Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Паливно-енергетичний комплекс України, його розвиток і розміщення




Паливно-енергетичний комплекс України – це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції.

Паливно-енергетичний баланс – баланс видобутку, переробки та використання різних видів палива та енергії. В структурі виробництва палива в Україні переважає вугілля. Питома вага вугілля складає майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ – 25%. Разом з тим, у споживанні паливно-енергетичних ресурсів домінуюча роль належить природному газу. Видобуток основних видів первинних енергоресурсів в умовному обчисленні в останні роки зменшується, а власні ресурси становлять 30-40% до потреби. Це зумовлює збільшення ввозу всіх видів палива для потреб народного господарства. Отже напружений паливно-енергетичний баланс ускладнює роботу всіх секторів економіки і приводить до змін у споживанні енергії та енергоносіїв в ряді галузей. Основні зусилля повинні бути спрямовані на зменшення затрат палива й енергії при виготовленні одиниці продукції в різних галузях, тобто необхідно знижувати енергомісткість продукції. Зменшити затрати палива можна також шляхом підвищення його якості. Важливо досягти випередження темпів росту виробництва електроенергії порівняно з темпами росту видобутку і виробництва первинних паливно-енергетичних ресурсів.

Вугільна промисловість представлена видобутком кам’яного та бурого вугілля, збагаченням та його брикетуванням. З вугільною промисловістю тісно пов’язані такі галузі, як електроенергетика, коксохімія, металургія.

Характерними рисами вугільної промисловості є:

- висока концентрація її в Донбасі;

- значне переважання підземного способу видобування;

- висока частка видобутку кам’яного вугілля (94%) порівняно з бурим.

Кам’яновугільна промисловість зосереджена в двох басейнах: Донецькому і Львівсько-Волинському.

Донецький кам’яновугільний басейн розташований у Луганській і Донецькій областях, але вугленосна площа охоплює лівий бік Дніпра від Чернігова до Азова – Великий Донбас. Загальні геологічні запаси вугілля в українській частині Донбасу становлять 50 – 100 млрд. т. Вугілля басейну поділяють на кам’яне (75-90% вуглецю) і антрацит (90-96% вуглецю).

Однією з важливих властивостей багатьох сортів кам’яного вугілля є його здатність за певних температурних умов спікатися, утворюючи щільний кокс (вміст чистого вуглецю сягає 97-98%), який використовується переважно у металургійному виробництві.

Придатні до розробки запаси на 60% складаються із енергетичного вугілля (західний та східний Донбас) і на 40% - з коксівного (центральна частина Донецького басейну).

Найбільше шахт у центральній і північній частині Донецької області, де видобувають найкраще коксівне вугілля, та південній частині Луганської області, а найбільші центри видобування – Донецьк, Макіївка, Єнакієве, Красноармійськ, Торез.

У Львівсько-Волинському вугільному басейні запаси вугілля становлять 2% від загальноукраїнських, їх якість низька. Вугілля здебільшого використовують як енергетичне паливо Бурштинська, Добротвірська та інші теплові електростанції.

Буре вугілля залягає в Дніпропетровському басейні, який тягнеться від півдня Житомирської області (з правого боку) до Черкаської області.

Найбільшими центрами видобутку бурого вугілля в Україні є Олександрія Кіровоградської області, Ватутіно Черкаської області, Коростишів Житомирської області, а також окремі родовища зосереджені у Прикарпатті, Поділлі (місцевого значення).

Основним районом залягання бурого вугілля в Україні є Дніпропетровський басейн, загальні запаси якого становлять 2,7 млрд т. У зв’язку з вичерпанням родовищ видобуток бурого вугілля дещо зменшується.

Буровугільна промисловість України об’єднує великі механізовані вуглерозрізи, шахти, вуглебрикетні фабрики, а також допоміжні підприємства.

Через високу собівартість видобутку вугілля та необхідність покриття цих витрат в Україні запроваджено практику субсидіювання галузі. Вугільна промисловість України має шістдесят чотири вугільнозбагачувальні заводи, п’ятнадцять її підприємств функціонують у металургійній галузі. ТЕС спалюють неякісне вугілля, що призводить до зростання собівартості електроенергії, а довкілля забруднюється шкідливими викидами.

Нафтова промисловість складається з таких галузей: нафтовидобувної, нафтопереробної та транспортування нафти.

Вона зосереджена у Прикарпатті, Дніпровсько-Донецькій западині та в Причорноморському нафтогазовому районі. На жаль масштаби видобутку невеликі, бо запаси вичерпні, а пошукові роботи проводяться недостатньо.

Найбільше нафти знаходиться у таких районах:

- східному – Радченківське, Сагайдацьке, Зачепилівське, Новогригорівське, Глинські-Розбишівське (Полтавська область), Качанівське, Рибальське (Сумська область), Прилуцьке, Гнідинцівське, Леляківське (Чернігівська область) родовища;

- західному – Волинське, Бориславське, Дрогобицьке, Битківське (Прикарпаття) родовища;

- південному – Керченське, Джанкойське родовища.

