Класифікація тари

№ пор.	Ознака класифікації	Види та різновиди тари
1.	Функції тари впроцесі товар­ного обігу	Транспортна (ящики, бочки, мішки, фляги тощо) Споживча (пакети, банки, пляшки, флакони, коробки тощо) Тара-обладнання
2.	Форма тари	Бочки Ящики Коробки Барабани Мішки Банки Пляшки Фляги Туби Пакети Контейнери Інша
3.	Матеріал, з якого	Дерев'яна
	виготовлено тару	Картонна Паперова Текстильна Металева Скляна Керамічна Полімерна Комбінована їстівна (морозиво у вафельних стаканчиках тощо)
4.	Розмір тари	Малогабаритна Середньогабаритна Великогабаритна
5.	Конструктивні особливості тари	Нерозбірна Розбірна Розбірно-складана Складана Закрита (з кришкою або іншим видом затвору, або без них) Відкрита Щільна Решітчаста Саморуйнівна
6.	Здатність зберігати	Жорстка (дерев'яна, скляна, металева тара)
	свою первіс­ну форму при механічних впливах	Напівжорстка (картонна тара) М'яка (паперова, текстильна, полімерна тара)
7.	Здатність зберігати	Герметична
	внутрішньотарний фізико- хімічний режим	Ізотермічна
	Ізобарична
	Пилонепроникна Світлонепроникна
	Жиронепроникна Газонепроникна Паро- та вологонепроникна Асептична Антистатична
8.	Ступінь універсальності тари	Універсальна Спеціалізована
9.	Метод виготов­лення тари	Лита Штампована Бондарна Клеєна Лита під тиском Інша
10.	Кратність вико­ристання тари	Багатооборотна (зворотна) Разова(незворотна)
11.	Приналежність тари	Загального використання Заставна Інвентарна
12.	Функціональне призначення тари у процесі реа­лізації товару (стимулювання продажу)	Ароматизована Подарункова (тара-сувенір тощо)
13.	Функціональне призначення тари у процесі використання товару	Тара для аерозолів (для товарів побутової хімії) Тара-іграшка (коробка-автомобіль, коробка-будинок та ін.) Жаростійка тара Порційна (для дозування заданими порціями)

Для здійснення товарного обігу потрібна тара різного функ­ціонального призначення. Це в свою чергу обумовлює форму тари, матеріал, з якого її буде виготовлено, розмір, конст­рукцію та інші її особливості.

Для транспортування і збирання товарів на складах під­приємств потрібна транспортна тара. Вона створює само­стійну транспортну одиницю, є зовнішньою тарою, від якої звільняються товари при роздрібному їх продажу.

Споживча тара — це внутрішня тара, в якій товар прода­ється його споживачу. її вартість, як правило, включається в ціну товару і сплачується кінцевим покупцем. Споживча тара може бути первісною, тобто безпосередньо вміщувати товар (тю-Залежно від призначення бочки бувають сухотарні та за­ливні.

Сухотарні бочки використовують для зберігання й пере­везення сухих молочних продуктів, яєчного порошку, охо­лодженої риби, сухої фарби тощо.

У заливні бочки затарюють плодоовочеві продукти з роз­солом, пиво, вино, соки та інші рідкі продукти, а також хар­чові жири, заморожені плоди і ягоди тощо. У цих бочках зазвичай є один або два наливних отвори, які закупорюють пробками.

Місткість бочок може бути різною. Наприклад, бочки для коньяку, вин, соків і морсів мають місткість від 50 до 600 дм³, для пива — 50 і 100 дм³. Для більшості інших товарів виго­товляють бочки місткістю від 5 до 250 дм³.

Крім бочок, для затарювання сипучих і пастоподібних то­варів застосовують барабани. Це транспортна тара з корпусом циліндричної форми, без обручів, з плоским дном і кришкою, їх виробляють з фанери або деревини і використовують для зберігання і перевезення вантажів масою до 200 кг.

Різновидом дерев'яної транспортної тари є корзини. Вони бувають прутяні та дранкові. Використовують їх для збирання, зберігання і перевезення ягід, плодів, овочів, а також риби та деяких інших продовольчих товарів.

У цілому дерев'яна тара надійно захищає товари при транс­портуванні і зберіганні. Завдяки своїй жорсткості вона здатна витримувати значні механічні дії. Однак дерев'яна тара має цілий ряд недоліків, що обумовило необхідність замінити її тарою, виготовленою з інших матеріалів.

