Фізичне виховання учнів

Економічне виховання

Економічне виховання тісно поєднане з трудовим. Еконо­мічне виховання — педагогічний вплив і діяльність, спрямо­вані на формування економічної свідомості учнів. Кожна людина повинна розуміти економічне життя суспільства, бу­ти активним творчим учасником виробничого процесу, тому економічне виховання є загальним і обов'язковим.

Завдання економічного виховання:

а) ознайомлення учнів із законами ринкової економіки, перебудовою структури виробництва, підвищенням його ефективності, системою виробничих відносин і управління;

б) формування здатності до економічного мислення, підвищення продуктивності праці, уміння швидко оволодівати новими формами і методами праці; виховання почуття і рис господаря, який бережливо ставиться до результатів праці, працює з повною віддачею; виховання розумних матеріальних потреб, уміння розпоряджатися зарплатою.

Економічне виховання здійснюється у процесі вивчення основ наук, особливо основ економічних знань, трудового навчання. На уроках математики, фізики, хімії, біології учні вивчають наукові основи виробничих процесів, розв'язують задачі економічного змісту, дізнаються про використання на виробництві досягнень науки і техніки, і це сприяє економічному вихованню.

Класний керівник з метою економічного виховання уч­нів залучає дітей до праці з самообслуговування, ремонту обладнання і приміщень, обговорення статей на економічну тематику, проводить виробничі екскурсії, зустрічі з праців­никами підприємств. Прикладом успішного виховання про­фесійної орієнтації в учнів є досвід роботи директора та пед-колективу Сахнівської школи Черкаської області (читайте книги О. Захаренка та В. Чубара «Лелеки над Сахнівкою», «Школа над Россю»). Народний учитель, директор Сахнів­ської школи О. А. Захаренко вважає, що школа — це храм духовності, вона багато дечого може. Школа — не споруда, кабінети, наочна агітація. Школа — це високий дух, мрія, ідея, яка захоплює учнів, учителів і батьків. Сім років методом народного будівництва створювалася Сахнівська школа, яка тепер відома своїм досвідом виховної роботи на вищому рів­ні. У школі п'ять центрів: два навчальних, виховний, тру­довий, спортивний і два плавальних басейни, обсерваторія, дендропарк, теплиці. Усе це зроблено силами учнів, учите­лів, батьків, громадськості.

Фізичне виховання — це широка галузь педагогічного впли­ву на учнів. Воно здійснює фізичний розвиток, створює умови для поліпшення розумового, морального й естетичного вихо­вання. Тому це багатогранний процес організації пізнаваль­ної фізкультурно-оздоровчої діяльності учнів, спрямований на зміцнення потреби в заняттях фізкультурою і спортом, розвиток фізичних сил і здоров'я, вироблення санітар­но-гігієнічних навичок і звичок здорового способу життя. Це завдання фізичного виховання.

Зміст фізичного виховання: гімнастика, легка атлетика, рухливі ігри, кросова, лижна, ковзанярська підготовки, пла­вання, теоретичні відомості про суть і значення фізкультури і спорту.

Головні засоби і методи фізичного виховання:

а) природні сили (сонце, повітря, вода);

б) режим харчування, праці і відпочинку;

в) ранкова гімнастика;

г) уроки фізкультури;

д) позакласна робота (спортивні ігри, гуртки, секції, туризм).

Форми й методи потрібно використовувати комплексно:

1. Фізичні вправи або фізтренування — це привчання дітей до охайності, чистоти, тренування в бігу, гімнастиці, важкій атлетиці. Учні повинні свідомо ставитись до фізичних вправ, мобілізувати свою волю.

2. Методи переконання (роз'яснення) і позитивного прикладу. Вони використовуються у процесі фізичних вправ, тренувань і спортивно-масових заходів.

3. Методи схвалення й осуду, контроль за виконанням санітарно-гігієнічного режиму, участю у спортивно-масовій роботі.

