Розвиток суспільства і зміни у земельних відносинах

Соціальні, політичні й економічні зміни, що відбулися у світі наприкінці XX століття, вплинули на всі сфери людської діяльності. Падіння комуністичних урядів у країнах Східної Європи і розпад Радянського Союзу відкрили можливості для прискорення розвитку економічних взаємозв'язків між країнами, що ґрунтуються на ринкових відносинах. Такі зміни уможливили проникнення в ці країни недоступних раніше сучасних технологій. У результаті перетворень, що відбуваються, контакти між людьми стають усе тіснішими. Усі ці процеси характеризуються всесвітньою економічною інтеграцією, ослабленням ролі національних кордонів, широким розповсюдженням демократичних інститутів та інформаційних технологій, об'єднані загальним поняттям глобалізації.

Змістом глобалізації є створення механізмів легшого проходження товарних, фінансових та інформаційних потоків з метою спрощення процесів перерозподілу ресурсів між різними країнами, а також умов для стійкого розвитку усього світу. Концепція сталого розвитку виникла у зв'язку з обмеженістю наявних ресурсів і посилюючим впливом на них зростаючого населення планети. У найближчому майбутньому суспільству треба буде розв'язати проблему досягнення вищого рівня споживання при зменшенні необхідних для цього ресурсних витрат і зниженні рівня бідності. Ця концепція в даний час є предметом обговорення багатьох міжнародних форумів і знаходить висвітлення у підсумкових документах ООН.

Як будь-яке явище, глобалізація має позитивні і негативні риси. Деякі країни і народи, у міру того як світ усе більш стає схожим на франчайзингову систему, значно піддаються впливу світової культури і втрачають національні особливості. В економічному змісті глобалізація порівнюється з деякою лійкою, у центрі якої знаходяться розвинені країни, що втягують у себе всі ресурси, а потім розподіляють їх серед країн, які розвиваються, у вигляді інвестицій. За словами Джорджа Сороса, "система може розглядатися як гігантська циркулююча система, що всмоктує капітал у фінансові ринки, що знаходяться в центрі, і інститути, яка викачує його із себе на периферію, або безпосередньо у формі чи кредитів інвестиційних портфелів, або побічно через міжнародні корпорації".

У цих умовах особливо важливу роль відіграє реформування земельних та майнових відносин, насамперед землі як головного й обмеженого ресурсу. При цьому земля розглядається у двох аспектах. З одного боку, вона є уразливим ресурсом, що потребує захисту і проведення відповідної державної політики, з другого — це об'єкт, який має властивість прискорювати соціально-економічний розвиток і створювати багатство за умови, що права на нього мають статус товару.

Зростання ролі земельних відносин підтверджується посиленням інтересу світового співтовариства до проблем управління земельними ресурсами. Особливу увагу цій проблемі приділяють такі міжнародні інститути, як ООН, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Організація по продовольству і сільському господарству ООН, Центр по населених пунктах ООН "Хабітат". Зокрема, цей інтерес можна пояснити такими основними причинами:

· змінами у взаємовідносинах людина - земля і як наслідок — безліч земельних реформ, які проводяться в різних частинах планети;

· появою і широким упровадженням нових технологій і пов'язаних з ними інфраструктурних змін.

Взаємовідносини людина - земля розвиваються разом з людським суспільством. Особливу роль вони відіграють в Україні, де багата земля і сприятливі природно-кліматичні фактори для ефективного ведення сільського господарства. Звичайно, усі країни перебувають у різних умовах і на різних етапах суспільного розвитку, проте не можна проводити реформування взаємовідносин людина - земля, не враховуючи об'єктивних змін, що відбуваються у світі, та існуючих.

Прийнята у жовтні 1999 р. на спільній конференції ООН і Міжнародної федерації геодезистів (МФГ) декларація із проблем земельних відносин, кадастровим інфраструктурам у підтримку стійкого розвитку, яка проходила в Австрії Басартська декларація, глибоко аналізує зміни, що вплинули на розвиток земельних відносин у світі протягом XX століття.

