Земельні, водні, лісові ресурси та їх значення

Нерудні ресурси представлені різними вогнетривами (вогнетривкі глини, доломіти, талько-магнезити), спеціальними матеріалами (флюсові вапняки, флюорити, формовочні піски), галогенами(солі хлору, брому, йоду), карбонатами, фосфатами, самородною сіркою.

Найбільші родовища флюсових вапняків розміщені у Донецькій області та Автономній республіці Крим, доломітів – у Донецькій, Дніпропетровській, Закарпатській областях. Основні запаси вогнетривких глин виявляються у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Черкаській областях.

Високоякісні каоліни, які використовуються для виробництва вогнетривких виробів, у фарфоро-фаянсовій промисловості, знаходяться у Житомирській, Хмельницькій, Черкаській, Дніпропетровській і Запорізькій областях.

Родовища калійних солей використовуються здебільшого для виробництва калійних добрив і розташовані в Івано-Франківській (Калузьке, Тростянецьке, Туро-Волинське родовища), Львівській (Стебниківське, Бориславське родовища) областях.

Самородна сірка використовується для виробництва сірчаної кислоти. Майже всі її запаси сконцентровані у Передкарпатті, зокрема на Роздольському та Яворівському родовищах Львівської області.

Основною проблемою розвитку мінерально-сировинної бази залишається недостатнє фінансування, що призвело до скорочення приросту запасів корисних копалин, зменшення обсягів їх видобування, зменшення експортного потенціалу держави і значних втрат державного бюджету у зв’язку із забезпеченням потреб вітчизняної промисловості значною мірою імпортною мінеральною сировиною та непривабливість для іноземних інвесторів.

З метою покращення ситуації, що склалася в мінерально-сировинному комплексі держави та забезпечення суттєвого приросту запасів корисних копалин слід затвердити Загальнодержавну програму розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2010 р. та доопрацювати нову редакцію Кодексу України про надра, яким передбачається вдосконалення правових засад для забезпечення відтворення мінерально-сировинної бази держави, урегулювання правових та економічних основ комплексного раціонального використання та охорони надр.

Особливості земельних ресурсів полягають у тому, що їх не можуть замінити жодні інші ресурси і вони повинні використовуватися там, де знаходяться. За земельною територією Україна є найбільшою країною Європи (після європейської частини Росії), а за якісним складом грунтів та біо продуктивністю угідь – однією з найбагатших держав світу. при цьому сільськогосподарське освоєння земель перевищує 70% і це один з найвищих показників у світі.

Відповідно до напрямів використання всі землі України поділяються на 7 цільових категорій:

1) землі сільськогосподарського призначення;

2) землі населених пунктів (міст, поселень міського типу і сільських населених пунктів);

3) землі промисловості, транспорту, зв’язку, оборони й іншого призначення;

4) землі природоохоронного й історико-культурного призначення;

5) землі лісового фонду;

6) землі водного фонду;

7) землі запасу.

Усі землевласники, землекористувачі та орендатори, незалежно від форм і термінів використання землі, проводять роботи щодо захисту та підвищення якості земель за рахунок власних коштів і несуть відповідальність за погіршення екологічного стану на своїй земельній ділянці та сполучених територіях, що пов’язані з їх діяльністю.

Розробляються проекти землеустрою з контурно-меліоративною організацією територій, відповідно до яких проводяться роботи щодо створення захисних лісових насаджень, будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд та забезпечується їх експлуатація. Рекультивація порушених земель, площа яких становить понад 190 тис. га, відновлення їх грунтового покриву і повернення у сферу народного господарства є однією з першочергових проблем. Важливим напрямом раціонального використання земельних ресурсів є поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, на яких спостерігається підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія, руйнування природної структури грунтів тощо.

Україна належить до країн з невисокою водозабезпеченістю і високим рівнем використання води. Водні ресурси України формуються за рахунок притоку транзитних річкових вод із зарубіжних країн, місцевого стоку і підземних вод.

Територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу. Доступні для широкого використання водні ресурси формуються переважно в басейнах Дніпра, Дністра, Сіверського Дінця, Південного і Західного Бугу, а також малих річках Приазов’я та Причорномор’я. Найбільша кількість водних ресурсів (58%) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5% її загальних запасів. Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води.

Ресурси водних басейнів України використовуються нераціонально. На технологічні потреби йде близько половини питної води. Її втрати під час транспортування становлять 10-20%. Позитивною тенденцією є збільшення частки оборотного та повторно послідовного водопостачання загальним обсягом використаної води у виробничих процесах.

До особливо водомістких галузей промисловості належать металургійний і паливно-енергетичний комплекси, хімічна, нафтохімічна і целюлозно-паперова галузі промисловості. Так, на виготовлення 1 т паперу витрачається до 1000 м3 води, сталі – 300, синтетичного каучуку – 2800, нікелю – 4000 м3.

Очікується зростання обсягів використання підземних вод, зокрема для забезпечення господарсько-питних потреб зайнятих у промисловості, а також виробництв, у яких вода входить до складу харчової й іншої продукції. Після 2010 р. передбачається, що потреби у свіжій воді стабілізуються і зменшуватимуться у зв’язку із запровадженням мало водомістких і безвідходних технологій та повним освоєнням вивільнених потужностей систем багатогалузевого використання води.

Ліси України виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі функції і мають обмежене експлуатаційне значення. Ліс є джерелом деревини, будівельних матеріалів, сировини для деревообробної, меблевої, целюлозно-паперової та інших галузей промисловості. При раціональному веденні лісового господарства і лісокористуванні ліси вважаються невичерпними. Проте в Україні їх дуже мало, що негативно позначається на забезпеченні лісо споживачів ресурсами деревини й екологічній ситуації.

Україна належить до лісо дефіцитних держав. Ліси в областях України розміщені вкрай нерівномірно. Найвища лісистість спостерігається у Закарпатській, Івано-Франківській, Житомирській, Львівській областях, а найменша – у Миколаївській, Запорізькій, Херсонській, Дніпропетровській, Донецькій областях.

За останні роки спостерігається значна вразливість лісонасаджень, значної шкоди завдають їм пожежі, що почастішали внаслідок кліматичних коливань. В Україні всі ліси перебувають у зоні промислового забруднення. Відновлення лісів в Україні відбувається переважно за рахунок створення лісових культур. Збільшити площу лісів у країні можна за рахунок використання низькопродуктивних та еродованих сільськогосподарських угідь, розширення мережі та площі природоохоронних територій тощо. Нарощування лісового фонду створить умови для очищення і відродження малих річок.

Слід вживати невідкладних заходів щодо запобігання шкідливого впливу на ліси в усьому світі. Проте ці заходи вимагають значних затрат щодо впорядкування лісозаготівель і відновлення лісу, підвищення його продуктивності, раціонального використання деревини та переробки відходів.

Тема "Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення" (2 год.)

1. Паливно-енергетичний комплекс України, його розвиток і розміщення.

2. Проблеми та перспективи розвитку металургійного комплексу.

3. Сутність агропромислового комплексу (АПК), його галузева структура.

Дата добавления: 2014-01-04