У складі нафти Прикарпатських родовищ переважають метанові та метанонафтенові компоненти. Їх використовують як паливно-енергетичну і хімічну сировину. Нафта Дніпровсько-Донецького району високої якості, у родовищах велика кількість попутного газу, що використовується для місцевої газифікації міст і сіл та в хімічній промисловості.

Підприємства нафтопереробної промисловості зосереджені в районах видобування нафти (Дрогобич, Борислав, Надвірна, Львів), в портових містах (Одеса, Херсон, дослідний нафто маслозавод у Бердянську), в центрі України (Вінниця і Кременчук, де переробляється нафта Лівобережної України).

Мережа нафтопродуктопроводів, загальна довжина яких 3,3 тис. км розрахована на роботу 6 українських нафтоперереробних заводів і дозволяє щороку перекачувати 19 млн. т нафтопродуктів.

Найдешевшим транспортом є танкери. Так, транспортування 1 т нафти від Перської затоки до Західної Європи коштує приблизно 7 дол/т, а транспортування трубопроводом на 1000 км коштує приблизно 5 дол/т.

Україні також доцільно орієнтуватися на норвезьку, арабську й алжирську нафту, яка містить багато світлих нафтопродуктів. Імпорт норвезької нафти має проходити через Прибалтику, а інших – через Одеський термінал та Одеську нафто гавань.

З нафтовидобувною і особливо нафтопереробною галузями пов’язується низка серйозних екологічних проблем, серед яких виділяють забруднення атмосфери, поверхневих і підземних вод при нафтопереробці, потенційна небезпечність власне виробництва та транспортування нафтопродуктів, катастрофічні наслідки аварій трубопроводів, танкерів, цистерн.

Газова промисловість є галуззю паливної промисловості, що проводить видобування, зберігання, транспортування та переробку природного газу. Природні гази – це суміш вуглеводневих газів, що нагромаджуються в різноманітних колекторах у надрах земної кори. Основними складовими частинами природних газів є метан, частка якого складає 55-99%, та інші вуглеводні – пропан, бутан тощо. Використання газу набагато дешевше за нафту, що пояснюється відносною простотою його видобування. Газова промисловість забезпечує виробництво азотних добрив і синтетичних матеріалів. Основні родовища газової промисловості розміщені в:

- східній українській зоні (Шебелинське, Єфремівське (чисто газові), Леляківське, Гнідинцівське (змішані);

- західноукраїнській зоні (Дашавське (практично вичерпане), Угерське (велике газосховище);

- південноукраїнській зоні (Глібівське);

- чорноморський шельф (Дельфін, Голіцинське, Штормове, Арабатське (Чорне море).

Газотранспортна система України є однією з найбільших в світі. Майже 90% російського газу потрапляє до Європи через Україну. Через мережу газопроводів Україна експортує газ у Чехію, Австрію, Словаччину, Польщу, Угорщину, а також імпортує 80% газу: 20% із Туркменії, 60% із Росії.

Найгострішими проблемами газової промисловості є нестача сировини через повну чи часткову вичерпаність родовищ (Дашавське, Шебелинське), розрахунки за імпорт палива, пошук країн – вигідних партнерів.

До галузі електроенергетики входять виробництво електричної енергії, електричні мережі, окремі котельні та інші господарські об’єкти. основним завданням електроенергетики є виробництво і транспортування електричної енергії до споживача.

Розвиток і розміщення об’єктів електроенергетики залежить від енергетичних джерел, якими користуються підприємства галузі. Нині в Україні експлуатуються три типи генеруючи потужностей: теплові, гідроелектростанції та атомні. Основну частку в структурі генеруючи потужностей складають теплові електростанції на органічному паливі (67%), питома вага інших типів станцій – атомних та гідростанцій – 24 та 9% відповідно. В структурі виробництва електроенергії 47,2% займає частка ТЕС, 43,6% - АЄС та 9,2% - ГЕС. Великі теплоелектростанції розміщені в найбільших містах країни: Києві, Одесі, Харкові та інших. П’ять атомних станцій розміщені в Запорізькій, Київській, Миколаївській, Рівненській та Хмельницькій областях. Основні гідроелектростанції знаходяться на Дніпрі (Київська ГЕС і ГАЕС) – в Київській області, Канівська ГЕС – в Черкаській, Кременчуцька – в Полтавській, Дніпродзержинська – в Дніпропетровській, Каховська – в Херсонській області та Дніпрогес – в Запорізькій області. Будується Дністровська ГЕС та ГАЕС – у Львівській області.