В Україні з кожним роком все більшого розвитку набуває картонна тара, яка значною мірою може замінити дорогу та громіздку дерев'яну тару. Завдяки значним якісним харак­теристикам вона вже широко застосовується для упакування багатьох продовольчих і непродовольчих товарів.

Переваги картонної тари:

Ø відносно дешева (її собівартість порівняно з дерев'яною тарою нижча в 1,5-2 рази);

Ø легка (її відносна до затареної продукції маса в 2-3 рази менша за масу дерев'яної тари);

Ø достатньо висока ізотермічність, герметичність упаковки;

Ø нечутлива до коливань температури;

Ø гігієнічна;

Ø проста у виготовленні;

Ø зручна у зберіганні і транспортуванні (у складеному вигляді);

Ø легко піддається вторинній переробці;

Ø при перевезенні потребує менше транспортних засобів, ніж дерев'яна тара;

Ø еластичність і пружність роблять її незамінною при упа­ковці крихких і тих, що легко б'ються, товарів.

Використання картонної тари дає змогу значно скоротити споживання ділової деревини. На виробництво 1 тис. кар­тонних ящиків витрачається біля 6,3 м³ деревини, а дерев'я­них — 23-32 м³ ділової деревини.

Картонну тару виготовляють із пресованого, литого, склеє­ного картону, для виробництва якого використовують деревину та її відходи, целюлозу, макулатуру.

Найбільш розповсюдженим видом транспортної картонної тари є ящики. їх виготовляють із суцільного листа плоского або гофрованого картону, зшитого дротовими скобами або сталь­ною стрічкою. Дно і кришка ящика утворюються чотирма клапанами, стики яких заклеюються паперовою клейкою стріч­кою. Картонні ящики виготовляють складаними, що спрощує процес їх зберігання і транспортування в порожньому вигляді.

Лотки з картону (відкриті невисокі ящики) призначаються для формування з допомогою спеціальної плівки групової упа­ковки продукції (наприклад, у пляшках), що полегшує пере­везення і зберігання вантажів. Використовують картонні лотки для перевезення плодів, ягід та деяких інших товарів.

З картону виготовляють споживчу тару — коробки і пачки.

Коробки мають різноманітну форму, плоске дно, а закри­ваються вони клапанами або кришкою (зйомна або на шарні­рах).

Пачки мають корпус у формі паралелепіпеда і закри­ваються клапанами.

Паперова тара використовується для затарювання сипучих і штучних товарів (харчової продукції, будівельних матеріалів тощо). До неї відносять мішки і пакети.

Мішки — це транспортна м'яка тара з корпусом у формі рукава, з дном і горловиною (відкритою або закритою). Для їх виробництва використовують мішковий папір, який може бути багатошаровим або просоченим спеціальними речовинами.

Пакети бувають двох типів: одинарні і з внутрішнім пакетом-вкладишем. Для виробництва зовнішніх та одинарних пакетів використовують папір з полімерним покриттям, міш­ковий папір, а також спеціальний папір для упакування това­рів на автоматах. Внутрішні пакети виготовляють із перга­менту або парафінованого паперу. Паперові пакети склеюють, а у пакетів із комбінованих матеріалів шви зварні.

Текстильна тара — це пакувальні тканини та мішки з тканин.

Пакувальні тканини (бавовняні, льняні, льоно-джуто-кенафні використовують для упакування у вигляді рулонів, кип, тюків килимових виробів, тканин, валяльно-повстяних виробів та інших матеріалів.

Мішки (льняні, напівльняні, льоно-джуто-кенафні та з інших мішкових тканин) за призначенням поділяють на продуктові мішки (для упакування борошна, крупи та інших сипучих про­дуктів) і мішки для цукру. Випускають мішки звичайної та підвищеної міцності, а за місткістю переважно на 50 та 100 кг.

Металева тара призначається для затарювання рідких, летких, вогненебезпечних та інших специфічних товарів. їх виготовляють з листової сталі, жерсті, алюмінію, у вигляді бочок, барабанів, фляг, бідонів, цистерн, каністр та балонів, у тому числі аерозольних. Для фасування харчових нестери-лізовуваних продуктів (кави, чаю, кондитерських виробів тощо) використовують жерстяні банки з кришкою, а для кон­сервованої продукції — банки для консервів різної місткості, внутрішню поверхню яких покривають спеціальними лаками або емалями, що охороняють від пошкодження металом упа­кованого товару.

