Грошово-кредитне регулювання національної економіки

Якщо у попередньому параграфі, розглядаючи регуляторну політику сучасної держави, з’ясовувалась її фінансово-бюджетна форма, то тепер предметом аналізу стає грошово-кредитна форма державного регулювання національної економіки. Не ставлячи під сумнів органічної єдності її структурних елементів, варто виділити принаймі два аспекти грошово-кредитної форми регулювання національної економіки. Один із них пов’язаний із монетарною політикою.

Монетарна політика являє собою систему заходів держави, що ґрунтується на використанні грошових важелів регулювання макроекономічних процесів. Вона передбачає зміни обсягів пропозиції грошей в економіці і саме у такий спосіб – здійснення впливу на макроекономічну динаміку.

Другий спосіб грошово-кредитного регулювання пов’язується із кредитною політикою.

Кредитна політика – система заходів держави, яка базується на використанні ресурсів і можливостей Центрального банку країни, чим дозволяє контролювати ступінь доступності продуцентів до кредитних ресурсів країни та у такий спосіб – впливати на макроекономічну кон’юнктуру.

Виділення цих двох аспектів грошово-кредитного регулювання детермінує і логіку розгляду питання. Аналіз варто розпочати із з’ясування теоретичних основ та конкретизації мети грошово-кредитного регулювання. Це слугуватиме науковим підґрунтям наступного розгляду конкретних форм регуляторної політики на підставі використання спочатку кредитних, а згодом грошових інструментів державного впливу для забезпечення сталого, динамічного розвитку макроекономічної системи.

Звертає на себе увагу та обставина, що грошові і кредитні аспекти макроекономічного регулювання розглядаються у органічній єдності. І це не випадково. З одного боку, сучасна грошова система, в основному, є системою кредитних грошей, а з іншого – пануючою формою сучасного кредиту є грошова форма. Але, які б конкретні способи грошово-кредитного регулювання ми не розглядали, усі вони мають сенс лише у тому випадку, коли не порушують вимог загальної економічної рівноваги товарної і грошової маси.

Ця рівновага фіксується рівнянням обміну, відомим ще як рівняння Фішера1:

, де

· M – статична характеристика кількості грошей, вона відбиває пропозицію готівки та тих активів, що виконують грошові функції, наприклад, чеків чи векселів (фактично йдеться про грошовий агрегат M₁);

· V – швидкість обороту грошової одиниці (вона показує, скільки разів ця одиниця використовується на придбання кінцевих товарів і послуг протягом року);

· P – рівень цін (він приймається як середнє зважене значення цін кінцевих товарів і послуг, взяте відносно базового річного показника, що дорівнює 1,0, тобто йдеться про річний індекс цін);

· Q – реальне значення валового національного доходу (розраховується на основі номінального національного доходу із застосуванням дефлятора, тобто індекса цін).

Добуток рівня цін і реального національного доходу (права частина рівняння – PQ) показує номінальний (фактичний) національний дохід. Відповідно, швидкість обороту грошей може бути репрезентована відношенням номінального значення валового національного доходу до обсягу грошової маси:

.

Що дає орієнтація на рівняння обміну?

Це рівняння є основою моделювання ситуації макроекономічної рівноваги товарної і грошової мас.

Якщо рівновага порушується на користь ВНД (PQ>MV), то виникає потреба у додаткових грошових коштах в обігу. Але ця потреба, що випливає зі змісту рівняння Фішера, може бути реалізована без застосування примітивних і ризикованих способів нарощення абсолютної маси готівкових грошей. Більше того, “ефект верстата” (друкування додаткових паперових грошей) за умов розвинутої ринкової економіки є вкрай низьким, зважаючи на незначну частку готівки у загальній грошовій масі в країнах з розвинутою ринковою економікою.

З іншого боку, якщо рівновага порушується на користь грошової маси (MV>PQ), то зовсім не обов’язково вдаватися до брутальних форм вилучення зайвих грошей з обігу (обміну купюр, нуліфікації, конфіскаційної грошової реформи), як це практикувалося за умов командної економіки. У рівнянні обміну закладена можливість утримання рівноваги без ризикованих операцій з масою грошей, тобто залученням до обігу або вилученням з нього певної кількості грошей. Проблема лише у тому, щоб навчитись керувати “напруженістю” грошових потоків.

