Прорахунки

Ц.Рада зійшла з історичної арени внаслідок перевороту, а не добровільно. Помилки переможених завжди видніші. Серед прорахунків Ц.Ради варто виокремити наступні. Саме влітку 1917 p. Ц.Рада мала найсприятливіші можливості, щоб вивести украї­нців на власний політичний шлях, але не скористалася цим. На­томість позбавила себе політичного маневру невизначеною уго­дою з Тимчасовим Урядом, що сам швидко наближався до полі­тичної прірви. Було змарновано дорогоцінний історичний час і зволіканням розробки та впровадження необхідних соціально-економічних реформ. Розробляючи закони, Ц.Рада мало дбала про механізми їх виконання. Вона не створила широкої адмініс­тративно-виконавчої мережі на місцях. Ц.Рада самоусунулася від створення власної армії на вигідній хвилі українізації царського війська, відмовилася від військових послуг таких діячів, як М.Міхновський та П.Скоропадський. Серед діячів Ц.Ради було багато політиків теоретичного спрямування і обмаль виконавців, її партіям не вистачало єдності у вирішальні моменти на грунті консолідації в ім'я спільної національної ідеї. В стосунках з більшовиками Ц.Рада не проявила достатнього динамізму, певним чином ішла за подіями (за винятком з'їзду більшовицьких Рад у Києві на початку грудня), а не випееджала їх. Ц.Рада також занадто узалежнила себе від німців. Образно висловлююючись, Ц.Рада не зуміла в політиці намацати ту ланку (чи кілька основних), які б допомогли витягти весь ла­нцюг. Такою ланкою тоді могли бути рішучі соціально-економічні перетворення на грунті реальної державності, що створювало таку необхідну для кожного політичного органу соці­альну базу.Політика Центральної Ради викликала розчарування майже в усіх верствах населення України. Неукраїнці засуджували розрив зв'язків між Україною та Росією, незаможні селяни не отримали очікуваної землі, у заможних селян і великих землевласників націоналізація їхніх володінь викликала лють, а всі разом засуджували Центральну Раду за введення в країну жорстоких німців.

І все ж, як пише Джон Решетар, у кінцевому рахунку поразку Центральної Ради
зумовила нерозвиненість українського національного руху. Центральна Рада фактично була змушена починати будівництво держави ще до завершення процесу формування нації. Через репресивний характер царського режиму та соціально-економічні особливості українського суспільства більшість освічених людей на Україні були або росіянами, або русифікованими. Український рух ще не проникнув у міста, й ці важливі осередки промисловості, комунікацій і кваліфікованих робітників виступали твердинями російської чи інших меншостей, нерідко войовничо настроєних проти українців. Тому відчувався гострий брак компетентних людей для організації та укомплектування армії й адміністративного апарату української держави. Наявні ж люди були молодими й недосвідченими: Винниченкові було 38, Петлюрі —35, Ковалевському (провідникові найбільшої української партії — соціалістів-революціонерів) — 25, Миколі Шрагу (що замінив М. Грушевського на посаді голови Центральної Ради) — 22 роки. Усвідомлюючи нестачу людських і матеріальних ресурсів, член Центральної Ради Сергій Єфремов закликав не брати влади, мотивуючи це тим, що маси чекають чуда, а український уряд, без сумніву, розчарує їх. З огляду на ці, здавалося б, нездоланні труднощі, можна зрозуміти, чому, описуючи зусилля Центральної Ради, Винниченко зауважив: «Воістину, ми за тих часів були богами, які бралися з нічого творити цілий новий світ».

Після більшовицького перевороту революція переросла у громадянську війну. Минули ейфорія, почуття солідарності, масові демонстрації, бурхливі зібрання й гарячі дебати 1917 року. Протягом наступних трьох років у запеклій і безжальній війні, що супроводжувалася масовим терором і звірствами, зчепилися численні претенденти на владу в Україні і в усій колишній імперії, зброєю вирішуючи, хто і яка форма правління заступить старий устрій.

Для багатьох українців поява більшовиків у Росії була не лише початком нового
жорстокого пореволюційного етапу, а й причиною докорінних змін у їхньому політичному мисленні. Диктаторська природа більшовицького режиму на півночі викликала відразу у багатьох українських діячів і змусила їх відмовитися від позиції збереження автономних, федералістських стосунків із Росією. Відтепер незалежність стала їхньою метою. Проте серед українців, як і серед інших народів колишньої імперії, виникало дедалі глибше розмежування щодо ряду цілей і шляхів їх досягнення. До того ж майже кожна сторона, що брала участь у громадянській війні, прагнула підпорядкувати собі Україну з її природними багатствами та стратегічним розташуванням. Тому після певного затишшя, зумовленого німецькою окупацією, Україна стала ареною найбільш хаотичних і складних подій громадянської війни.

Дата добавления: 2014-01-04