Важливе значення серед різних видів металевої тари мають ящикові піддони (тара-обладнання), які призначаються для наскрізного перевезення переважно продовольчих товарів від постачальників до торгових залів магазинів самообслугову­вання.

Скляна тара використовується для упакування продоволь­чих (соки, алкогольні та безалкогольні напої, консервовані плоди, овочі, мед тощо) і непродовольчих (парфумерно-косме­тичні вироби, товари побутової хімії тощо) товарів. До неї відносять балони (бутлі), пляшки, банки та флакони різної форми і місткості, виготовлені з безбарвного або фарбованого скла.

Через крихкість скляну тару транспортують у спеціальних полімерних ящиках із гніздами або в ящиках, заповнених прокладними матеріалами (стружкою, картоном тощо).

Керамічна тара через свою більшу вартість, ніж скляна, використовується здебільшого як подарункова тара для упа­кування лікеро-горілчаних виробів, чаю, парфумерії.

Полімерна тара набуває все більшого поширення, оскільки має невелику питому масу, значну механічну міцність, низьку волого- та паропроникність, добре фарбується і може випус­катися різної форми та місткості. Основні види тари з полімер­них матеріалів (поліетилену, поліпропілену, полістиролу та ін.) — ящики, мішки, бочки, каністри, пакети, банки, пляш­ки, туби, коробки тощо.

Полімерна тара дає змогу замінити деякі види тари з інших матеріалів, зокрема дерев'яні ящики та бочки, мішки з тканин, скляні пляшки та флакони, паперові мішки та пакети.

Широкого застосування як пакувальний матеріал набули полімерні плівки. Так, харчові продукти, упаковані в термо-усадну плівку, довше зберігають свої смакові якості та зов­нішній вигляд, непроникні для вологи та пилу.

У розвинутих західноєвропейських країнах у м'яку тару, до якої належать полімерні плівки, упаковується 95% спо­живчих товарів. У Росії цей показник складає 60%, в Украї­ні— 30%. Починаючи з 1994 р. виробництво цієї тари в Україні стрімко розвивається: тільки за п'ять наступних років кількість товарів, упакованих у м'яку тару, збільшилася у два рази.

Найбільш високими темпами в Україні зростає виробництво поліпропіленової плівки, яка за своїми якісними показниками значно перевищує целофан, полівінілхлоридні та поліетиленові плівки.

Поліпропіленова плівка має:

• малу масу, яка забезпечує низькі норми витрат на упа­кування одиниці продукції;

• значні бар'єрні властивості;

• високу прозорість;

• низьку волого- та паропроникність;

• високу тепло- та жаростійкість;

• хороші санітарно-гігієнічні показники;

• значні можливості для високоякісного художнього оформ­лення — використання флексографського глибокого та інших видів друку.

Вітчизняна промисловість освоїла випуск різних поліпро­піленових плівок: прозорих тришарових, металізованих з ша­ром алюмінію, перламутрових; комбінованих багатошарових; каст-плівок (плівки, що обтягують товар).

За останні роки в Україні широкого розвитку набуває також виробництво пакетів для вакуумного упакування швидкопсув­них товарів. Ця тара має асептичну (захищену від бактерій) внутрішню поверхню, тому здатна забезпечити більш тривалий термін зберігання товарів.

Для транспортування товарів у споживчій тарі з полімерних матеріалів використовують піддони, лотки з картону, на яких за допомогою спеціальної плівки з полімеру формується ван-тажопакет. Така упаковка полегшує зберігання, транспортуван­ня, виконання навантажувально-розвантажувальних робіт та дає можливість впроваджувати наскрізну технологію товаро-руху, тому що вона виконує функції тари-обладнання.

Комбінована тара — це тара, виготовлена з двох або біль­ше різних матеріалів (паперу та алюмінієвої фольги, картону та полімерної плівки, деревини та пластмаси, металу та пластма­си тощо). Комбінування різних матеріалів забезпечує створення упаковки з необхідними властивостями, наприклад такими, що збільшують термін зберігання товарів, підвищують її міцність, поліпшують придатність до транспортування, створюють до­даткові зручності при споживанні купленого товару тощо.

