Фактори розміщення продуктивних сил

Принципи розміщення продуктивних сил.

1. Раціонального розміщення виробництва. Він передбачає:

Ø наближення матеріальних, паливо-енергомістких, водомістких галузей до джерел сировини, палива, енергії і води;

Ø наближення трудомістких галузей до районів і центрів зосередження трудових ресурсів;

Ø наближення масового виробництва мало транспортабельної продукції до місць її споживання;

Ø ліквідація (уникнення) зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції із одного регіону в інший;

Ø обмеження надмірної концентрації промисловості у великих містах, переважне розміщення нових промислових об’єктів у малих і середніх містах;

Ø охорона природи і науково обґрунтоване природокористування, забезпечення здорових гігієнічних умов життя та праці населення.

2. Комплексного розміщення виробництва:

Ø комплексне використання природних ресурсів та всіх виробничих відходів;

Ø раціональне використання трудових ресурсів усіх вікових груп чоловічої і жіночої статі;

Ø встановлення ефективних виробничих зв’язків між підприємствами та стадіями енерговиробничих циклів.

3. Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва.

Передбачає дотримання збалансованості між виробничими потужностями, обсягом виробництва – з одного боку, і наявністю сировинних, паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів регіону – з іншого.

Дотримання пропорційності між галузями спеціалізації, допоміжними та обслуговуючими, між видобувною і обробною ланками виробництва, між виробництвом засобів виробництва (група "А") і виробництвом предметів споживання (група "Б"), а також між виробничою та невиробничою сферами.

4. Принцип обмеженого централізму.

Поєднання інтересів країни та її економічних регіонів. Підвищення рівня соціально-економічного розвитку регіонів, що не суперечить державній регіональній політики.

Факторами розміщення продуктивних сил називають усю сукупність аргументів, що зумовлюють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей.

Розрізняють такі групи факторів:

Ø природні – кількісні запаси і якісний склад природних ресурсів, умови їх експлуатації і використання, кліматичні, гідрогеологічні умови та ін..

Ø екологічні – природоохоронні і конструктивні заходи з метою бережливого використання природних ресурсів і забезпечення сприятливих екологічних умов для життя і діяльності населення;

Ø технічні – досягнутий і можливий рівень техніки і технології;

Ø соціально-демографічні – забезпеченість виробництва трудовими ресурсами, стан виробничої і соціальної інфраструктури;

Ø економічні – вартість капіталовкладень, строки будівництва, ефективність виробництва, призначення і якість продукції, виробничі зв’язки, економіко-географічне і транспортне положення та ін..

Оцінюючи фактори розміщення аналізується структура затрат на виробництво, співвідношення матеріальних та інших затрат, трудомісткість і фондомісткість у різних галузях.

Споживчий фактор. До районів і центрів споживання тяжіють переважно ті галузі, що зайняті обслуговуванням населення (виробництво товарів народного споживання) або ж виробляють мало транспортабельну продукцію (хлібо-булочні і кондитерські вироби, молочна продукція, виробництво будівельних матеріалів). Роль споживчого фактора часто посилюється фактором робочої сили, оскільки місця зосередження населення – це не лише джерела трудових ресурсів, але й райони споживання промислової продукції.

Фактор науково-технічного прогресу впливає на розміщення підприємств і галузей в результаті наукових винаходів та змін в технології промислового і сільськогосподарського виробництва. З’являється можливим підприємствам освоювати відносно бідні природні ресурси, вдаватися до їх комплексної переробки, залучати до виробництва все нові природні ресурси, розширювати сировинну і паливно-енергетичну базу.

Фактор ринкової кон’юнктури визначає рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості. Якщо зниження попиту на сировину та готові вироби продовжується тривалий період, то це може призвести до значних змін у розміщенні виробництва. Сприятлива кон’юнктура на ринку для деяких видів сільськогосподарської продукції визначила спеціалізацію аграрного сектора економіки ряду країн. Так, Куба стала світовим виробником цукру-сирцю, країни Центральної Америки – продукції тропічного землеробства, Шрі-Ланка – чаю, Сінгапур – арахісу. В колишньому СРСР головним районом вирощування бавовнику стали середньоазіатські республіки.

Фактор економіко-географічного положення. Вплив цього фактору полягає в тому, що об’єкт або район має певні економічні вигоди при оптимальній взаємодії екологічних зв’язків з іншими об’єктами і районами. Економічний потенціал об’єкта залежить від інтенсивності зв’язків і максимального використання переваг внутрі районного, міжрайонного та міжнародного територіального поділу праці. Так, міста з вигідним ЕГП перетворюються у великі транспортні вузли, через які здійснюється переміщення вантажів, перевантаження їх з одного виду транспорту на інший. Виділяються транспортні вузли, де сходяться лінії сухопутного транспорту (Харків, Донецьк, Львів), сухопутного і річкового (Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), сухопутного і морського (Одеса, Миколаїв, Херсон, Маріуполь).

Екологічний фактор. Найбільш забруднені енергетична та вугільна промисловість (46% шкідливих речовин від загального обсягу викидів). В Україні підвищений рівень забруднення атмосфери багатьох промислових регіонів (Кривий Ріг, Маріуполь, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Луганськ, Горлівка, Рубіжне та ін..). У ріки України щорічно скидається 2,7 млрд. куб. м. забруднених стоків. Чиста вода дефіцит як для промисловості, так і для сільського господарства. Необхідно забезпечити таку взаємодію компонентів системи "виробництво – природа", при якій високі темпи економічного росту і задоволення потреб населення поєднується із збереженням і відновленням якості навколишнього середовища.

Тема "Господарський комплекс України, його структура і трансформація в ринкових умовах" (1год).

1. Народногосподарський комплекс України, особливості його розвитку і структури

2. Розвиток та галузева структура народного господарства України

3. Територіальна структура народного господарства України

4. Форми власності та форми суспільної організації народного господарства України

Дата добавления: 2014-01-04