх батьків до тих пір, поки їм не буде близько 80 років.

ВТРУЧАННЯ В КРИЗУ

Втручання в кризу - це введення ситуаційної допомоги для людини в кризі, яку здійснює медсестра, товариш або сім'я. Воно грунтується на одній або більше запланованих діях, щоб розпочати зміну в стресовій ситуації.

Первинна мета догляду за хворим - повернути назад лю­дину на оптимальний рівень психологічного та фізіологічного балансу в межах обмежень, які накладені кризою.

ФАЗИ КРИЗИ

Криза має наступні чотири фази:

1. Психологічний шок. Емоційний баланс, або рівновага, інди­відуума порушена. Людина знаходиться в стані оціпеніння, відчу­ває пустоту, тривогу і страх. Виникає відчуття нереальності того, що відбувається, з'являються думки про самовбивство. Важко вдається зосередитись, людина часто плаче, кричить чи сміється. Для неї характерні зорові і слухові галюцинації, відчут­тя присутності померлого.

2. Заперечення (відчай).

У цій фазі індивід не здатний зіткнутися з реальністю про­блеми або ситуації, що постала перед ним. Під час цієї фази ми чуємо, що люди кажуть так: "Я не можу повірити, що це трапилося", або "Неможливо, щоб це трапилося", або ж "Це нереально". Ця фаза характеризується відчуттям гніву, вини, гострої туги, відчуттям несправедливості того, що відбуваєть­ся. Людина починає уникати оточуючих, порушується пам'ять. Особливо важкі перші 6 тижнів. З часом воно замінюється смут­ком і відчуттям безпорадності.

3. Визнання.

Ця фаза відбувається, коли індивід не може більше запе­речувати реальні проблеми, що постали перед ним. Людина признається собі та іншим: "Так, це трапилося".

4. Адаптація (пристосування).

Адаптація і депресія. В цей період нерідко з'являється без­соння, головний біль, порушення апетиту та інші захворювання різних органів і систем, спровокованих стресом (за пороговим збудженням). У цій стадії індивід визнає проблему або ситуа­цію, він розпочинає активно справлятися з нею або пристосо­вуватися до неї для того, щоб послабити наростання стресу та занепокоєння. Тут потрібна допомога медсестри.

Розглянемо приклад кризової ситуації.

Був холодний зимовий день, вулиці були вкриті льодом. Пан Бейкер зупинився на червоне світло. За декілька секунд червоний Мерседес вдарив у задню частину його автомобіля. Чоловік середніх років поволі вийшов з Мерседеса. У нього був здивований погляд. Кров струменіла з глибокого порізу на лобі.

"Що трапилося?" - запитав він.

"Ви врізалися в мій автомобіль, - відповів пан Бейкер. - Ви краще сядьте, а я викличу швидку допомогу".

"Нема необхідності, - сказав чоловік, - зі мною все в поряд­ку. Викличте поліцію".

"З вами не все в порядку, особливо з тим небезпечним порізом на вашому лобі", - відповів пан Бейкер.

"Небезпечний поріз? Що за небезпечний поріз?" - спитав чоловік, приклавши руку до свого лоба.

Потім він помітив кров на руці та одязі.

"Я напевне поранився", - сказав він.

"Я викличу швидку допомогу", - повторив пан Бейкер.

"Так, я відчуваю себе трохи запамороченим, я краще присяду", ~ відповів чоловік.

Розглянемо фази кризи.

1. Психологічний шок

- повільно вийшов з Мерседеса,

- дивний (здивований) погляд на обличчі,

- "що трапилося?"

2. Заперечення

- "зі мною все в порядку",

- "Небезпечний поріз?

- "Що за небезпечний поріз?"

3. Визнання

- помічає кров на руці та одязі,

- "Я, напевне, поранився",

-"Так, я відчуваю себе трохи запамороченим"

4. Адаптація

- "Я краще присяду", (пристосування)

Заходи щодо подолання кризи

Існує дві основні відмінності між процесом догляду за хво­рим та подоланням кризи.

1. Ми збираємо тільки інформацію про те, що сталося і що призвело до кризи. В той час, коли ми доглядаємо за хворим, ми збираємо стільки інформації про індивіда, скільки можливо.

2. Наша мета в боротьбі з кризою є короткотерміновою і спрямованою, в основному, на вирішення негайних проблем індивіда, в той час як процес догляду за хворим пов'язаний як з короткотерміновими, так і з довготерміновими наслідками для пацієнта.

Природа особливої (специфічної) кризи буде в значній мірі впливати на дію, яку необхідно буде здійснити, щоб допомог­ти людині, яка цю кризу переживає. Однак, є певні вказівки, які необхідно виконувати, коли ви намагаєтеся допомогти лю­дині, яка переживає цю кризу. Зараз ми на них зупинимось:

1) Допоможіть людині отримати інтелектуальне розуміння кризової ситуації.