До комбінованої транспортної тари належать мішки з ламі­нованого поліетиленом паперу, дерев'яні ящики або бочки з вкладишами з пластмаси та ін. До найпростіших комбінованих пакувальних матеріалів для споживчої тари належать матеріали на основі паперу або кар­тону з полімерним покриттям. Так, наприклад, комбінований матеріал для пакування молочних продуктів типу тетра-брік являє собою папір з нанесеним на нього з одного боку кольо­ровим друком і покритим з двох боків екструзійними шарами поліетилену.

Значного поширення набула також комбінована тара на основі фольги, яка має високі бар'єрні властивості, завдяки чому успішно конкурує зі скляною і металевою тарою. Будь-яка тара з алюмінієвої фольги (товщиною 7-14 мкм) покри­вається одним або кількома шарами полімерів, лаку, паперу тощо.

Комбіновані еластичні матеріали використовуються для пакування сухих харчових продуктів, соків, продуктів, що піддаються сублімаційному сушінню або стерилізації.

Поряд з комбінованими матеріалами в таропакувальній індустрії широкого застосування набувають багатошарові плівки. їх відносять до групи матеріалів, що складаються тільки з полімерних шарів, у той час як до складу комбіно­ваних матеріалів входять шари, які мають різну основу (папір, фольга, тканини).

Комбіновані і багатошарові матеріали мають необмежені можливості варіювання їх властивостей за рахунок вибору складу композиційного матеріалу і встановлення порядку чер­гування в них шарів, а також шляхом забезпечення необхідного рівня їх адгезійної взаємодії (склеювання) та вибору опти­мальної технології. Порядок чергування шарів визначається функціональним призначенням пакувального матеріалу. На­приклад, зовнішній шар призначається для захисту від впливу навколишнього середовища, він повинен мати хороші харак­теристики з міцності, а також бути основою для нанесення багатофарбового друку. Для зовнішнього шару використо­вуються здебільшого двоосноорієнтовані поліефірні, поліпро­піленові, поліамідні плівки або папір і картон. Внутрішній шар забезпечує герметизацію упаковки, а середній або зовнішній шари відповідають за бар'єрні (захисні) властивості, у тому числі і за захист від механічного пошкодження. 8.3.

СТАНДАРТИЗАЦІЯ, УНІФІКАЦІЯ І МАРКУВАННЯ ТАРИ

Для того щоб тара якнайкраще виконувала свої функції, до неї ставлять певні вимоги:

• технічні — матеріал, з якого виготовлено тару, її конст­рукція повинні відповідати властивостям товару, бути міцними і забезпечувати збереження товару при його перевезенні, складуванні і реалізації;

•економічні — бути недорогою у виготовленні, порта­тивною і зручною для транспортування як з товаром, так і без нього, мати низький коефіцієнт власної маси (від­ношення маси тари до її об'єму);

•санітарно-гігієнічні, екологічні — бути нешкідливою, не чинити негативного впливу на товар і навколишнє середовище;

•естетичні — мати привабливий зовнішній вигляд, а її форма, кольорове вирішення, тексти і малюнки на ній повинні відповідати особливостям товару, вимогам потен­ційних його покупців, стимулювати попит на товар і сприяти вихованню естетичного смаку покупців.

Розробка хорошої упаковки для нового товару потребує прийняття багатьох рішень. Перш за все необхідно визначити концепцію упаковки, а саме, якою в принципі вона повинна бути та яку роль їй належить відігравати для конкретного товару: в чому полягатиме основна функція упаковки — забез­печити більш надійний захист товару, представляти новий спосіб його дозування, доносити певну інформацію про відмітні властивості даного товару (торгової марки, фірми, чогось ін­шого). Всі елементи упаковки (розмір, форма, матеріал виго­товлення, колір, вид тексту, позначення торгової марки) по­винні взаємодіяти для підтримки ринкової пропозиції товару.

Вартість тари, її зовнішній вигляд повинні відповідати рів­неві ціни товару. Виробнику для свого товару слід вибирати тару, яка б помітно відрізнялась від тари конкурентів. Упаковка повинна відповідати також умовам розповсюдження товару.

