План лекційного заняття

Тема 12. Методи та принципи виховання.

Основні поняття теми: виховання, принципи виховання, метод, методологія, метод виховання, свідомість, поведінка, діяльність.

1. Поняття «принципи виховання».

2. Сутність принципів організації виховання, самовиховання та перевиховання.

3. Поняття «метод виховання».

4. Класифікація методів виховання.

5. Вимоги до використання методів виховання. Умови оптимального використання методів виховання.

1. Поняття «принципи виховання»

Цілеспрямована організація виховної роботи має здійснюватися на основі єдиних принципів, яких повинні дотримуватися школа і вихователі.

Принципи виховання - керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

2. Сутність принципів організації виховання, самовиховання та перевиховання Процес виховання ґрунтується на таких принципах:

1. Цілеспрямованість виховання. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення
основної мети виховання - формування всебічно розвиненої особистості, підготовка її до
свідомої та активної трудової діяльності. Умовами реалізації його є підпорядкованість виховної
роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності
у вихованні, наявність перспектив, проектування рівня вихованості особистості відповідно до
запланованої мети.

2. Зв'язок виховання з життям. Виховна діяльність школи має орієнтувати учнів на
узгодження їх життєдіяльності з життям суспільства, посильну участь у ньому, готувати їх до
трудової діяльності. Цьому сприяє використання у виховній роботі краєзнавчого матеріалу,
ознайомлення учнів із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до участі і
громадській роботі.

3. Єдність свідомості та поведінки у вихованні. Поведінка людини - це її свідомість у дії. Виховання такої єдності свідомості є складним і суперечливим процесом, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж виховання свідомості. Для подолання цієї суперечності необхідні правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовність боротися з ними.

4. Виховання в праці. Цей принцип вибудовується на ідеї, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності. Спирається він і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності. Умовою його реалізації є усвідомлення учнями, що праця - єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, усебічного розвитку особистості, а сумлінне ставлення до неї - важлива позитивна риса.

5. Комплексний підхід у вихованні. Ґрунтується він на діалектичній взаємозалежності педагогічних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту форм, методів і прийомів виховання, а також єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальний особливостей учнів; єдність виховання і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.

6. Виховання особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування й відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип виховання зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку дитини і відповідає природі суспільства. Його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив є могутнім засобом виховання, і певні риси особистості формуються тільки в колективі. Водночас вони усвідомлюють значена згуртованості колективу та його думки для виховання школярів, переконуються, що участь у самоврядуванні сприяє розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін.

7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю учнів
Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в учнів життєвого досвіду. А, як відомо,
виховання творчої особистості можливе за існування умов для вияву самостійності й творчості
схвалення ініціативи та самодіяльності учнів. Це передбачає безпосередню їх участь у
плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх
виконанням, оцінювання досягнутих результатів. При цьому важливо запобігти жорсткому
регламентуванню діяльності дитячого самоврядування, адмініструванню, надмірній опіці.

8. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. Саме у цьому принципі закорінений головний сенс гуманістичної педагогіки щодо формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Повага до учня втілюється у шануванні його особистої гідності (педагог має уникати будь-яких дій, висловлювань, які її принижують) врахуванні його уподобань і бажань при визначенні або конкретизації цілей навчання і способів їх досягнення, у серйозному ставленні до його думок. Цей принцип передбачає єдність педагогічних вимог до вихованців, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, повага їхньої думки та ін. Його реалізація ускладнюється наявністю серед учнів складних, озлоблених дітей. Однак педагог повинен бути терплячим до всіх дітей, поважати їх людську гідність. Як зауважував А. Макаренко, необхідно висувати якнайбільше вимог до людини, але водночас і виявляти якнайбільше поваги до неї. Розумна вимогливість свідчить і про повагу до особистості дитини, її виховний потенціал зростає, якщо вона доцільна, породжена потребами виховного процесу, завданнями всебічного розвитку особистості.

9. Індивідуальний підхід до учнів у вихованні. Наприклад, важливою вимогою до організації виховного процесу і однією з умов підвищення його ефективності є індивідуальна корекція загальної системи виховання. Виховні заходи, які не враховують цієї вимоги, не зачіпають внутрішніх сторін особистості вихованця, а тому є малоефективними. Результати виховного процесу залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості учнів. "Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, - писав К. Ушинський, - якою вона є насправді, з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її буденними дрібними потребами і з усіма її великими духовними вимогами... Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, - а засоби ці величезні".

10. Принцип системності, послідовності й наступності у вихованні. Виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер. Реалізація цього принципу передбачає передусім, ще залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ними.

11. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості. Цівимоги мають охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та виховання, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації виховного процесу. Школа як провідна ланка в системі виховання учнів повинна не лише залучати до цієї справи сім'ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом виховання, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.

Сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, добір змісту, методів, засобів і форм виховання. Єдність принципів виховання потребує від педагога вміня використовувати їх у взаємозв'язку, з урахуванням конкретних можливостей і умов.

3. Поняття «метод виховання»

Метод виховання (від гр. methodos — спосіб, шлях) — це спосіб впливу вихователя на свідомість, волю та поведінку вихованця з метою формування у нього стійких переконань бажаних норм поведінки.

Прийоми виховання — це складові методу, які визначають шляхи реалізації вимог методів виховання.

Методи і прийоми виховання є своєрідними інструментами в діяльності вихователя. Для дієвості методів і прийомів потрібно використовувати відповідні засоби.

Засоби виховання — це надбання матеріальної і духовної культури (наукова та художня література, засоби масової комунікації, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва тощо), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність), які використовують у процесі дії того чи того методу. Важливе місце в систем засобів виховання, які підвищують дієвість методів, посідають праця, природа, національні здобутки (казки, легенди, колискові пісні, обряди, звичаї та ін.).

Дата добавления: 2014-01-04