Через відсутність введення нових потужностей значно збільшилась частка фізично зношеного та морально застарілого обладнання (на теплових електростанціях вона досягла 60%). Погіршилась якість палива, яке спалюється на ТЕС, і змінилась структура видів палива в сторону зниження частки високоефективних видів (природного газу та мазуту). Внаслідок цього за минуле десятиріччя зросли питомі витрати палива з 360 г умовного палива до 390 г умовного палива на відпущену кВт г електроенергії.

Низька технологія спалювання вугілля, мазуту і газу призводить до величезних викидів шкідливих речовин в атмосферу та грунтовий покрив, а звідси в організм людини. Тому потрібна заміна існуючих агрегатів на нові, екологічно чисті.

 

2.Проблеми та перспективи розвитку металургійного комплексу.

Технічна та технологічна відсталість більшості підприємств України негативно впливає на конкурентоспроможність вітчизняної продукції. Так, в металургійному виробництві майже 50% сталі виробляється застарілим мартенівським способом і лише 19,1% - за технологією безперервного лиття. Неефективна амортизаційна політика загальмувала оновлення основних фондів, знос яких у більшості галузей досягає 50%, а в металургії перевищує 65%. Зростає кредиторська та дебіторська заборгованість підприємств, майже половина яких є збитковими.

Ці та інші негативні чинники обумовлюють низьку інвестиційну привабливість підприємств базових галузей. Відсоткові ставки комерційних банків на рівні 25% (які є платою за високі ризики неповернення кредитів), не дають змоги підприємствам не тільки вкладати кредитні кошти у довгострокові проекти та планомірно поповнювати свої обігові кошти, а навіть вчасно погашати боргові зобов’язання.

На функціонування промисловості негативно впливають такі чинники:

Ø висока експортна залежність та низький платоспроможний попит на внутрішньому ринку;

Ø недофінансування та обмеженість видатків Державного бюджету на національні та галузеві програми;

Ø заборгованість силових відомств України перед підприємствами за виконані роботи;

Ø нестабільність цін на енергоносії, послуги залізничного транспорту та транзит газу.

Причини в погіршенні кон’юнктури світового ринку сталі через протекціоністську політику адміністрації США та поганий попит на внутрішньому ринку (майже 75% української металопродукції реалізується на зовнішніх ринках).

У місцях значної концентрації металургійних підприємств відмічаються кризові трансформації атмосферного повітря, що негативно впливають на здоров’я людей. У таких містах, як: Маріуполь, Кривий Ріг, Нікополь, Запоріжжя та інших, спостерігаються атмосферні екологічні аномалії, пов’язані з підприємствами чорної металургії.

Металургійне виробництво негативно впливає на водні екосистеми, забруднюючи їх токсичними речовинами. Такі річки як Міус, Кальміус, Лугань, Самара, Інгулець та інші мають зруйновані екосистеми. до критичної межі наблизилося забруднення підземних водоносних горизонтів, у тому числі між пластових вод, які є основою водопостачання населення.

Підприємства кольорової металургії також відносяться до потенційно небезпечних. У процесі виробництва вивільняються важкі метали, що інтенсивно забруднюють атмосферу, поверхневі та підземні води, грунтовий покрив прилеглих до підприємств кольорової металургії територій.

Крім того, невирішеною залишається проблема сірчистого забруднення атмосфери, оскільки понад 20% викидів діоксид у сірки припадає на підприємства кольорової металургії.

Всі галузі кольорової металургії для технологічних потреб споживають воду у великих кількостях. Подальший розвиток промисловості вже йде шляхом зменшення обсягу споживання води, за рахунок активного впровадження нової технології, пов’язаної з оборотним водопостачанням і багаторазовим використанням води в технологічних процесах. Ще більший ефект дає безводна технологія.

Розвиток металургійного комплексу характеризується такими факторами: потребами в продукції, наявністю сировинної бази, обсягами капітальних вкладень, наявністю трудових ресурсів, екологічними вимогами. Зважаючи на те, що потреби господарства країни у продукції галузей металургійного комплексу невпинно зростають, поєднання цих факторів є необхідною умовою розробки техніко-економічних показників металургійного комплексу.

 

3. Сутність агропромислового комплексу (АПК), його галузева структура.

Агропромисловий комплекс – виробничо-територіальне поєднання галузей (підприємств), які спільно функціонують для досягнення єдиної мети: виробництва сільськогосподарської продукції, її переробки, зберігання, транспортування та збутом сільськогосподарської продукції.

До АПК входять сільське господарство, харчова, м’ясна, молочна, борошномельно-круп’яна, комбікормова, плодоовочева, мікробіологічна промисловість, низка обслуговуючих підрозділів машинобудування, виробництво мінеральних добрив і хімікатів та допоміжні галузі, які забезпечують спорудження об’єктів, транспортування, зберігання та реалізацію сільськогосподарської продукції (мал. 5).

 

Мал.. 5. Структура агропромислового комплексу.