При виборі транспортної упаковки потрібно враховувати спосіб,, відстань і тривалість транспортування, можливість перевантаження вантажу в дорозі, температурний режим і вологість під час транспортування, пору року (погодні умови), сумісність з іншими вантажами тощо. Характер упаковки повинен відповідати виду вантажу, вантажності транспортного засобу, профілю і стану дороги та іншим умовам. Отже, для транспортної тари надзвичайно важливими є технічні та еко­номічні вимоги, а для споживчої — суттєво зростає значення санітарно-гігієнічних та естетичних вимог.

Вимоги до різних видів тари визначаються стандартами.

Стандартизація тари передбачає створення найбільш ра­ціональних за матеріалом виготовлення, конструктивними особливостями, розмірами, формою і вагою типів тари, а також встановлення загальних технічних вимог до тари, пра­вил її приймання, маркування, транспортування і зберігання.

Основні завдання стандартизації тари:

• створення нормативно-технічної документації, яка дасть можливість правильно вибирати, проектувати упаковку для різноманітних товарів і встановлювати прогресивні вимоги до неї;

• широка уніфікація тари у пов'язанні з усіма ланками сфери її обігу (фасувально-пакувальним і складським обладнанням, контейнерно-транспортною системою);

• забезпечення узгодженості з системами міжнародних стандартів;

• координація роботи підприємств і організацій, що зай­маються виробництвом тари і її користувачами.

Одним з основних напрямів стандартизації тари є її уні­фікація.

Уніфікація тари — процес приведення усього різноманіття видів, форм і розмірів тари до обмеженої кількості найбільш раціональних типорозмірів (типів тари одного розміру) і закріплення їх за певними товарними групами. Вона здійс­нюється на основі єдиного модуля для тари, транспортних засобів та засобів механізації навантажувально-розвантажу­вальних робіт і обладнання для зберігання. Модулем уніфікації для транспортної тари визнано між­народний плоский піддон розміром 800 х 1200 мм.

Транспортна тара, розміри якої лежать у межах модуля, називається малогабаритною, а тара, розміри якої переви­щують модуль, — великогабаритною.

Існують дві групи стандартів на тару:

• нормативні стандарти, в яких сформульовано загальні технічні вимоги до тари, визначено її типи та основні параметри, методи випробування;

• предметні стандарти, розроблені для тари, що призна­чається для упакування конкретних видів продукції (то­варів). Вони розробляються на основі нормативних стан­дартів і містять: найменування і призначення тари, типи та особливості її конструкції, технічні вимоги тощо.

У стандартах визначено основні показники якості тари:

• Показники призначення — вихідний матеріал виготов­лення тари; розміри; гранична маса упакованого товару; місткість; опір стиску; опір ударам; вологість та ін.

• Показники надійності — ремонтопридатність; довго­вічність; збережуваність тари.

• Показники транспорторентабельності:

• коефіцієнт складування (Кс) характеризує ступінь вико­ристання транспортних засобів і складських приміщень:

де V — об'єм ящика у складеному вигляді, дм³; V' — габаритний об'єм ящика, дм³;

• коефіцієнт пакетування {KJ, який характеризує ступінь

використання стандартного піддона розміром 800 х 1200

або 1000 х 1200 мм:

де S_t — площа, зайнята тарою на піддоні, м²; S_n — площа піддона, м².

Стандарти визначають і порядок маркування тари. Термін «маркування» має два окремих значення:

1) маркування — текст, умовні позначення і малюнки на упаковці та/або вантажі;

2) маркування — процес нанесення тексту, умовних позна­чень і малюнків на упаковку та/або вантаж. /-^___»

Розрізняють такі види маркування тари:

• товарне — зазначається підприємство-виробник товару, найменування товару, його сорт і якість;

• відправницьке — зазначається найменування відправника і станції призначення, одержувача;

• залізничне вантажне — зазначається кількість місць і маса вантажу;

• спеціальне — надаються рекомендації щодо збереження товару при його транспортуванні і навантажувально-розвантажувальних роботах;

• екологічне — на тару наносяться умовні малюнки, що вказують на її нешкідливість для навколишнього середо­вища або споживача чи попереджають про небезпеку упа­кованого товару;

• міжнародне — на тару наносяться умовні малюнки (пара­солька, чарка та ін.).

Приклади маркування тари для транспортування і складу­вання наведено на рис. 8.1.