Грошовий обіг можна уявити замкнутою системою труб, по яких циркулює рідина (грошові потоки). По трубах можна пропустити більшу кількість рідини, збільшуючи швидкість її циркуляції через підвищення внутрішнього тиску у системі, що вимагає зовнішнього впливу – підключення потужного насоса.

Так само і в економіці. Питання лише в тому, щоб знати, де, у який момент і з якою силою має спрацювати “грошова помпа”.

Отже, проблема у тому, щоб вдало обрати важелі і міру їх впливу на товарно-грошові потоки, забезпечуючи їх макроекономічну рівновагу. У цьому і полягає “квінтесенція” рівняння обміну І. Фішера.

Що ж є метою грошово-кредитного регулювання економіки за умов розвиненої ринкової системи господарювання?

Для обґрунтування цієї мети спробуємо знову спертись на рівняння обміну. Якщо рівняння І. Фішера продиференціювати, або, іншими словами, подати у вигляді одиниць прирощення його компонентів, то отримаємо таку рівність:

, де

· відношення показує темп приросту грошової маси (підкреслимо саме ту обставину, що йдеться не про зміну загальної кількості грошей, а про інтенсивність зміни грошових потоків);

· відношення характеризує темп приросту цін, тобто відбиває річний темп інфляції;

· відношення репрезентує річний темп приросту реального ВНД; у безпосередній залежності від останнього параметра знаходиться і рівень зайнятості, тому відношення характеризує не тільки динаміку обсягу валового національного доходу, але й зміни на ринку робочої сили;

· параметр відбиває темп прискорення обігу грошей за період, який аналізується (як правило, за рік).

Отже, напрошується висновок, що рівняння обміну Фішера пов’язує в єдине ціле усі ці показники і служить інструментом моделювання макроекономічної рівноваги.

Таким чином, вищою кінцевою метою грошово-кредитного регулювання є забезпечення стабільності цін, зростання реального обсягу виробництва і повної зайнятості.

Звичайно, поточна грошово-кредитна (монетарна) політика орієнтується на більш конкретні та кількісно виражені цілі, тобто йдеться про завдання тактичного і проміжного характеру. Наприклад, коли економіка країни знаходиться в ситуації “перегріву” ринкової кон’юнктури (високий попит викликає зростання цін і доходів, розширення виробництва загрожує втратою рівноваги з високою інфляцією) і на порядок денний висуваються завдання рестриктивного (обмежувального) характеру, то вмикаються одні важелі грошово-кредитного механізму, а коли виникає проблема подолання спаду виробництва і кволої ринкової кон’юнктури – вмикаються інші, експансіоністські (спрямовані на розширення) важелі грошового і кредитного регулювання.

Важливим аспектом теоретичного обґрунтування логіки грошово-кредитного регулювання є орієнтація на модель макроекономічної рівноваги IS-LM (Investment, Saving – Liquidity, Money)1, відому ще як “хрест Гікса”.

Якщо орієнтація на рівняння І. Фішера забезпечує теоретичне обґрунтування методів і форм грошово-кредитного регулювання через утримання необхідної маси грошей та швидкості обороту грошової одиниці, то орієнтація на модель IS-LM, слугує методологічною основою розуміння конкретних форм грошово-кредитного регулювання через коливання процентних ставок на ринку кредитних ресурсів. В цій моделі IS віддзеркалює можливі варіанти стану часткової рівноваги на інвестиційному ринку та умови перетворення заощаджень у реальні інвестиції. В свою чергу, LM відбиває можливі варіанти стану часткової рівноваги на грошовому ринку, коли попит на кредитні ресурси збалансовується з їх пропозицією. Модель базується на тому, що при здійсненні експансіоністської або рестрикційної економічної політики щодо обсягів суспільного виробництва (Y), використовується чинник доступності кредитних ресурсів. Доступність чи недоступність сприймається продуцентами суспільного продукту через коливання процентних ставок за кредит (R'). При зростанні процентної ставки інвестиційна активність виробників згасає. Схильність до перетворення заощаджень в інвестиції послаблюється. Саме тому пряма IS на графіку (див. рис.11.2) має від’ємний нахил, що показує обернений характер залежності обсягів інвестування та перетворення заощаджень в інвестиції від коливань процентної ставки. Одномоментно, із зростанням процентної ставки активність грошового ринку, в аспекті пропозиції кредитних ресурсів, пожвавлюється.

