Гетьманат

6.1.Політичний портрет гетьмана Павла Скоропадського. (самостійне вивчення)

Передусім треба зазначити, що політичне обличчя Павла Скоропадського (1873-1945) проявилося порівняно пізно - аж весною 1917 p. Він походив із зросійщеного роду українського гетьмана Івана Скоропадського по лінії його брата. Мав відповідне дворянське виховання та освіту. Вчився в престижному Па­жському корпусі. Воював у російсько-японській та першій сві­товій війнах, мав звання генерал-майора. Один із найбільших на Україні землевласників, Скоропадський мав високий статус за царського режиму — служив військовим ад'ютантом Миколи II і під час війни був авторитетним генералом. З початком революції він українізував своє військове з'єднання і, коли Центральна Рада відкинула його послуги, був обраний титулованим командувачем селянського ополчення «вільного козацтва». З приходом до влади цього «малоросійського» аристократа, який раптом згадав про своє «українське коріння», в революції на Україні настав новий етап, що характеризувався намаганнями відновити правопорядок та скасувати «соціалістичні експерименти» Центральної Ради.

6.4. Австро-німецькі війська на 1918 року. (Самостійне вивчення)

На оцінку ролі цих військ значний психологічний тиск чинить історична пам'ять про страхіття фашистської окупації пері­оду 1941-1945рр. Тому на сьогодні щодо цієї проблеми існує дві основних точки зору.

Перша, традиційна, розглядає австро-німецькі війська як окупаційні які запровадили в Україні свій «порядок». В його рамках видавались нормативні акти, творилось власне судочинство. Генерал Ейхгорн чинив насилля над селянами та робітника­ми, грабував Україну вивозячи з неї хліб, сало, худобу тощо. Ка­ральні загони жорстоко придушували селянські повстання. А то­му - роль австро-німецьких військ визнається негативною.

Друга точка зору набуває поширення в наші дні. Її прихильники визнають, що ці негативні явища дійсно мали місце. Але е вони є визначальними при оцінці ролі цього війська. Навпа­ки. негатив складав лише незначну частину в у діяльності австро-німецьких союзників України. Зокрема, саме їх втручання припинило кривавий більшовицький терор в Україні; відновило територіальну цілісність УНР, придушивши створену більшовик.ом Артемом сепаратистську «Донецько-криворізьку республі­ки». Жорстокі заходи окупантів змусили селян, під страхом смерті, припинити ініційовану більшовиками боротьбу за землю і провести весняну посівну компанію. Це дозволило Україні в 1918р. отримати добрий урожай, тоді як радянську Росію охопив голод. Німецьке втручання дозволило П. Скоропадському придушити робітничий рух і відбудувати залізничну мережу, оживити промисловість, досягти конвертованості гривні. Певні здобут­іки в сфері економіки дозволили проводити активну гуманітарну політику. Австро-німецьке командування, хоч і неохоче, дозво­лило П.Скоропадському формування українських Збройних Сил. Таким чином, вважають прихильники цієї точки зору, австро-німецькі війська в 1918 p. виконували в Україні ту ж роль, що й американські після II світової війни в Європі та Азії - роль га­ранта державної незалежності, стабілізуючої сили, яка придуши­вши невдоволення низів дозволила проводити швидкі й ефекти­вні соціально-економічні реформи (як реформи Ерхарда в Німе­ччині). Однак, листопадова революція в Німеччині та небажання українських соціалістів поступитись своїми ідейними принципа­ми задля побудови української держави не дозволили досягти успіху в 1918р.

8.ЗУНР (самостійне вивчення)

Зазнавши нищівної поразки у війні, в жовтні 1918 р. Австро-Угорська імперія
почала розпадатися, майже через 20 місяців післяпадіння Російської. Навіть ще до
того як Габсбурги визнали, що прийшов кінець, підвладні їм народи, в тому-числі
західні українці, розпочали підготовку до створення власних незалежних національ-
них держав. Намагаючися збудувати в Східній Галичині на руїнах імперії українську
державу й долаючи запеклий опір, західні українці опинилися у становищі, подібному
до того, в якому перебували їхні співвітчизники на сході. Проте майже в усіх інших
аспектах намагання західняків створити державу докорінно відрізнялися від спроб
східних українців Як і можна було сподіватися, поляки також претендували на Східну Галичину. Внаслідок виник конфлікт двох народів за територію, а не, як на сході, за «серця й думки «людей». Можливо, завдяки тому, що конституційна практика Австрії навчила поляків і українців цінувати систему управління й брати в ній участь, падіння імперії не призвело до такої бурі, хаосу, анархії та жорстокості, як на сході. Перед українцями й поляками Східної Галичини стояли чітко окреслені завдання: першочергову вагу мало національне питання, а розв'язання соціально-економічних проблем відкладалося на перспективу. Польсько-український конфлікт був запеклим, але не безладним, він переважно точився між регулярними арміями, що вели бої по встановленій лінії фронту, завдаючи порівняно невеликої шкоди цивільному населенню. По суті, це було випробування сили між 3,5 млн українців Східної Галичини та 18 млн поляків, котрі водночас воювали з чехами, німцями й литовцями, які також не хотіли бути включеними до Польської держави.

Дата добавления: 2014-01-04