Юність як стадія життєвого шляху людини

Період юності - це період самовизначення. Самовизначення - соціальне, особистісне, професійне, духовно - практичне - складає основне завдання юнацького віку. В основі процесу самовизначення лежить вибір майбутньої сфери діяльності. Однак професійне самовизначення пов'язане із завданнями соціального та особистісного самовизначення, з пошуком відповіді на питання: ким бути? і яким бути?., з визначенням життєвих перспектив, з проектуванням майбутнього.

Основні закономірності розвитку в юності конкретизуються у специфічному змісті і умовах освіти і розвитку молодої людини.

Готовність до самовизначення як основне новоутворення ранньої юності

Одне з досягнень цьому ступені - новий рівень розвитку самосвідомості.

• відкриття свого внутрішнього світу у всій його індивідуальної цілісності і унікальності.

• прагнення до самопізнання.

• формування особистої ідентичності, почуття індивідуальної самототожності, наступності та єдності.

• самоповага

• становлення особистісного способу буття, коли в багатьох життєвих колізіях юний людина може вголос сказати: "Я - особисто відповідаю за це! "

Дослідження, проведене Л.А. Головей, показало, що на професійне самовизначення, загальне перспективне планування життя істотний вплив роблять підлогу і індивідуально - психологічні особливості. Так, у юнаків на професійне самовизначення впливають фактори далекої перспективи: чим більше визначені плани на подальше життя, тим вище рівень сформованості професійного плану і ступінь впевненості в професійному виборі.

У дівчат життєве і професійне самовизначення не пов'язані між собою, для них характерні велика емоційність і ситуативність самовизначення, менш цілісний світогляд. У юнаків ж професійне самовизначення органічно входить і формується в руслі загальної життєвої перспективи. Найближчі плани дівчат визначаються в основному пізнавальними інтересами, рівнем емоційної збудливості. У юнаків великий вплив на планування найближчої перспективи надають інтелектуальні показники (комбінаторне мислення, загальний рівень інтелекту) і рівень самоконтролю.

На перспективне планування життя молоді незалежно від статі впливають, в першу чергу, рівень сформованості самоконтролю і характеристики соціальної сміливості. У роки юності все має характер абсолюту, одночасно характер тимчасового. Це дивна і сама по собі суперечлива ситуація, але зовсім не турбує самих молодих людей. Судження і почуття абсолютні - в усякому разі, в даний момент! Кожен вибір «тимчасово - абсолютний».

Таким чином, своєрідність юнацького віку полягає в тому, що в цей час відбувається активне включення в життя суспільства через розвиток і використання здібностей у професійній діяльності. А це передбачає більш високий рівень вихованості людини як особистості і суб'єкта навчально - пізнавальної діяльності, формування їх основних компонентів - характеру, здібностей соціальної та професійної спрямованості, ціннісних орієнтації і самосвідомості.

Перехід від юності до дорослості (23-30 років)

З якої точки зору людей можна вважати взрос ¬ лимі? Таких точок зору декілька.

Фізіологічна (з точки зору функціонування всіх систем організму). Фізіологічно у багатьох дівчат (приблизно у 25 %) статевий потяг досягає свого повного розвитку лише до 26-30 років, максимуму - до 28-30 рокам і тримається у багатьох на цьому рівні приблизно до 60 років. У неко ¬ торих жінок значне зниження статевого потягу на ¬ ступає до 45-50 рокам. У чоловіків потреба в статевий жит ¬ ні досягає максимального рівня до 25-30 років, після чого спостерігається поступовий спад.

Психологічна точка зору представлена ​​тими найважливішими новоутвореннями, які вносять в життя нормальної людини створення власної сім'ї і батьківство. Психологи називають освоєння батьківської ролі - найважливішим завданням особистісного розвитку в періоді дорослішання.

Перше місце роботи або вступ в професію є також великим творчим досягненням у громадській сфері. На якій би щаблі суспільної драбини ні починали, потрібно завжди намагатися заслужити визнання начальства і колег. Без них неможливе життя душі. Перша посада - це лише стремено, за допомогою якого сідають у сідло, тільки вступивши на посаду, можна довести свої здібності.

Марта Мері вважає, що розвиток жінки в ці роки проходить трохи інакше, насамперед тому, що «дозрівання» (перехідна фаза від юності до дорослості) у жінки закінчується вже в 21 рік, у той час як у чоловіка вона може тривати до 24 років. «Таким чином, жінка спочатку перевершує чоловіка щодо зрілості особистості. Істота жінки взагалі сильніше прагне до душевної любові»...