 

Утворення АПК базується на процесі агропромислової інтеграції (злиття), що означає встановлення постійних зв’язків галузей сільського господарства, які виробляють сільськогосподарську продукції та галузей, що її переробляють. Це галузі, що виробляють обладнання та галузі, що надають різні види послуг, зберігають, транспортують і реалізують (мал..6).

Формування АПК – це процес, пов’язаний з високим рівнем розвитку продуктивних сил, з переходом сільського господарства до машинної стадії виробництва і до подальшої його індустріалізації на базі науково-технічного прогресу. Формування АПК свідчить про формування агробізнесу.

За сучасних умов для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються нові форми господарювання – КСП (колективні сільськогосподарські підприємства), держгоспи (державні господарства), селянські (фермерські) господарства, асоціації фермерських господарств, кооперативи, акціонерні товариства.

Мал.. 6. Схема міжгалузевих зв’язків АПК.

Провідною галуззю АПК є сільське господарство, пов’язане із забезпеченням населення продуктами харчування, а промисловості – сировиною. Сільське господарство виробляє 90% усієї продукції харчової промисловості, решту – складає продукція лісу та моря. Сільське господарство є основним виробником продовольчих продуктів та сільськогосподарської сировини рослинного і тваринного походження.

Економічна ефективність та доцільність функціонування аграрної сфери визначаються, поряд із загальними закономірностями низкою особливостей, що виникають як наслідок залежності виробництва АПК від грунтово-кліматичних умов.

Падіння виробництва в АПК, зменшення споживання вітчизняних продовольчих товарів є важливою причиною подальшої деградації та занепаду аграрного сектора України, зношення й руйнування його потенціалу, падіння ефективної родючості грунтів, зменшення вмісту гумусу в них і зниження врожайності навіть на високо родючих чорноземах. Структурна розбалансованість і дефіцит окремих виробничих ресурсів, насамперед, матеріально-технічних й енергетичних, призводять до неефективного використання аграрного потенціалу.

Загальнодержавна стратегія розвитку зовнішньоекономічної діяльності АПК має бути направлена на забезпечення національних інтересів і балансів між вітчизняним виробництвом й імпортом та між внутрішнім споживанням й експортом. Розробка і вжиття заходів комплексної програми щодо підтримки таких балансів на державному рівні мають провадитися за допомогою важелів податкового та митного регулювання, виходячи з сучасного стану агропромислового виробництва і національної економіки.

Досвід країн з розвинутою ринковою економікою свідчить, що ефективне використання новітніх розробок у сфері агротехніки, біотехнології та агроекології, всебічна раціоналізація аграрного природокористування призвели до значного зменшення природо-, фондо- й енергоміст кості агропродовольчої продукції, підвищення її конкурентоспроможності. Ці чинники слід віднести до пріоритетних напрямів розвитку національного агропромислового комплексу.

АПК є гарантом забезпечення продовольчої незалежності країни, а продуктивність його галузей безпосередньо впливає на вирішення соціально-економічних завдань.


Тема: " Економіка України як єдність регіональних соціально-економічних систем" (1 год.)

Господарські комплекси економічних районів України характеризуються значними відмінностями.

Донецький економічний район має потужну вугільно-металургійну базу з розвинутим супутнім виробництвом. Тут зосереджений значний природно-ресурсний потенціал – 21% потенціалу держави.

Донецький економічний район – це типовий старопромисловий район, де співвідношення промисловості і сільського господарства за випуском товарів і послуг складає 10:1.

У промисловості за 1990 – 2005 р. зросла частка видобувних галузей і зменшилась – обробних. При скороченні в галузевій структурі питомої ваги паливної промисловості, хімічного комплексу, комплексу галузей машинобудування і металообробки, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості, промисловості будівельних матеріалів, а також легкої і харчової промисловості, зросла частка електроенергетики і металургійного комплексу. Відбулись зрушення і в територіальній структурі промислового виробництва: по виробництву продукції переважної більшості галузей промисловості в Україні підвищилась частка Донецької області і скоротилась – Луганської.

У Донецькій області сформовані крупні агломерації і промислові вузли, зокрема Донецько-Макіївський (видобуток і збагачення вугілля, виплавка металу, коксохімічне виробництво, виробництво труб, продукція хімічної промисловості та машинобудування), Горлівсько-Єнакіївський (видобуток і збагачення вугілля, виробництво мінеральних добрив, гірничошахтне та гірничорудне машинобудування), Торезо-Сніжнянський (вуглевидобуток, паливна промисловість), Краматорсько-Константинівський (металургійне і підйомно-транспортне машинобудування, скляна й фарфоро-фаянсова промисловість), Селідово-Курахівський, Новотроїцько-Докучаївський.

У Луганській області сформовані крупні промислову вузли, зокрема: Алчевсько-Стаханівський, Свердловсько-Ровенківський, Краснолуцько-Антрацитівський, які мають переважно паливно-енергетичну спеціалізацію із значним поширенням екологонебезпечних гірничо-промислових технологій на перших стадіях переробки палива. Виділяється також Лисичансько-Рубежанський промисловий вузол, який характеризується багатогалузевою спеціалізацією на виробництві продукції хімічного комплексу.