Зміст та оформлення маркування споживчої і транспортної упаковки суттєво відрізняються, оскільки це залежить перед­усім від її ролі в процесі товароруху. Так, якщо споживче маркування інформує про виробника, кількість, якість і ціну товару, то транспортне — про одержувача, відправника і способи поводження з упакованим товаром при його транс­портуванні та зберіганні.

Маркування визначають також особливості товарів, що упаковуються.

Згідно із Законом України «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини» (1997 р.) та Правилами роздрібної торгівлі продовольчими товарами (2003 р.) товар (вітчизняного й іноземного виробництва), який реалізується в роздрібній торгівлі, повинен мати на упаковці інформацію,

Рис. 8.1. Маркування тари для транспортування і складування: 1 — обережно, крихкий; 2 — не використовувати крюки; З — верх, не кантувати; 4 — захищати від тепла (нагрівання); 5 — канат одягати тут; 6 — захищати від вологи; 7 — центр ваги; 8 — використовувати підйомну тару; 9 — захищати від променів; 10 — вантаж, що легко псується; 11 — герметична упаковка; 12 — штабелювати забороняється; 13 — відкривати тут; 14 — зберігати в межах зазначених температур; 15 — піднімати безпосередньо за вантаж.

викладену в доступній для сприйняття формі, українською мовою і містити відомості про:

• загальну назву харчового продукту;

• масу (об'єм);

• склад, у тому числі перелік використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок, барвників тощо;

• харчову цінність, а також енергетичну цінність (для харчових продуктів, що її мають);

• кінцевий термін реалізації або дату виготовлення та термін придатності до споживання;

• умови зберігання; • найменування та адресу виробника;

• умови використання (якщо такі передбачено);

• наявність у харчовому продукті компонентів з генетично модифікованої сировини (якщо використання таких ком­понентів передбачено нормативними документами або нормативно-правовими актами на даний харчовий продукт);

• застереження щодо вживання харчового продукту діть­ми, якщо він не є дитячим харчуванням, а підстави для такого застереження є;

• іншу інформацію, передбачену чинними в Україні норма­тивними документами, дія яких поширюється на певний харчовий продукт.

У маркуванні вітчизняних та імпортних харчових продуктів забороняється наводити інформацію про їх лікувальні влас­тивості без дозволу Міністерства охорони здоров'я України. Текст для використання у маркуванні спеціальних харчових продуктів підлягає обов'язковому погодженню з вищезазна­ченим Міністерством.

У маркуванні харчових продуктів повинні використову­ватися затверджені у встановленому порядку специфічні сим­воли, якими позначають лікувальні, дієтичні, лікувально-профілактичні, біологічно активні харчові продукти, дитяче харчування, харчування для спортсменів, а також екологічно чисті харчові продукти.

У маркуванні транспортної тари, згідно з Правилами пере­везень вантажів автомобільним транспортом в Україні (1998 p.), зазначається:

а) знак одержувача — повне чи часткове найменування ван­тажоодержувача чи позначення, яке використовується одержувачем (при перевезеннях дрібних партій);

б) номер заявки (замовлення) на перевезення вантажів;

в), місце призначення — зазначається пункт (при міжміських перевезеннях);

г) маса вантажної одиниці — позначається цифрами маса брутто і нетто в кілограмах. При поданні вантажів, які потребують особливого пово­дження з ними під час вантажних операцій та зберігання, відправник зобов'язаний нанести на всіх вантажних місцях додаткове спеціальне маркування написом «Верх», «Скло», «Обережно», «Не кантувати», «Боїться холоду», «Не класти плазом» тощо. Спеціальне маркування може бути вказане також особливими знаками (рис. 8.1).

Відповідальність за- відсутність спеціального маркування та її наслідки покладаються на замовника, який був зобов'язаний завчасно замаркувати кожне вантажне місце відповідно до Держстандарту.

Маркування має бути проведено одним із таких способів:

а) безпосередньо нанесенням знаків на вантажному місці;

б) за допомогою ярликів.

Наносити маркування можна фарбуванням по шаблону, штампуванням, клеймуванням чи спеціальними маркуваль­ними машинками. Колір фарби повинен різнитись від кольору тари чи вантажу. Маркування місць вантажу має бути чітким, ясним та надійним.

Ярлики з паперу та картону прикріплюють до тари клеями, із тканини — пришивають, із фанери, металу, пластмаси — прикріплюють болтами, шурупами, цвяхами. Прибивати яр­лики до фанерних, картонних і паперових ящиків не дозво­ляється.