При цьому жінка на початку дорослого буття стоїть перед подвійною завданням, часто приводить її до внутрішнього конфлікту. Вона повинна присвятити свої сили збереженню людського роду, несучи на собі всю тяжкість цього завдання. З іншого боку, життя вимагає сьогодні інтенсивного участі в роботі заради заробітку і суспільного життя. Цьому конфлікту жінка схильна вже в юності, пізніше він ще більше загострюється. Сприйняття цих завдань тому так важливо для розвитку жінки, що воно сприяє розвитку «душевно- духовних» прагнень з великою інтенсивністю.

Людина в період дорослішання і проходить випробування на рішення важливішого ¬ ший життєвого завдання - вироблення власного (сімейного) стилю життя.

Психологія людини зрілого віку, завдання розвитку в цей період

Одним з фундаментальних розділів вікової психології є психологія людини на етапі від 30 до 60-65 років. Цей розділ вікової психології назвали «акмеології» - наукою про період розквіту всіх життєвих сил людини. Зрілість - найбільш тривалий період онтогенезу, який характеризується тенденцією до досягнення найвищого розвитку духовних, інтелектуальних, творчих здібностей особистості.

Поняття зрілості пов'язане з дослідженням ставлення людини до власного життя серед людей; не тільки до себе самого, до свого «Я», але й до ширшого контексту здійснення життя, можливості вплинути на світ і змінити його. Е. Еріксон, аналізуючи зрілість як сьому стадію людського життя, вважав її центральною на всьому життєвому шляху людини. Розвиток особистості в цей час триває багато в чому завдяки впливу з боку дітей, молодого покоління, яке підтверджує суб'єктивне відчуття своєї потрібності іншим. Головна позитивна характеристика особистості на цій стадії - продуктивність реалізується в турботі про виховання нового покоління, в продуктивної трудової діяльності і в творчості.

Якщо ситуація розвитку в зрілому віці несприятлива, з'являється надмірна зосередженість на собі, що призводить до відсталості і застою, особистісному спустошення, тобто має місце криза зрілості.

Доросла людина одночасно переживає і почуття стабільності, і сум'яття з приводу того, чи дійсно він зрозумів і реалізував справжнє призначення свого життя. Дорослість більшою мірою ставить цілі, що стосуються саме теперішнього часу особистості, її самореалізації, її віддачі тут і зараз. Саме тому багато, вступаючи в середину зрілості, прагнуть почати життя спочатку, знайти нові шляхи і засоби самоактуалізації, успішно долаючи криза середини життя.

По відношенню до часу свого життя, по В.І. Жовалеву, виділяється кілька типів поведінки в зрілому віці:

1) стихійно - буденний тип: особистість перебуває в залежності від подій і обставин життя; вона не встигає за часом, не може організувати послідовність подій, передбачати їх настання або запобігати здійснення; поведінка такої людини ситуативно, безініціативно, фрагментарно;

2) функціонально - дієвий тип: особистість активно організовує перебіг подій, направляє їх хід, своєчасно включається до них, домагаючись ефективності; але ініціатива охоплює тільки окремі періоди перебігу подій, а не їх об'єктивні чи суб'єктивні наслідки - у такої людини відсутній «життєва лінія»;

3) споглядально - пролонгований тип: особистість пасивно ставиться до бегущему часу свого життя, у неї відсутня чітка організація часу життя;

4) творчо - перетворюючий тип: особистість пролонговано здійснює організацію часу, пов'язуючи його з сенсом життя, з вирішенням суспільних проблем, творчо опановує часом.

Д. Левінсон розглядає вікове розвиток як регулярну послідовність стадій, як стабільних, так і перехідних. У стабільній фазі розвиток характеризується досягненням поставлених цілей, оскільки основні завдання розвитку на цьому етапі людині представляються вирішеними. У перехідній фазі самі способи самореалізації виявляються предметом аналізу для індивіда, а нові можливості - предметом пошуку. У періоді дорослості Д. Левінсоном відзначені два перехідних етапу, що характеризуються переглядом життєвих програм, - це період близько 30 років і період 40-45 років. Так, у віці 30 років людина аналізує і, при необхідності, коригує своє життя. При цьому чоловіки переглядають власні установки з питань кар'єри та способи їх реалізації, жінки ж роблять остаточний вибір між кар'єрою і сім'єю. Потім в 40-45 років відбувається ще одне переосмислення життєвих цінностей.

У зрілому віці потреба в праці стає основною життєвою потребою, визначальною коло суміжних потреб - в суспільному визнанні і престижі, в самовираженні, у задоволенні матеріальних потреб і особистісних запитів, в утвердженні власної індивідуальності і т.д.

Психологія людини похилого та старечого віку

Старість - заключний період людського життя, умовне початок якого пов'язане з відходом людини від безпосередньої участі у продуктивній життя суспільства.

