Міжнародні відносини і зовнішньополітична роль держави

Міжнародні відносини і світовий політичний процес

План:

1. Міжнародні відносини і зовнішньополітична роль держави.

2. Нові тенденції в розвитку міжнародних відносин і світового політичного процесу.

3. Політична глобалістика.

4. Україна в сучасному геополітичному просторі.

5. Сутність і типи політичних конфліктів.

Міжнародні відносини спеціальна галузь політичної науки, яка носить назву теорія міжнародних відносин.

Міжнародні відносини — сукупність економічних, політичних, ідеологічних, правових, дипломатичних та інших зв'язків між держа­вами й системами держав, між головними соціальними, економічними, політичними силами, організаціями й громадськими руха­ми, які діють на світовій арені.

Формуються М.В. під впливом зовнішньої політики країн світу. Головним суб'єктом між­народних відносин є держава. Держава −єдиний загальнонаціональний ін­ститут, який має легітимні повноваження здійснювати політику на міжнародній арені: укладати двосторонні й багатосторонні договори про співробітництво в певних сферах, оголошувати війну та підписувати мирні угоди тощо. Сукупна зовнішньополі­тична діяльність суверенних держав визначає всю світову політику.

Кожна держава, проводячи зовнішню політику, пере­слідує свої інтереси. Категорія “національний (держав­ний) інтерес” — головна в теорії міжнародних відносин.

Націо­нальний інтерес охоплює:

ü проблеми збереження нації не­залежної держави;

ü безпеки від зовнішньої загрози;

ü зрос­тання добробуту населення держави;

ü захисту її економіч­них і політичних позицій у відносинах з іншими держа­вами;

ü збереження і розширення її впливу в світовій полі­тиці.

У своєму зовнішньополітичному курсі держава повин­на:

ü враховувати своє геополітичне положення,

ü спиратися на свій економічний, демографічний, воєнний, науково-технічний та культурний потенціал.

Організація і контроль за здійсненням зовнішньої полі­тики покладені на спеціальні органи держави:

– міністер­ства закордонних справ (зовнішніх зв'язків);

– парламент­ські комітети з питань зовнішньої політики;

– посольства;

– представництва в інших державах;

– наукові й культурні центри за кордоном;

Однак, багато політологів головну роль у міжнародних відносинах віддають не державі, а класам, соціально-економічним групам, різним політичним силам, конкретним особистостям..

Види міжнародних відносин розрізняють також:

ü за сферою суспільного життя (економічні, політичні, військово-стратегічні, культурні, ідеологічні);

ü за суб'єктами взаємодії (міжнародні, міжпартійні, відносини між різ­ними неурядовими асоціаціями тощо);

ü за ступенем їх розвитку (ви­сокий, середній, низький).

Стани міжнародних відносин (з точки зору міри напруженості):

ü нестабільності,

ü суперництва,

ü во­рожнечі,

ü конфлікту,

ü війни

ü мирного співіснування,

ü довіри,

ü співробітництва,

ü політичного вирішення проб­лем на основі цивілізованого узгодження державами сво­їх інтересів.

2. Нові тенденції в розвитку міжнародних відносин і світового політичного процесу.

Упродовж багатьох століть відносини між державами визначалися силою, насильством. Наймогутніші держави задовольняли свої інтереси за рахунок слабших. Підраховано, що за останні 5,5 тис. років мир на землі панував лише 250 років. У світі за цей час відбулося понад 15 тисяч війн. Лише в XVII ст. в Європі загинуло у війнах 3 млн. осіб, у XVIII ст. — понад 5 млн. у XIX ст. — 6 млн. у XX ст. — 70 млн. осіб.

Цілком законними вважали також анексію (насильницьке приєднання, загарбання однією державою території ін­шої держави) і контрибуція (примусові грошові або натуральні стягнення з переможеної держави на користь дер­жави-переможця).

Філософи, історики, політики наводили різні аргу­менти для доказу природності невідво­ротності війн. Причиною війн називають людську природу (Роберт Ардрі пише, що людина — це хижак, природний інстинкт якої — вбивати за допомогою зброї).