На території Донецької і Луганської областей сформовані такі агропромислові спеціалізовані комплекси: олійно-жировий, зерно-, плодоовочево-, м’ясо-, молочно- і птахо промисловий. Навколо великих міст розвинутий приміський аграрно-промисловий комплекс.

Удосконалення галузевої і територіальної структури господарського комплексу Донецького економічного району доцільно здійснювати в напрямі обмеження спеціалізації на екоємних підгалузях важкої промисловості, зокрема важкого машинобудування, подальшої реструктуризації і технічного переоснащення вугільної, металургійної та нафтохімічної галузей промисловості, зниження їх територіальної концентрації і техногенного навантаження на територію, нарощування потужностей високотехнологічних виробництв; перепрофілювання екологічно небезпечних виробництв шляхом удосконалення технологій та їх оптимального поєднання; покращення територіальної структури виробництва з урахуванням вирішення проблем зайнятості населення і зростання ролі соціальної сфери; підвищення рівня само забезпеченості району продуктами харчування.

Придніпровський економічний район. найбільш розвинута в районі багатогалузева важка промисловість. Агрокліматичні чинники сприяли розвитку багатогалузевого сільського господарства. Співвідношення промисловості до сільського господарства 6:1.

При збільшенні частки галузей електроенергетики, паливної промисловості і металургії в галузевій структурі промислового комплексу скоротилась питома вага хімічної та нафтохімічної промисловості, машинобудування й металообробки, деревообробної і целюлозно-паперової, промисловості будівельних матеріалів, харчової і легкої промисловості.

Висока концентрація виробництва в містах Дніпропетровську, Дніпродзержинську і Кривому Розі сприяли формуванню Дніпропетровсько-Дніпродзержинському (чорна металургія, хімічна промисловість та машинобудування) і Криворізького (чорна металургія і машинобудування) промислових вузлів.

У Запорізькій області сформований Запорізький промисловий вузол (м. Запоріжжя), де переважає виробництво продукції чорної і кольорової металургії, важкого машинобудування та харчової промисловості.

У Кіровоградській області утворено Кіровоградський і Олександрійський промислові вузли, які характеризуються спеціалізацією на машинобудуванні, харчової і легкій промисловості. Особливістю Олександрійського вузла є також розвинута паливна промисловість.

На території економічного району сформовані такі агропромислові спеціалізовані комплекси: олійно-жировий, зерно-, плодоовочево-, м’ясо-, молочно- і птахо промисловий. Навколо великих міст розвинутий приміський аграрно-промисловий комплекс.

Основні проблеми щодо територіальної організації продуктивних сил в Придніпровському економічному районі пов’язані з удосконаленням галузевої і територіальної структури виробництва. Необхідно здійснити науково обґрунтоване обмеження спеціалізації на ресурсоємних галузях чорної металургії, хімічної та нафтохімічної промисловості. Повинні розвиватися науко ємні галузі машинобудування, легка і харчова промисловість. Назріла необхідність прискорити комплексний розвиток малих і середніх міст; використання сприятливих природних особливостей регіону в напрямку розвитку рекреаційного комплексу не лише для власних потреб, а й інших регіонів України.

 

 

Східний економічний район. Це промислово-аграрний район, де співвідношення промисловості і сільського господарства становить 5,4:1,0. Відносно висока концентрація промислового виробництва в Полтавській області, зокрема містах Полтаві, Кременчуці і Комсомольську, стала основою для формування Полтавського і Кременчуцького промислового вузлів. Полтавський вузол виділяється спеціалізацією на виробництві продукції машинобудування і металообробки, легкої та харчової промисловості, Кременчуцький – на продукції машинобудування, нафтопереробної промисловості, видобутку і збагаченні залізної руди, а також на виробництві продукції галузей легкої і харчової промисловості.

У Сумській області сформовано два великих промислових вузли – Сумський і Шосткінсько-Глухівський. Сумський вузол виділяється виробництвом продукції машинобудування і хімічної промисловості, Шосткінсько-Глухівський – продукції хімічної промисловості та машинобудування.

У Харківській області утворено: Харківський і Первомайсько-Балаклійський промисловий вузол. Харківський вузол спеціалізується на виробництві продукції машинобудування, скляної, фарфорової, фаянсової, легкої і харчової промисловості. Базою Первомайсько-Балаклійського промислового вузла є паливна промисловість (видобуток природного газу), хімічна промисловість і промисловість будівельних матеріалів.