Чим старшою стає людина, тим більше в силу об'єктивних причин звужуються його соціальні зв'язки, і знижується соціальна активність. Це обумовлено, по-перше, припиненням обов'язкової професійної діяльності, природним чином тягне за собою встановлення і оновлення системи соціальних зв'язків і зобов'язань. По-друге, поступово «вимивається» його вікова когорта, і багато близькі йому люди і друзі вмирають або виникають труднощі у підтримці відносин. По-третє, стара людина швидше втомлюється від напружених соціальних контактів, багато з яких йому не здаються актуально значимими, і сам обмежує їх.

Залученість в спілкування неминуче зменшується з віком, що загострює проблему самотності. Емоційні прояви самотності виражаються в тривожності і нудьгу, у страху і спустошеності, у депресивному стані.

Після шістдесяти років людина поступово приходить до усвідомлення соціального відчуження від наступних поколінь, яке переживається болісно.

У людей похилого віку поступово змінюється мотиваційна сфера, і важливим чинником тут є відсутність необхідності щодня трудитися, виконувати прийняті на себе зобов'язання. Згідно А. Маслоу, провідними потребами в літньому і старечому віці стають тілесні потреби, потреба в безпеці і надійності. Як правило, люди похилого віку не будують довгострокових планів - це пов'язано з загальною зміною тимчасової життєвої перспективи. Психологічний час змінюється в старості, і більше значення тепер мають життя в сьогоденні і спогади про минуле, ніж майбутнє, хоча певні «нитки» в недалеке, доступне для огляду майбутнє все ж протягнуті.

У старості важливі не тільки змін, що відбуваються з людиною, але і відносини людини до цих змін. У типології Ф. Гізі виділяють три типи людей похилого віку і старості:

1) старий- негативист, який заперечує у себе які-небудь ознаки старості і старезності;

2) старий- екстравертований, визнає настання старості, але до цього визнання приходить через зовнішні впливи і шляхом спостереження навколишньої дійсності, особливо у зв'язку з виходом на пенсію;

3) старий- інтровертірованний, гостро переживає процес постаріння; з'являються тупість по відношенню до нових інтересам, пожвавлення спогадів про минуле, малорухливість, ослаблення емоцій, прагнення до спокою.

Розглянемо типи пристосування до старості, виділені Д. Бромлей:

1) конструктивне ставлення - стара людина адекватно сприймає нову соціальну ситуацію; оптимістично ставиться до життя; має високу самооцінку завдяки успіху, досягнутому в житті;

2) відношення залежності - у такої людини сформована психологічна залежність від інших; немає високих життєвих домагань; він досить легко виходить на пенсію, сім'я забезпечує йому відчуття безпеки, внутрішньої гармонії;

3) оборонне ставлення - прагнення до самозабезпеченості, відмова від допомоги; прямолінійність у судженнях і вчинках; з великим небажанням літні люди цього типу залишають роботу, їм властива перебільшена емоційна стриманість, депресивність;

4) вороже ставлення - припускає агресивність, підозрілість, вибуховість людей похилого віку, приписування своїх невдач інших людей і громадським організаціям, тому їх погляд на життя малореалістичний;

5) ставлення самовраждебності - означає неактивність, почуття самотності і непотрібності, вони чекають смерть як позбавлення від страждань.

Висновок: складний і багатий, повний пошуків і сумнівів процес розвитку людини - продукт сукупної дії багатьох сил: змішання біологічного та культурного почав, переплетення думок і почуттів, синтезу внутрішніх спонукань і зовнішніх впливів. Цей процес починається з моменту зачаття і триває все життя. Характер його протікання в чому визначається навколишнім середовищем, але разом з тим, він неповторний, як людська особистість.

Вікова психологія розглядає тенденції, закономірності та процеси розвитку протягом усього людського життя, використовуючи для цього досвід кількох галузей знань.

Передбачається, що зміни, які переживає людина протягом життя, є результатом сукупного впливу біологічних, психологічних, соціальних, історичних та еволюційних чинників, а також залежать від часу їх впливу.

Питання для самоперевірки:

1. Назвіть основні підходи теорії розвитку людини.

2. Дайте визначення поняттю «вік».

3. Охарактеризуйте кризу 3-х років.

4. Що включає в себе мотиваційна готовність до школи?

5. Який вік описаний «тіло ніби сказилися». Емоційну нестабільність посилює сексуальне збудження, що супроводжує процес статевого дозрівання.

6. Чому підлітковий вік вважається періодом протиріч?

7. Назвіть основні закономірності розвитку в юності.

8. Назвіть типи поведінки в зрілому віці, які виділив В.І. Жовалеву.

9. Розкрийте типи пристосування до старості, виділені Д. Бромлей.

Дата добавления: 2014-01-04