“Енциклопедія воєнної історії” Рой і Т. Дюпуї − вважають війни супутниками людського існування відтоді, як печерна людина намагалась забити свого су­перника дубиною або каменем. Протягом віків засоби і техніка конфліктів стають більш хитромудрими, але ос­новні цілі війни залишаються незмінними. Завжди хтось хоче нав’язати свою волю іншим.

До се­редини XX ст. війну вважали звичним способом розв'я­зання суперечок між державами. В середині XX ст. відбулися глобальні змін: перехід від конфронтації до партнерства і співробітництва;демократизм і гуманізм світової політики;розширення міжнародних відносин;

Попри те, що людське суспільство складається з понад 230 держав, які різняться суспільним ладом, тра­диціями, віруваннями, рівнем економічного і культурно­го розвитку, національними і державними інтересами, світ постає як взаємозалежна цілісність. Між країнами відбувається активний обмін продукцією, сировиною, технологією, культурними надбаннями.

Поруч із поняттям “міжнародні відносини” в політології застосовується категорія “міжнародна політика”.

Міжнародна політика – це сукупна цілеспрямована діяльність народів, держав, їхніх інститутів, соціальних спільнот, об’єднань громадян у сфері міжнародного життя.

Міжнародна політика базується на принципах:

ü рівноправ’я;

ü повага суверенітету;

ü добросовісність у виконанні державами взятих на себе міжнародних зобов’язань.

ü демілітаризація, яка передбачає не тільки роззброєння, а й лік­відацію воєнно-політичних блоків, конверсію (конверсія − скорочення оборонної промисловості та її переорієнтація на виробництво товарів народного вжитку);

ü невтручання у внутрішні справи інших держав;

Інтервенція (лат. interventio — втручання) − у міжнародному праві насильницьке втручання однієї чи кількох держав у внутрішні справи іншої держави, спрямоване проти її територіальної цілісності або політичної незалежності.

Розрізняють збройну, економічну, дипломатичну інтервенцію. Найнебезпечнішою формою для миру і незалежності країни є збройна інтервенція, тобто збройне втручання. Також розрізняють інтервенції − індивідуальну та колективну — залежно від кількості держав-інтервентів, відкриту, при якій відбувається вторгнення збройних сил на територію іноземної держави, і приховану (замасковану). Прихована інтервенція може виявлятися у різних формах: фінансування антиурядових груп, організація громадянської війни всередині країни, засилання збройних банд або найманців тощо.

Суб’єктами політичного життя світового політичного процесу є:

ü національні держави;

ü організації регіонального, міжрегіонального, міждержавного характеру (Європейський Союз);

ü міжнародні урядові організації та їх органи (Організація Об’єднаних Націй, Європейський парламент);

ü недержавні суспільно політичні, громадські організації (Міжнародна організація охорони здоров’я).

У світовій політиці існують принципи міжнародних відносин, які передбачають:

ü суверенну рівність держав,

ü незастосування сили або по­грози силою,

ü непорушність кордонів,

ü територіальну цілі­сність держав,

ü мирне врегулювання суперечок,

ü невтру­чання у внутрішні справи,

ü повагу прав людини і основ­них свобод,

ü співробітництво між державами,

ü сумлінне виконання обов'язків з міжнародного права.

Значну роль на міжнародній арені відіграють міжнаро­дні урядові й неурядові організації. Найбільш представни­цькою з них є Організація Об'єднаних Націй, утворена в 1945 p., після Другої світової війни, з метою збереження миру і розвитку міжнародного співробітництва. Головним міжнародно-правовим документом сучаснос­ті, в якому визначені основні принципи міжнародного пра­ва, передбачені заходи щодо їх дотримання, є Статут Орга­нізації Об'єднаних Націй, прийнятий 1945 p. 50 держава­ми—засновниками ООН.

Цілі ООН:

1. Підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою застосовувати ефективні колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру.

2. Розвивати дружні відносини між націями на осно­ві рівноправності й самовизначення народів.

3. Здійснювати міжнародне співробітництво щодо розв'язання міжнародних проблем економічного, соці­ального, культурного і гуманітарного характеру і в за­охоченні розвитку поваги до прав людини і основних сво­бод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії.

Сучасним міжнародним правом інтервенція у всіх її видах і формах заборонена, що знайшло своє відображення в Статуті ООН і в інших міжнародних документах і договорах

Дата добавления: 2014-01-04