Можна прикріплювати ярлики до вантажів дротом, якщо інший спосіб кріплення неможливий.

При перевезенні однорідних вантажів на адресу одного ван­тажоодержувача допускається нанесення маркування не на всіх місцях, але не менше ніж на чотирьох. У цих випадках замар-ковані місця укладаються:

а) у фургонах — біля дверей маркуванням назовні;

б) на відкритому рухомому складі — у верхньому ярусі наван­таження по два місця біля кожного поздовжнього борту кузова маркуванням назовні.

При перевезенні вантажів навалом, насипом і наливом мар­кування не проводиться.

Маркування, що наноситься на упаковку імпортних товарів, визначається, як правило, покупцем і залежить від вище­зазначених факторів (як і для вітчизняних товарів), а також умов контракту.

Наприклад, маркування транспортної тари повинно містити: додаткове спеціальне маркування написом «Верх», «Скло», «Обережно», «Не кантувати», «Боїться холоду», «Не класти плазом» тощо. Спеціальне маркування може бути вказане також особливими знаками (рис. 8.1).

Відповідальність за- відсутність спеціального маркування та її наслідки покладаються на замовника, який був зобов'язаний завчасно замаркувати кожне вантажне місце відповідно до Держстандарту.

Маркування має бути проведено одним із таких способів:

а) безпосередньо нанесенням знаків на вантажному місці;

б) за допомогою ярликів.

Наносити маркування можна фарбуванням по шаблону, штампуванням, клеймуванням чи спеціальними маркуваль­ними машинками. Колір фарби повинен різнитись від кольору тари чи вантажу. Маркування місць вантажу має бути чітким, ясним та надійним.

Ярлики з паперу та картону прикріплюють до тари клеями, із тканини — пришивають, із фанери, металу, пластмаси — прикріплюють болтами, шурупами, цвяхами. Прибивати яр­лики до фанерних, картонних і паперових ящиків не дозво­ляється.

Можна прикріплювати ярлики до вантажів дротом, якщо інший спосіб кріплення неможливий.

При перевезенні однорідних вантажів на адресу одного ван­тажоодержувача допускається нанесення маркування не на всіх місцях, але не менше ніж на чотирьох. У цих випадках замар-ковані місця укладаються:

а) у фургонах — біля дверей маркуванням назовні;

б) на відкритому рухомому складі — у верхньому ярусі наван­таження по два місця біля кожного поздовжнього борту кузова маркуванням назовні.

При перевезенні вантажів навалом, насипом і наливом мар­кування не проводиться.

Маркування, що наноситься на упаковку імпортних товарів, визначається, як правило, покупцем і залежить від вище­зазначених факторів (як і для вітчизняних товарів), а також умов контракту.

Наприклад, маркування транспортної тари повинно містити: Важливим елементом маркування упаковки є товарний знак, який представляє особливий об'єкт власності товаровиробника або іншого продавця, що пропонує свою продукцію на спо­живчому ринку (рис. 8.3). З переходом України до ринкових відносин суттєво підвищився інтерес підприємств до цього елементу маркування.

, Рис. 8.3. Товарний знак Київського заводу «Росинка»

Товарний знак — це назва, поняття, символ, дизайн або їх комбінація, призначена для ідентифікації товарів або послуг, які пропонуються продавцем (групою продавців), а також для встановлення їх відмінностей від товарів та послуг конкурентів. Наявність знака спрощує споживачу вибір товару необхідної якості.

У країнах з розвинутою ринковою економікою до 80% товарів і послуг, що реалізуються, маркуються відповідними товарними знаками. Предметом конкурентної боротьби на сві­тових ринках стають не тільки товари, а й знаки, якими їх позначено. Майже 40% споживачів купують тільки товар, позначений відповідними знаками.

Охорона прав на товарні знаки забезпечується нормами однієї з найстаріших міжнародних конвенцій — Паризької конвенції з охорони промислової власності (1883 р.), до якої Україна приєдналася в 1992 p., Мадридським договором про міжнародну реєстрацію товарних знаків (1891 p.), а також Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (1993 p.). Діє також ряд законів і підзаконних актів, що регулюють добросовісне використання знаків з урахуванням національних інтересів, у тому числі Закони України «Про мови», «Про захист прав споживачів», «Про обмеження монополізму і недопущення недобросовісної конкуренції», «Про наукову і науково-технічну експертизу», а також інші нормативні акти.