Деякі люди не бачать зв'язку між тим, що вони відчува­ють, і ситуацією. Допоможіть індивіду висловити свої почуття. Дослідіть (критично оцініть) його механізми оволодіння ситуа­цією. Допоможіть людині розглянути альтернативні шляхи по­долання стресу. Розширте соціальний діапазон. Якщо є втрата в житті людини, було б ефективним знайти людей, які б за­повнили цю порожнечу.

2) Слухайте уважно. Постарайтесь зрозуміти, що людина переживає і передати це розуміння їй.

3) Вчіть. Допоможіть людині зрозуміти, що вона відчуває, і дайте їй нові завдання, які можуть допомогти їй подолати труднощі. Іноді людині корисно розуміти, що вона переживає кризу і багато її почуттів та переживань є нормальними для будь-кого, хто переживає, долає кризу. Як особа, яка допома­гає, ви можете мати певну інформацію про ситуацію, що вик­ликає кризу. Це може бути корисним для людини. Наприклад, люди, які пережили втрату родичів, мають нахил (тенденцію) до фізичної втоми і вимагають значно більше, ніж звичайно, відпочинку і сну.

4) Вкажіть шлях до здорової поведінки. Зацікавте людину вести здоровий спосіб життя. Оскільки немає стандартів здо­рової поведінки, ви б могли зробити деякі судження відносно того, що є корисним для здоров'я, а що ні. Існує можливість помилки. Однак, можливість позитивних впливів вартує того, щоб, ризикуючи, зробити помилку. Можна заохотити пацієн­та до здорового способу життя, підкріплюючи це позитивними прикладами.

5) Остерігайтесь безвихідної ситуації. Стережіться прий­мати рішення, при яких людина, ймовірно, змогла б подолати кризу, але які відвернули б її від розвитку або створили б проблеми у майбутньому. Наприклад, для того, щоб подолати біль розлуки з коханою (коханим), людина може прийняти рішення - ніколи більше не бути близькою ні з ким. Це могло б відвернути в майбутньому неспокій, але прискорило б інші проблеми - самотність та відсутність змісту життя.

6) Уникайте ярликів. Відраджуйте людей від того, щоб вони давали собі, ярлик хворого. Ярлики хвороби, такі як невроз, депресія або шизофренія, можуть спонукати людину відкину­ти будь-які спроби і намагання подолати кризу. Резон може бути у тому, що про хворого повинні потурбуватися. Більшість криз, для того, щоб їх вирішити конструктивно, потребують активності людини, яка переживає кризу.

7) Приймайте рішення. Якщо людина приголомшена або збентежена, може виникнути короткочасна необхідність ви­рішувати за неї. Наприклад, після пожежі або аварії автомо­біля людина може бути занадто приголомшена, щоб нормаль­но функціонувати, тому може виникнути необхідність прийма­ти за неї рішення.

8) Дотримуйтесь усталеного порядку (певного режиму). Якщо можливо, сприяйте тому, щоб людина перебувала в своє­му звичному життєвому режимі. Це може допомогти їй подо­лати кризу, вийти з шоку значно швидше. Наприклад, прийма­ти їжу три рази на день або вдягатися кожного ранку.

Медичні сестри повинні допомагати долати кризу в бага­тьох різних ситуаціях. На роботі ми можемо мати справу з кризами пацієнтів, родичами пацієнтів та персоналом установ. Вдома і в особистому житті ми можемо мати справу з нашими власними кризами або кризами сім'ї, родичів, друзів та сусідів. Розпізнаючи кризи та фази криз і розуміючи, як можна їх долати, ми можемо бути дієвими в тому, щоб краще розробля­ти для людей навички швидшого подолання розвитку кризи, які не менш важливі, ніж навички швидшого подолання самої хвороби.

Відчуття втрати - це глибоке і сильне страждання, викли­кане втратою близької людини. Рафаель описує емоційну ре­акцію на втрату як поєднання душевного болю, смутку, гніву, безпорадності, відчуття вини і розпачу.

Стадії, емоційної реакції:

1. Шок. Людина знаходиться в стані оціпеніння, відчуває порожнечу, тривогу і страх. Виникає відчуття нереальності того, що відбувається, з'являються думки про самогубство. Важко зосередитись, людина часто плаче, кричить чи сміється.

2. Відчай (заперечення). Відчуття гніву, вини, гострої туги, відчуття несправедливості того, що відбувається. Людина починає уникати оточуючих, у неї порушується пам'ять. Особли­во важкі перші п'ять тижнів. Відчай продовжується більше як півроку і може виникати протягом декількох наступних років. Із часом змінюється на смуток і відчуття безпорадності.

3. Визнання.

4. Адаптація. Апатія і депресія. У цей період нерідко з'яв­ляється безсоння, головний біль, порушення апетиту та інші захворювання різних органів і систем, спровоковані стресом (запороговим збудженням).

Дата добавления: 2014-01-04