На основі галузей спеціалізації тваринницького і рослинницького напрямів у областях Східного економічного району сформований лісостеповий аграрно-промисловий комплекс. Найбільш поширені бурякоцукровий, плодоовочеконсервний, зерно промисловий, олійно-жировий, спиртовий, льно-, м’ясо-, молоко- та птахо промисловий спеціалізовані галузеві агропромислові комплекси. Навколо промислових центрів сформовані агропромислові приміські комплекси.

У перспективі територіальну організацію продуктивних сил району необхідно спрямувати на покращення територіально-галузевої структури виробництва в напрямі на вдосконалення спеціалізації на основних експортоорієнтованих галузях машинобудування, а також харчової і легкої промисловості у великих містах.

Центральний економічний район. Район сформувався як промислово-аграрний, де співвідношення промисловості і сільського господарства склало 3,4: 1,0.

Концентрація промислового виробництва у Білій Церкві сприяла розвитку промислового вузла, який виділяється виробництвом продукції машинобудування та хімічної промисловості.

Промисловий комплекс м. Києва спеціалізується на хімічній і нафтохімічній промисловості, машинобудуванні (зокрема електронній промисловості) і металообробці, виробництві паперової та картонної тари, легкій і харчовій промисловості, особливо високий рівень розвитку хіміко-фармацевтичної промисловості.

Агрокліматичні умови Київської області сприятливі для розвитку агропромислового комплексу. Разом з тим, внаслідок аварії на ЧАЕС, значна частина території області забруднена радіонуклідами, що обмежує сільськогосподарську діяльність, особливо в північних і північно-західних районах.

Сільське господарство області спеціалізується на рослинництві буряківничо-зерново-льонарського напряму, молочно-м’ясному тваринництві та птахівництві. Розвинута також багатогалузева харчова промисловість.

У Черкаській області розвинутий Черкаський промисловий вузол, який спеціалізується на хімічній і нафтохімічній промисловості (особливо промисловості хімічних волокон і ниток), приладобудуванні, машинобудуванні для тваринництва й кормо виробництва, виробництві швейних і електронних машин, легкій та харчовій промисловості. Формується Звенигородсько_Ватутінський промисловий вузол по виробництву вогнетривів, бентонітових глин для чорної металургії, паливній і харчовій промисловості та Смілянський, Кам’янський і Уманський багатогалузеві промислові центри (галузі спеціалізації – машинобудування і металообробка).

В області сформувалися такі агропромислові спеціалізовані комплекси: бурякоцукровий, плодовоочеконсервний, олійно-жировий, м’ясопромисловий і молоко промисловий, а навколо м. Черкас – сільське господарство приміського типу.

Удосконалення територіальної організації продуктивних сил в Центральному регіоні необхідно здійснювати шляхом розширення в м. Києві і створенні у м. Черкасах та прилеглих до них територій технопарків із спеціалізацією на точному, сільськогосподарському машинобудуванні

(м. Черкаси) на базі машинобудівельних підприємств, науково-технічних організацій та галузевих учбових закладів, а також харчової і легкої промисловості; подальшого розвитку сільського господарства з поглибленням на спеціалізації приміського типу; формування розвинутих туристичного і рекреаційного комплексів, зокрема відновлення раніше існуючих і створення нових районів короткострокового відпочинку населення.

Південний економічний район. на розміщення продуктивних сил району, їх територіальну організацію значний вплив має його вигідне географічне положення, зокрема вихід до Чорного моря, наявність комплексу корисних копалин, родючих земель.

Південний економічний район склався, як промислово-аграрний район, де співвідношення промисловості й сільського господарства складає 2,1: 1,0.

Основою агропромислового комплексу АР Крим є сільське господарство. Рослинництво спеціалізується на виноградарстві і зерновому господарстві, тваринництво – переважно на молочно-м’ясному напрямі. В регіоні сформувалися: плодоовочепромисловий, ефіроолійний, тютюнопромиловий, зерно промисловий, м’ясо-, молоко- і птахо промисловий спеціалізовані агропромислові комплекси.

В АРК сформовано 5 промислових вузлів, зокрема багатогалузеві: Сімферопольський (машинобудування, харчова, легка, промисловість будівельних матеріалів), Севастопольський (судно- і приладобудування, рибообробна, виноробна, промисловість будівельних матеріалів), а також Керченський (гірничо-металургійна, рибообробна, суднобудування, промисловість будівельних матеріалів) і Красноперекопський (виробництва основної хімії). Крім того, утворюється Джанкойський промисловий вузол (машинобудування, харчова промисловість).

У межах Кримського півострова розташований Кримський рекреаційний регіон з Євпаторійським, Феодосійським і Ялтинським рекреаційним районами та курортними місцевостями і зонами короткотермінового відпочинку.

В Миколаївській області сформований Миколаївський промисловий вузол який виділяється виробництвом продукції машинобудування (суднобудування і підйомно-транспортне машинобудування), кольорової металургії, харчової і легкої промисловості.

