Фази стресу та особливості їх прояву в умовах розвитку висотної гіпоксії

В розвитку стресу виділяють три фази: тривоги (або хвилювання), опору (або резистентності) і виснаження. Порушення функцій, викликане тривалою дією стресових впливів, може мати місце в першій і третій фазах стресу. Друга фаза - це фізіологічна реакція організму на дію сильного подразника. Вона забезпечує підвищення стійкості організму до даного стресора.

Перша фаза стресу – реакція тривоги. Вона може тривати до двох діб і характеризується проявом всіх трьох стресових ознак встановлених Г.Сельє, значною мобілізацією резервів організму. Перебіг цієї фази стресу характеризується активізацією готових механізмів мобілізації резервів - механізмів регулювання на рівні окремих клітин, тканин, органів, систем органів і організму в цілому (короткотривала адаптація).

Перша взаємодія з стресором зумовлює неадекватне посилення функції вегетативних систем, безпідставні енерговитрати. На енергетичні цілі в цій фазі стресу використовуються навіть білки, що може призвести до зниження синтезу антитіл а отже і до зниження імунологічної реактивності організму.

Якщо організм недостатньо підготовлений до дії стресового подразника, тобто має малий об'єм функціональних резервів, то виникає патологічний стан, наслідком якого можуть бути порушення функцій різноманітних органів і систем, а найчастіше тимуса, шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної та нервової систем.

Якщо ж людина володіє великим об'ємом функціональних резервів, а стресовий подразник не надмірний за величиною, то організм витримує стресове навантаження. В цьому випадку настає стан підйому можливостей організму, встановлення його на новому, більш високому рівні - друга фаза стресу (фаза резистентності).

Фаза резистентності (резистентність в перекладі з англійської мови - підвищений опір) характеризується більш високим рівнем функціонування організму па всіх його рівнях. Вона зумовлена запуском підстанцій, для роботи яких в організмі немає готових механізмів, а є лише генетичні передумови для поступового формування стресових функціональних ефектів. Зростання функціональних резервів можливе лише при довготривалій дії стресового чинника.

Третя фаза стресу – фаза виснаження. Вона виникає у випадку прогресуючого наростання дії подразника при вичерпанні адаптивних резервів організму-при невідповідності величини стресора рівню функціональної підготовленості людини. За таких умов припиняється зростання обсягу функціональних резервів, знижується працездатність, погіршується стан здоров'я. Як і перша фаза стресу, третя фаза стресу характеризується надмірними витратами енергоресурсів. В своєму крайньому виявленні фаза виснаження - це фаза передсмертного збудження (остання спроба зберегти життя). Ознаки хвилювання з тривожністю, які знову проявляються, стають незворотними і індивід гине.

Трьохфазна природа ЗАС вказує на те, що запаси адаптаційної енергії, які визначають спроможність організму до пристосування, не безмежні. Єдиною передумовою підтримання гомеостазу при дії екстремальних чинників навколишнього світу є збільшення об'єму фізіологічних резервів вегетативних систем забезпечення, біоенергетики і терморегуляції з допомогою систематичних тренувань. Визначити (тестувати) входження організму в третю фазу стресу, у фазу виснаження, можна лише за допомогою методів лікарського контролю.

Для попередження руйнівної дії стресу на організм дуже важливо зміцнювати нервову систему. Для цього необхідні достатній сон, раціональна, без штурмовшини і авралів, організація праці, систематичне загартування і заняття фізкультурою. Необхідно бути витриманим і коректним як на роботі, так і в сім'ї. Головне – навчитись вірно сприймати будь-яку стресову ситуацію.

Вчення Сельє щодо витрат життєвої енергії і її поновлення знайшло подальший розвиток у працях І.А.Аршавського (енергетичне правило скелетних м'язів), М.М. Яковлева, М.М.Амосова і ін. вчених, які доводять можливість позитивного азотного балансу, зверхвідновлення енергосубстратів у післяробочому (відновному) періоді. При цьому наголошується, що зверхвідновлення енергосубстратів у відновному періоді має місце лише за умови достатньої (порогової) величини стресових впливів (фізичних навантажень, загартувальних охолоджень тощо).

В цілому біологічне значення дії стресових подразників порогової величини полягає в підвищенні загальної стійкості організму, в розширенні його пристосувальних можливостей. Саме тому регулярні, поступово наростаючі за інтенсивністю і об'ємом фізичні навантаження сприяють збільшенню резервних можливостей організму і впливають на організм тільки позитивно. Поступове збільшення навантаження, як правило, виключає прояв першої фази стресу - фази хвилювання (точніше, вона слабо виражена, з відсутністю патологічних проявів), і організм встановлюється на фазі резистентності. Розвивається стан підвищеної стійкості організму як до специфічних (в даному випадку фізичних навантажень), так і до неспецифічних емоційних напружень, інтоксикації, інфекції тощо. Виникнення при фізичних навантаженнях третьої фази стресу – фази виснаження – має місце лише при виконанні надзвичайних за силою і тривалістю навантажень. Коли стресові навантаження не перевищують захисні можливості організму, третя стадія стресу супроводжується не виснаженням, а корисними явищами тривалої адаптації із зростанням натренованості організму.

Три фази загального адаптаційного синдрому Г.Сельє нагадують такі три фази постнатального періоду людського життя:

- дитинство з притаманними цьому віку низькою резистентністю і надзвичайно вираженими реакціями на подразники;

- зрілість із значнім зростанням адаптаційних можливостей організму;

- старість з неминучим зниженням пристосувальних можливостей, поступовим постарінням і смертю.

Прикладом виникнення і прояву фаз стресу може бути процес розвитку висотної гіпоксії при підніманні людини у гори. Перша фаза стресу виникає в перші дні при підйому в гори, друга - при більш чи менш тривалому перебуванні в умовах середньогір'я. Характерною рисою високогірної адаптації є посилення функції кардіореспіраторної системи, збільшення в крові еритроцитів і гемоглобіну, а в м'язах – міоглобіну. Третя фаза стресу (фаза виснаження) може розвиватися за умови подальшого піднімання вгору недостатньо підготовлених осіб. Вивчаючи проблему адаптивного тренування людини в середньогір'ї слід пам'ятати, що прояв фази хвилювання тут виникає не лише при підніманні в гори, а і при сходженні з них у низькогір'я.

Дата добавления: 2014-01-04