Наростання опору десталінізації з боку сталіністських сил

Реформування промисловості.

Особливо відчутними були реформи в промисловості. М. Хрущов розумів, що збереження старої системи планування й управління господарством означало збереження потужного адміністративно-бюрократичного апарату, який чинив опір будь-яким змінам і всій політиці оновлення суспільства. До середини 50-х років планування і управління народним господарством України майже цілковито зосереджувалося в Москві. Більшість найважливіших галузей промисловості — вугільна, металургійна, машинобудівна, енергетична та інші — керувалися союзними.міністерствами. Тому обмеження централізму й бюрократії неминуче розширювало економічні права і компетенції України.

1. У квітні 1953 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла рішення про зменшення кількості союзних (з ЗО до 20) та союзно-республіканських (з 21 до 13) міністерств.

2. У травні 1956 р. ліквідовано Міністерство юстиції СРСР, а його функції передані союзним республікам. Значно розширились законодавчі права України: у її відання перейшли питання обласного й крайового адміністративно-територіального устрою, затвердження цивільного та кримінального кодексів.

3. Розпочато скорочення управлінських працівників: лише за 1954—1955 рр. вивільнено понад 61 тис. осіб. Наприкінці 1956 р. М.Хрущов посилив наступ на урядову бюрократію. В Україні було створено 11 раднаргоспів, яким підпорядковувалась основна частина промислових підприємств. У 1960 р. шляхом дальшого перерозподілу областей створено ще три економічні і відповідно — три ради народного господарства.

За цією реформою вже з 1957 р. було ліквідовано 10 союзних і союзно-республіканських міністерств. Тепер майже вся промисловість республіки знаходилася у підпорядкуванні Ради Міністрів УРСР, у тому числі рад народного господарства і місцевих Рад депутатів трудящих. У рамках раднаргоспів підприємства об'єднувались у трести і комбінати за галузевим принципом, підпорядковуючись відповідним галузевим управлінням.

Так було порушено довголітню практику планування всієї продукції з центру, без урахування місцевих можливостей і потреб.

Колективне керівництво, що прийшло на зміну режиму особистої влади скоро втратило одностайність і фактично розкололося. Все більшої гостроти набувала боротьба між прихильниками реформування та їх опонентами, насамперед головою уряду Г. Маленковим, його заступником В. Молотовим та керівником Держкомітету праці і зарплати Л. Кагановичем. У січні 1955 р. Г, Маленков був усунений з посади Голови Ради Міністрів СРСР, яку зайняв маршал М. Булганін. Але своєї вершини конфронтація досягла влітку 1957 р., коли "сталінська гвардія" згуртувалась проти М. Хрущова. У червні того ж року група В. Молотова, Г. Маленкова, Л. Кагановича, Д. Шепілова була звинувачена в антипартійній діяльності і спробі захопити владу нелегальним шляхом. У цій боротьбі керівництво України повністю підтримувало М. Хрущова. Розгром опозиції зберіг новий політичний курс і розчистив грунт для дальшого оновлення й лібералізації суспільства.

Дата добавления: 2014-01-04