Види соціальної мобільності

17.Суспільство та проблеми його типологізації.

Проблема типологізації суспільств передбачає, з одного боку, відокремлення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого — з´ясування співвідношення між ними. Людина і суспільство є частиною природи, але помилково було б ототожнювати їх з природою. Адже, коли йдеться про природу у широкому сенсі (природна єдність світу, всієї дійсності), то лінія «суспільство — природа» відображає те, що людина і суспільство виникли з природи. Суспільство при цьому перебуває у тісному зв´язку та взаємодії з природним середовищем і не може функціонувати, розвиватися поза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються єдиним фундаментальним законам. Але розуміння природи у вузькому сенсі (частина реального світу, природно-географічне середовище) передбачає визнання того, що людина є не стільки біологічним, скільки соціальним творінням, а буття суспільства — це своєрідне соціальне буття, котре не можна зводити до тільки біологічного існування.
Розмежування цих понять дає змогу правильно зрозуміти двоєдину — природно-соціальну — основу людини та суспільства, не допустити як ігнорування природних засад у людині та суспільстві, так і заперечення вирішальної ролі соціального у цій єдності. На певних етапах розвитку соціології домінували різні точки зору, то абсолютно відриваючи людину, суспільство від їх природних основ, то абсолютизуючи місце і роль біологічного на противагу соціальному.
На думку представників сучасної американської соціології, у XX ст. сформувалася так звана «парадигма людської винятковості», сутність якої визначається екологічними залежностями та обмеженнями. Згідно з нею людина, істотно відрізняючись від тварин, здатна розпоряджатися собою і діяти як завгодно для досягнення мети. Соціокультурне середовище, соціальні та культурні чинники є головними для неї, що змушує інколи ігнорувати біофізичне середовище. Позаяк усі проблеми можна вирішити за допомогою науки, соціальний і технологічний прогрес ніщо не може обмежити.
Однак сучасний стан суспільства, людини і довкілля доводить наукову неспроможність абсолютного протиставлення суспільства і природи, ресурси якої не безмежні.
Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» —поняття, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети, а «держава» — категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідношення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств.
Типологізація суспільств — це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших.

Залежно від критеріїв соціологи по-різному визначали типи суспільств. Наприклад, беручи за головну ознаку писемність, їх поділяли на писемні та дописемні. Німецький соціолог Фердинанд Тьонніс (1855— 1936) з огляду на наявність і стан промислового виробництва, класифікував їх на традиційне (допромислове) та промислове.
Американські соціологи Г. Ленскі та Дж. Ленскі, розрізняючи суспільства за головним способом здобуття засобів до існування, виокремлюють:
1. Суспільство мисливців і збирачів. Структура його надто проста, а соціальне життя організоване на основі родинних зв´язків, усім править вождь.
2. Садівничі суспільства. Воно теж ще не знає, що таке додатковий продукт, основою його соціальної структури є родинні зв´язки. Але їх система помітно розвинутіша, складніша.
3. Аграрне суспільство. На цьому етапі вже з´являється додатковий продукт, розвиваються торгівля, ремесла, зароджується держава. Система родинних зв´язків перестає бути основою соціальної структури суспільства.
4. Промислові суспільства. Виникають наприкінці XVIII ст. з появою промислового виробництва, використанням у виробничих цілях наукових знань, значного додаткового продукту, розвитку системи державного управління.

18.Поняття та види соціальних інститутів.

Соціальний інститут (у перекладі з латинської – усталення, установлення,

установа) є стійкою формою організації сукупних відносин людей, які

складаються шляхом стихійної еволюції або доцільних цілеспрямованих дій.

В соціалогії виділяють п’ять основних:

економічний, політичний, освітній, релігійний і сімейний.

Економічні інститути — найстійкіші, із суворою регламентацією соціальних

зв'язків у сфері господарської діяльності (виробництво, розподіл благ і

послуг, регулювання фінансів, організація і поділ праці, трудова

діяльність, ринок, власність та ін.).

Політичні інститути — тобто соціальні інститути, пов'язані із

завоюванням влади, її здійсненням та розподілом, забезпеченням

функціонування суспільства як цілісності: держава, адміністративні

органи, політичні партії і рухи, об'єднання, армія та ін. Тут поширені

певні форми діяльності: мітинги, демонстрації, вибори та ін. Кожний з

політичних інститутів здійснює певний вид політичної діяльності і

включає соціальні спільності, групи, що спеціалізуються на її

реалізації, політичні норми, регулюючі відносини в середині політичних

інститутів і між ними, а також між політичними і неполітичними

інститутами, матеріальні ресурси, необхідні для досягнення поставленої

мети.

Інститути культури і соціалізації — найстійкіші, чітко регламентовані

форми взаємодії з приводу зміцнення, створення і поширення культури,

соціалізації особи, оволодіння ними культурних цінностей суспільства

(сім'я, освіта, наука, художні творчі об'єднання та ін).

Дата добавления: 2014-01-04