В Одеській області виділяється Одеський промисловий вузол (Одеса, Іллічівськ, Південний). Тут розвинуті окремі галузі море господарського комплексу, а також машинобудування і металообробка, харчова й легка промисловість.

У Херсонській області сформувався Херсонський промисловий вузол (суднобудування і судноремонт, харчова й текстильна промисловість) та формується Каховсько-Бериславський промисловий вузол (машинобудування і металообробка, харчова промисловість та промисловість будівельних матеріалів). Основні багатогалузеві центри – м. Берислав, Нова Каховка, Каховка.

Специфічні особливості має Причорноморський регіон Південного економічного району. тут виділяються такі функціональні комплекси: море господарський, рекреаційний, інноваційний, машинобудівний, агропромисловий, виробництво товарів народного споживання, будівельно-інвестиційний, оборонний, комплекс галузей соціально-культурної сфери.

Основні напрями розвитку і територіальної організації господарського комплексу Південного економічного району наступні: в АРК нова демографічна і трудоресурсна ситуація повинна використовуватись для посилення всього потенціалу сервісу і рекреаційної сфери; в Одеській області необхідно перепрофілювати екоємні виробництва, в першу чергу хімічної і нафтохімічної промисловості, залучати до використання всі рекреаційні ресурси. Особливої уваги потребує розвиток виробничої інфраструктури Одеського транспортно-промислового вузла і всієї рекреаційної зони; В Миколаївській області доцільно обмежити нарощування потужностей Південноукраїнської АЕС; в Херсонській області необхідно удосконалити галузеву і територіальну структуру промислового виробництва за рахунок поглиблення спеціалізації області на екофільних галузях машинобудування.

Подільський економічний район має комплекс природноекономічних передумов, який найбільш сприятливий для розвитку агропромислового виробництва. разом з тим, розвиток промисловості, зокрема важкої, обмежений недостатньою мінерально-сировинною базою (крім природно-будівельних матеріалів та сировини для їх виробництва), первинною відсутністю паливної сировини. Розвиток електроенергетики (Хмельницька АЕС) сприяє економічному зростанню району.

Відносна висока концентрація промислового виробництва в межах обласного центру сприяла формуванню Вінницького промислового вузла (в складі Вінниці, Гнівані, Сутисків, Калинівки, Турбова), який спеціалізується на виробництві продукції машинобудування, хімічної, харчової, легкої промисловості і промисловості будівельних матеріалів. Невеликі промислові вузли формуються на базі Ладижинській ГРЕС і промисловості м. Могилів-Подільського, галузями спеціалізації яких є електроенергетика, машинобудування, промисловість будматеріалів, харчова і мікробіологічна промисловість.

У Тернопільській області понад 2/3 промислової продукції виробляється у м. Тернополі, де сформувався промисловий вузол, переважно по виробництву продукції машинобудування, легкої і харчової промисловості.

В області сформовано два вузли: Хмельницький із спеціалізацією на машинобудуванні, легкій і харчовій промисловості та Кам’янець-Подільський, який спеціалізується на машинобудуванні, промисловості будівельних матеріалів, легкій і харчовій промисловості.

В Подільському економічному районі утворився досить потужний лісостеповий аграрний територіальний комплекс, поширені агропромислові спеціалізовані комплекси: бурякоцукровий, зерно промисловий, плодоовочевоконсервний, олійно-жировий, м’ясо- і молоко промисловий. навколо обласних центрів і великих міст розвивається приміський аграрно-промисловий комплекс.

Територіальна організація продуктивних сил в районі у найближчій перспективі матиме такі пріоритети: досягнення територіальної збалансованості сировинних і переробних галузей агропромислового комплексу, покращення розселення населення і розвитку соціальної сфери, удосконалення природокористування, нарощування екологічно чистої сільськогосподарської продукції, надання пріоритетного розвитку агропромисловому, рекреаційному і туристичному комплексам.

 


Тема "Міжнародні економічні зв’язки України та її інтеграція в європейські та інші світові структури" (1 год.)

 

1. Міжнародний поділ праці, його суть і значення у формуванні зовнішньоекономічних зв’язків.

2. Інтеграція України у сучасну світо господарську систему.

 

1. Міжнародний поділ праці, його суть і значення у формуванні зовнішньоекономічних зв’язків.

В основі світового господарства будь-якої національної економіки лежать міжнародний поділ праці та міжнародний обмін, які передбачають, що виробництво і споживання окремих країн так чи інакше пов’язані між собою.

Поглиблення і розвиток міжнародного поділу праці залежать від природних (географічних, демографічних і набутих – виробничих, технологічних) факторів, а також соціальних, національних, етнічних, політичних і правових умов. Найважливішим чинником формування міжнародного поділу праці є розвиток виробництва, стан науки і техніки, науково-технічний прогрес, що приводить до спеціалізації виробництва. Можливості спеціалізації певної країни у світовому господарстві визначаються, передусім, національним рівнем продуктивності праці й ефективності виробництва, а відтак – витратами виробництва товарів та їх конкурентоспроможністю на світовому ринку.