LM

Е

IS

Y

Рис.11.2. Загальна економічна рівновага в моделіIS-LM

На графіку (див. рис. 19.2) це демонструється додатнім нахилом лінії LM, що свідчить про пряму функціональну залежність пропозиції грошей від зміни процентної ставки за кредит.

Якщо ж процентна ставка за кредит знизиться, то усе відбувається навпаки – інвестиційна активність продуцентів зростатиме, а пропозиція грошей на ринку кредитних ресурсів зменшуватиметься. При значенні процентної ставки досягається рівноважний обсяг суспільного продукту (), а точка Е стає точкою загальної економічної рівноваги, у якій, по-перше, відсутній надлишок чи дефіцит грошових засобів у обігу та, по-друге, усі вільні, заощаджені гроші активно інвестуватимуться. Таким чином, ключовим важелем приведення в рух моделі IS-LM є зміна процентної ставки за кредит. Варто підкреслити, що прямо і безпосередньо встановити чи змінити процентну ставку, яка є ціною товару на ринку кредитних ресурсів, неможливо. Для цього використовуються важелі опосередкованої дії. Вони складають комплекс методів і форм грошово-кредитного регулювання національної економіки.

З’ясування того, які є важелі грошово-кредитного регулювання і яким чином вони застосовуються, складає предмет наступної частини параграфа. Основним завданням тепер стає розгляд конкретних форм грошово-кредитного регулювання економічних процесів та з’ясування, у цьому контексті, ролі Центрального банку країни.

В сучасних умовах держава (в особі центрального банку країни) застосовує три основних форми макроекономічного регулювання, що ґрунтуються на використанні важелів грошово-кредитного механізму.

Центральний банк застосовує такі форми грошово-кредитного регулювання: · операції на відкритому ринку цінних паперів; · маніпулювання обліковою процентною ставкою; · зміни норм обов’язкового резервного покриття.

В Україні використання названих важелів макроекономічного регулювання знаходиться ще у стані становлення, тому особливо цінним для нас є осмислення і критичний аналіз досвіду застосування форм грошово-кредитного регулювання, набутого країнами із розвинутою ринковою системою господарства.

Операції на відкритому ринку ґрунтуються на тому, що держава, купуючи чи продаючи власні цінні папери на відкритому ринку, збільшує або зменшує напругу грошово-кредитних потоків, які, у свою чергу, обслуговують зустрічний рух товарів і послуг.

Перш ніж пояснити механізм операцій відкритого ринку цінних паперів, варто з’ясувати економічну природу самих державних цінних паперів, що фігурують на ньому.

Цінні папери держави є своєрідним сертифікатом (свідоцтвом) надання їй позики суб’єктами економіки (домашніми господарствами, фірмами, банками, іншими кредитними установами тощо). Державні цінні папери поділяються на дві категорії: неринкові і ринкові.

До неринкових належать такі цінні папери (ощадні облігації, урядові серії), які не можуть бути передані або перепродані іншим особам. Такі цінні папери не обертаються на вторинному ринку цінних паперів.

Інша справа – ринкові цінні папери. В обіг їх випускає державна скарбниця (міністерство фінансів), що створює первинний ринок. Згодом до справи залучаються ділери (комерційні банки, брокерські компанії або фірми, що спеціалізуються тільки на цьому бізнесі).

Ділери купують державні цінні папери і створюють їх вторинний ринок, пропонуючи продати або купити цінні папери в період їх дії (від дати випуску до дати погашення). Клієнтами ділерів, або інвесторами цих цінних паперів, є корпорації, банки, страхові компанії, пенсійні фонди, іноземні комерційні і центральні банки. Приватні особи на цьому етапі руху цінних паперів безпосередньої участі в операціях не беруть, вони обмежуються використанням економічних важелів. Річ у тім, що на торгах вторинного ринку (фондової біржі) такі цінні папери продаються великими партіями (лотами) значної номінальної вартості (наприклад, у США один такий лот має вартість не меншу від одного мільйона доларів).

Дата добавления: 2014-01-04