Фізичне виховання у процесі навчання. У процесі нав­чання потрібно систематично виконувати санітар­но-гігієнічні заходи і фізичні вправи (порядок, чистота повинні бути зразковими, вологе прибирання при­міщень, освітлення класів, розміщення парт, свіже повіт­ря, легкі вправи на перервах, рухомі ігри).

Під час уроків потрібно передбачати розумову втому і за­стійні явища в організмі, проводити фізкультпаузи на уро­ці —• це легкі вправи на 1-1,5 хвилини під керівництвом учителя; особливу роль ці вправи мають у початкових і середніх класах. Дійовим засобом фізичного виховання є уроки фіз­культури. Фізичне навантаження на організм під час уроку повинне зростати поступово, досягати максимуму в другій половині уроку, а в кінці уроку — знижуватися.

Типова схема уроку фізкультури така:

1. Вступна частина (3-5 хв.) — це організація учнів на заняття, пояснення завдань і змісту уроку, проведення легких вправ (розминка).

2. Основна частина уроку (20-30 хв.) — це проведення основних фізичних вправ (біг, ігри, піднімання тягарів тощо).

3. Заключна частина, її завдання — заспокоїти учнів, підбити підсумки занять.

На інших уроках (математики, фізики, історії, літератури) також потрібно підтримувати санітарно-гігієнічний ре­жим, заохочувати до занять фізкультурою і спортом, розпо­відаючи про видатних учених та про роль праці і спорту в їхньому житті. Система позаурочних занять фізкультурою і спортом повинна бути пов'язана з фізичним вихованням на заняттях.

У позаурочній роботі є низка напрямів фізичного виховання:

1. Санітарно-гігієнічна освіта учнів з метою формування у них санітарно-гігієнічних умінь і навичок. Це бесіди про режим праці, відпочинку, харчування, гігієну тіла, способи загартовування організму, зміцнення фізичних сил і здоров'я. Слід читати учням лекції про досягнення фізкультури і спорту, значення спортивних комплексів (ГПО), організовувати зустрічі із спортсменами.

2. Використання сил природи (сонця, повітря, води) для зміцнення здоров'я, фізичних сил учнів. Проводити прогулянки й екскурсії на природу, походи по рідному краю, ігри на місцевості.

3. Спортивне вдосконалення в різних видах фізкультури і спорту. Це організація спортивних секцій з гімнастики, легкої атлетики, а також ігор.

4. Організація і проведення спортивно-масових заходів у школі: спортивних свят, військово-спортивних ігор, спартакіад, спортивних змагань, вечорів, конкурсів.

5. Організація різноманітної трудової діяльності, пов'язаної із затратами м'язової енергії, фізичним тренуванням, перебуванням на свіжому повітрі.

До проведення вищевказаних заходів слід залучати всіх учнів і паралельно проводити індивідуальну роботу. Весь педколектив, учнівські організації повинні бути зацікавлені, щоб за­няття фізкультурою і спортом проводилися з учнями щоденно.

Шляхи реалізації змісту виховання

Зміст кожного напряму виховання реалізується в навчаль­них закладах такими шляхами:

а) використання виховних можливостей кожного предмета;

б) у позакласній і позашкільній виховній роботі способом підбору тем, форм і методів проведення заходів відповідно до віку і напряму виховання;

в) залучення учнів до різних видів практичної діяльності з метою формування у них навичок і звичок відповідної поведінки;

г) залучення сім'ї і громадськості до реалізації напрямів виховної роботи;

д) через засоби масової інформації;

е) засобами різних видів мистецтва.

Системний, комплексний, діяльнісний, творчий, диференційований, індивідуальний підходи до виховання на основі природовідповідності, культуровідповідності, свободовідповідності, переходячи у практику роботи шкіл, учителів, зумовлюють винайдення нових форм, методів і засобів виховання. Так реалізується основний принцип ведення науково-педагогічного дослідження, фактично – пошуку можливостей для формування успішної особистості людини (вихованця і педагога).

Дата добавления: 2014-01-04