Зростаюче значення міжнародних економічних відносин пов’язане з формуванням і розвитком промисловості, машинної індустрії. Виникнення нових галузей і видів виробництва, збільшення продуктивності праці розширили можливості вивозу і продажу за кордон значної частини виробленої продукції. Водночас, поява транспортних засобів дала змогу перевозити товари на значні відстані й у великих кількостях. Усе це сприяло зародженню й інтенсивному розвитку міжнародної торгівлі, розширенню економічних зв’язків та спеціалізації окремих країн на переважаючому виробництві тих чи інших продуктів.

У другій половині ХХ ст.. зростаюча взаємозалежність національних господарств і цілісність світової економічної системи вступили в нову фазу, яка характеризується подальшим поглибленням міжнародного поділу праці, інтенсивним розвитком міждержавної спеціалізації й кооперування виробництва на рівні фірм і підприємств, що було викликано такими обставинами:

Ø випереджаючим зростанням обробної промисловості;

Ø покращенням міжнародної транспортної інфраструктури на основі НТП;

Ø через інформаційну революцію на базі бурхливого розвитку електроніки, кібернетики, використання космічних супутників зв’язку відбувся переворот у засобах телекомунікацій;

Ø значним стрибком у розвитку ТНК, які виникли ще на початку століття;

Ø якісними змінами в сфері міжнародного ринку позичкових капіталів.

Міжнародний поділ праці – це спеціалізація виробництва окремих країн на певних видах продукції (робіт, послуг), що обумовлює наступний міжнародний обмін цими продуктами.

Міжнародний поділ праці проводиться для підвищення ефективності виробництва, економії витрат суспільної працці, раціонального розміщення виробничих ресурсів.

За сучасних умов жодна країна не може претендувати на повноцінний економічний розвиток без залучення її до міжнародних господарських зв’язків. "Здоров’я" економіки будь-якої країни тісно пов’язане з економічною політикою інших країн, а форма участі у світовому поділі праці, як правило, залежить від географічного положення держави, відмінностей у природно-кліматичних умовах країн, від їх ресурсного забезпечення та розвитку продуктивних сил.

2. Інтеграція України у сучасну світо господарську систему.

Самою розвинутою формою інтеграції в світі вважається об’єднання західноєвропейських країн у Європейський Союз (ЄС), який в перспективі планується як зона формування єдиного економічного простору в Європі.

Кінцевою стратегічною метою України є її приєднання до Європейського Союзу, тобто повна інтеграція України у світову економіку.

З огляду на економічну ситуацію, Україні варто зробити такі кроки у напрямі європейської інтеграції:

Ø отримати статус країни з ринковою економікою;

Ø отримати "соціальні преференції" в рамках Генералізованої системи преференцій ЄС;

Ø гармонізувати своє законодавство та технічні стандарти із законодавством та технічними стандартами ЄС, нормами та вимогами угод системи ГАТТ/СОТ, законодавчо врегулювати проблемні питання в сфері зовнішньої торгівлі;

Ø розширити договірно-правову базу співробітництва з ЄС у частині укладення секторальних угод;

Ø стати членом міжнародних організацій та угруповань світового/європейського рівня;

Ø збільшити за рік товарообіг з країнами ЄС на 9-10% і досягти його загального обсягу на рівні 7,7 млрд. дол.. США;

Ø перевести співробітництво з НАТО на якісно новий рівень відносин;

Ø досягти економічних критеріїв набуття членства в НАТО та ЄС.

На жаль в Україні існують невирішені проблемні питання інтеграції України до ЄС, зокрема: недостатні темпи системних реформ; недостатній рівень політичної та соціальної активності громадян; порушення Україною окремих положень УПС, що стосується торговельного співробітництва: неефективне правозастосування у сфері захисту прав інтелектуальної власності в Україні; невідповідність режимів стандартизації, сертифікації гнормам ЄС; запровадження між асоційованими членами ЄС та Україною візового режиму; надання Україні статусу країни з ринковою економікою в рамках антидемпінгового законодавства ЄС.

Перспективним напрямом інтегрування України в економіку світового господарства є створення вільних економічних зон, українських транснаціональних корпорацій, банків, торгівля об’єктами інтелектуальної власності. Досі Україна через відсталість технологічного способу виробництва, низьку конкурентоспроможність продукції, повільне входження в міжнародний поділ праці є периферією світового господарства.

Процес інтеграції України у світову економіку відбувається за умов реформування власної економіки при одночасній трансформації зовнішньоекономічних зв’язків, зокрема з країнами СНД.

 


Тема "Наукові засади раціонального природокористування" (1 год.)

 

1. Навколишне середовище та екосистеми.

2. Екологічні фактори.

3. Техногенно небезпечні виробництва.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 2029; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.008 сек.