На початку минулого століття людське суспільство було:

· в основному аграрним і базувалося на сільському господарстві;

· характеризувалося повільним ростом міст;

· культурне життя в місті істотно різнилось від життя на селі;

· соціальне життя, як правило, носило общинний характер;

· глобальні проблеми не представляли інтересу для абсолютної більшості населення;

· проблеми використання таких ресурсів, як земля, вода і корисні копалини, в основному мали місцевий характер, і їхня передача звичайно відбувалася або в спадщину, або в результаті шлюбів і найчастіше не розглядалася з погляду купівлі -продажу. У XX столітті характер людського суспільства значно змінився і, як наслідок, змінилося його ставлення до землі. За цей час у світовому співтоваристві відбулися такі зміни:

· зростання населення як ніколи носило вибуховий характер;

· в основному селянське суспільство було витіснене міським;

· в усьому світі відбувся перехід від використання правил, встановлюваних людиною, до правил, встановлених законом;

· визнано роль жінки у суспільстві;

· відбувалося стирання економічних і культурних відмінностей між містом і селом;

· використання суспільством довкілля, біосфери і геосфери досягло критичної межі, висунувши на перший план проблеми стійкого розвитку;

· засоби комунікацій та інформаційні технології перетворили планету у «віртуальне село».

У першу чергу зміни вплинули на баланс особистих і суспільних інтересів на користь останніх. У зв'язку із швидким зростанням населення і розвитком технологій вплив навіть окремих підприємств і людей на стан планети може мати дуже глибокі наслідки. У результаті суспільство одержує більше прав і можливостей для накладення обмежень на використання землі й інших природних ресурсів і тим самим обмежує волю приватної власності. При цьому значно зростає роль таких державних функцій управління земельними ресурсами, як земле­впорядкування, кадастр, державний контроль за використанням і охороною земель, моніторинг і оцінка земель.

У сучасних умовах при зростанні значення розмежування й обмеження прав землекористування глибокі зміни відбуваються в розумінні ролі земельного кадастру в суспільстві. Розпочата у 1994 р. комісією МФГ спроба передбачити, яким буде кадастр у 2014 р., призвела до глибокого перегляду поняття "земельна ділянка". Поняття "земельної ділянки", яке раніше існувало як частина земної поверхні з визначеними межами, на яку поширювалися права власності приватної чи юридичної особи, змінюється на поняття "земельний об'єкт", описуваний як "частина землі, що в однорідному стані існує в межах своїх обрисів. Правові земельні об'єкти описуються юридичним змістом чи прав обмежень, а також меж, що визначають границі їхнього застосування". Таким чином, ми маємо справу із визначеною системою, описаною функціями обмежень, що накладаються на неї. Внаслідок цього змінюється і поняття кадастру. Якщо традиційно кадастр розглядався як "методично організований суспільний облік даних про землю і майно в межах визначеної країни чи регіону, який базується на зйомці його меж", то при новому погляді на кадастр пропонується розглядати його як "методично організований суспільний облік даних про правові земельні об'єкти, що знаходяться в окремих країнах чи регіонах і ґрунтується на зйомці їхніх меж".

Зміни в підходах до поняття власності на земельну ділянку знаходять практичне застосування розвитку інтенсивних способів використання землі.

Наприклад, у розвинених країнах відбулися значні зміни у менталітеті фермерів. Якщо раніше фермерське господарство розглядалося як успадкування вікового способу життя, а додаткова купівля землі сприяла його зміцненню, то з розвитком капіталістичних елементів господарювання ферма розглядається як об'єкт для вкладення капіталу, що повинен приносити дохід. Позбувшись сентиментального ставлення до землі, фермери стали розглядати купівлю землі у власність як фактор, що відволікає капітал від вкладень в інтенсивний розвиток господарства й одержання прибутку. При цьому зростає роль орендних відносин.

Іншим прикладом підвищення інтенсивності використання земельних ресурсів може слугувати їхнє багатоцільове використання. Наприклад, на одній земельній ділянці права на різні види використання можуть належати різним особам. Цим прийомом активно користується в управлінні земельними ресурсам Бюро землями СІЛА, яке в інтересах суспільства управляє федеральними землями, що займають близько третини території країни. Прикладом багатоцільового використання земельної ділянки також може слугувати випадок, коли одна і та сама ділянка використовується різними особами з однією метою. Так стоянка для автомобілів може використовуватися вдень банком, увечері — прилеглим рестораном, уночі — для паркування автобусів.

