За деякими підрахунками з 1945 р. у світі відбулося понад 300 конфліктів, у врегулюванні майже 200 з них брала участь ООН

Найважливішим органом ООН є Рада Безпеки, яка концентрує у своїх руках всю політичну владу. Згідно зі ст. 39 Статуту Рада Безпеки визначає існування загрози мирові, порушення миру і дає рекомен­дації або вирішує, яких заходів слід вжити для підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки.

Інші міжурядові організації покликані узгоджувати дії в межах певного регіону (Європейське Співтовариство, Організація Африканської Єдності,) або сфери суспільного життя — у галузі економіки, наукового співробітництва, оборони. Не всі держави готові відмовитися від виробництва ядерної зброї. Її нині мають Ін­дія, Пакистан, Ізраїль, Південна Африка, Аргентина − як спосіб гарантувати власну безпеку.

Не всі держави дотримуються правових норм, розроб­лених і підтриманих ООН, ЄС, іншими міжнародними організаціями. Так, наприклад, США під приводом захи­сту людей, запобігання поширенню агресії, встановленню диктатури здійснили збройні акції щодо Лівії, Панами, на Гаїті. Без санкції ООН були використані збройні сили НАТО в Югославії.

Найважливіші принципи сучасної міжнародної полі­тики викладено у: “Декларації про принципи між­народного права” (1970), “Декларації про надання неза­лежності колоніальним країнам і народам” (1960), “Де­кларації про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав” (1981).

Норми міжнародного права зазначені в Женевській конвенції − міжнародні багатосторонні угоди в галузі законів і звичаїв війни, спрямовані на захист жертв збройних конфліктів. Були підписані 12 серпня 1949 на Дипломатичній конференції ООН, що засідають в Женеві (Швейцарія) з 21 квітня по 12 серпня 1949. Набрали чинності 21 жовтня 1950.

Женевські конвенції включають в себе чотири універсальних міжнародних договори:

1. Конвенція про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях — зобов'язує її учасників збирати на полі бою і надавати допомогу пораненим і хворим супротивника, причому будь-яка дискримінація у відношенні поранених і хворих з причин статі, раси, національності, політичних переконань або релігії забороняється. Усі поранені і хворі, які опинилися у владі супротивника, повинні бути зареєстровані, а дані про них повідомлені тій державі, на боці якої вони боролися. Медичні установи, санітарний персонал і транспорт для перевезення поранених, хворих і санітарного майна користуються захистом, і напад на них забороняється.

2. Конвенція про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що потерпіли в корабельних аваріях, зі складу збройних сил на морі — встановлює правила поводження з поранених та хворих під час морської війни, аналогічні правилам, передбаченим Конвенцією про поліпшення долі поранених і хворих в діючих арміях.

3. Конвенція про поводження з військовополоненими — встановлює правила, яким повинні слідувати воюючі сторони при поводженні з військовополоненими.

4. Конвенція про захист цивільного населення під час війни — передбачає гуманне поводження з населенням, що перебуває на окупованій території, і захищає його права. Заборону використання найманців у збройних конфлік­тах, заборону залучення до бойових дій осіб, молодших 15 років. Порушення цих норм є воєнним злочином і під­лягає покаранню.

Дата добавления: 2014-01-04