У всіх цих випадках особливо важливу роль відіграє реєстрація прав, які можуть розмежовуватися як у просторі, так і в часі. При цьому сама власність на землю вже не відіграє тієї ролі, яку було їй відведено на початку століття. На перший план висувається дохід, одержуваний при використанні визначених прав.

Найекстремальнішим підтвердженням цього є приклад Китайської Народної Республіки, де в умовах соціалістичної власності на землю право власності законодавчо відділено від права користування. Це дає змогу державі одночасно здійснювати управління земельними ресурсами в інтересах сталого розвитку суспільства, при цьому допускається існування таких ринкових інститутів, як купівля-продаж орендних прав, застава, а також реалізація продукту, одержуваного в результаті використання землі, в інтересах власника.

Навпаки, реформування земельних відносин у країнах Східної Європи і колишніх республіках Радянського Союзу переважно ґрунтувалося на необхідності приватизації землі і відтворення інституту приватної власності на землю. Це пояс­нюється тим, що проведена соціалістичними країнами земельна політика ґрунтувалася на ідеологічному постулаті непорушності державної власності і провідної ролі держави в процесах централізованого розподілу вироблених продуктів. Стосовно земельних відносин це припускало гноблення не тільки прав приватної власності на землю, але і на отриманий у результаті її використання продукт.

А відтак одне з основних завдань соціально-політичних перетворень у цьому регіоні — проведення земельних реформ. Якщо в країнах Східної Європи і Прибалтики в основу ставилася реституція чи компенсація за втрату власності колишнім власникам, то в більшості колишніх республік Радянського Союзу основою земельної реформи був низький рівень продуктивності сільськогосподарського виробництва. Це знайшло вираження в низці політичних рішень, що визначили розвиток земельної реформи.

В Україні перший етап земельної реформи 90-х років, який має яскраво виражений аграрний характер, переважно здійснювався під загальновідомим гаслом "землю — селянам". Очевидно, на початку XX століття він дійсно мав сенс. Для селян, які до цього часу не мали господарської самостійності і виробництва, одержання землі у власність було необхідною умовою вільного й ефективного господарювання та розвитку. Правильність напряму розвитку земельних відносин було підтверджено показниками зростання сільськогосподарської продукції ще в період непу. До кінця 80-х років сільськогосподарське виробництво велося великими господарствами, що ґрунтувалися на найманій праці трудівників радгоспів і членів колгоспів, цілком позбавлених засобів виробництва. У цих умовах реалізація гасла «землю — селянам» означала відрив основних фондів сільськогосподарських підприємств від землі, порушення сформованої виробничої інфраструктури і, як наслідок, падіння рівня сільськогосподарського виробництва, що спостерігається в наш час.

При проведенні першого етапу земельної реформи через ізольованість економічної думки в СРСР майже не враховувалися зміни, що відбувалися у земельних відносинах в усьому світі. А тому завдання щодо підвищення рівня продуктивності сільськогосподарського виробництва не було вирішено.

Отже, можна відзначити різну спрямованість земельних перетворень у країнах Східної Європи і в Україні та змін у земельних відносинах, які відбуваються в усьому світі під впливом об'єктивного розвитку людського суспільства. Очевидно, що після завершення реформування відносин власності в цих країнах приступили до удосконалення землевпорядних і кадастрових систем, які гарантують права приватної власності, створюють механізми суспільного контролю за використанням землі.

На даному етапі земельної реформи, яка з реформуванням власності значною мірою перетворюється в реформу землевпорядну та кадастрову, варто виходити з того, що необхідно розглядати землю як обмежений, підданий деградації природний ресурс, без раціонального використання якого неможливий подальший економічний і соціальний розвиток суспільства. Тому необхідно підсилити елементи планування ефективного використання землі з максимальним врахуванням суспільних інтересів. При цьому варто очікувати посилення ролі земельно-інформаційних систем землеустрою як регуляторного механізму держави в організації використання і охорони землі та багатоцільового кадастру як інструментів прийняття управлінських рішень державними і приватними інститутами.

Дата добавления: 2014-01-04