Для підвищення ступеня захисту товарів від підробок на­прикінці 80-х років цивілізований світ почав застосовувати голографічні захисні елементи, копіювання яких за допомогою найсучаснішого копіювального чи поліграфічного устаткуван­ня неможливе. На даний час голографічні захисні елементи якнайкраще відповідають вимогам візуального та апаратного контролю, займаючи чільне місце серед захисних технологій. Закордонні маркетологи вже давно дійшли думки, що голо­графічне зображення товарного знака на упаковці підвищує статус продукції, виводячи її в розряд престижної, оскільки є гарантією справжності і якості.

Практика застосування голографічних захисних елементів почала набувати розвитку і в Україні.

В умовах іпирокого розповсюдження комп'ютерної техніки в усіх сферах діяльності надзвичайно важливу роль відіграє штрихове кодування, здатне підвищувати ефективність вироб­ництва, торгівлі, транспорту, банківських установ, тобто усіх ланок сфери товарного обігу.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про впровадження штрихового кодування товарів» та «Положення про штрихове кодування товарів» штрих-коди товарів вво­дяться з метою:

• створення умов впровадження в Україні інформаційних технологій автоматизованої ідентифікації та електрон­ного обміну даними і створення інформаційної бази для контролю та управління товарно-грошовим обігом;

• підвищення конкурентоспроможності українських това­рів на вітчизняному та зарубіжному ринках;

• скорочення часу обігу товарів за рахунок застосування електронних засобів обліку при виробництві товару, його складуванні, транспортуванні, реалізації та звітності державним органам.

Як свідчить практика, штрихове кодування дає змогу:

• отримувати оперативну інформацію про рух товару;

• знизити комерційні витрати;

• спостерігати як виробникам, так і продавцям за реакцією ринку на надходження різних товарів, а покупцеві — при необхідності вийти на конкретного постачальника або виробника;

• відмовитися від численних паперових документів і швид­ко за допомогою автоматичної ідентифікації отримувати інформацію про виробника продукції, її технічні харак­теристики та інші показники, якщо виробник вважає доцільним надати таку інформацію в коді.

Штрихове кодування у цивілізованому світі є невід'ємним елементом товароруху. 97% всієї продукції, що виготовляється в промислово розвинутих країнах, має на упаковці товару штриховий код. В Україні наповненість магазинів вітчизня­ними товарами із штрих-кодами становить 20-30%, тоді як імпортними — 80-90%.

Міжнародні правила не вимагають обов'язкового штрихового кодування. Проте воно може поліпшити діяльність конкретного підприємства, особливо великого, зі значними товаропотоками, з широким асортиментом товарів. Суб'єкт підприємництва вда­ється до нього тоді, коли це вигідно. Як свідчить досвід роз­винутих країн, застосування технології штрихового кодування в роздрібній торгівлі є економічно доцільним, якщо не менш як 85% товарів постачаються в торгівлю промаркованими штриховими кодами. При його відсутності торгівля, як пра­вило, не приймає товар від виробника або робить це з великою знижкою (30-40% і більше).

Штрихове кодування — це спосіб нанесення даних, пред­ставлених у вигляді штрихового коду та інших елементів, призначених для автоматизованої ідентифікації товарів та іншої інформації.

Штриховий код — числовий код, який являє комбінацію послідовно розташованих паралельних штрихів та проміжків між ними і призначається для автоматизованої ідентифікації товарів та іншої інформації.

Штрихова позначка — подання даних за допомогою штри­хового коду.

Штрихове кодування виникло в США на початку 30-х років XX ст., але широкого розповсюдження набуло лише у 60-ті роки. В Європі воно почало застосовуватися у 70-ті роки. Спочатку з ініціативи торгових представництв 12 європейсь­ких країн виникла Європейська предметна нумераційна орга­нізація, з 1981 року — у зв'язку з вступом до неї країн з інших континентів — вона стала називатися Міжнародною нуме­раційною асоціацією EAN, в яку зараз входить близько 80 дер- жав. В Україні її повноважним представником є Асоціація товарної нумерації України «EAN — Україна». Вона здійснює в Україні кодування товарів штриховими кодами та реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, товари яких маркуються цими кодами (рис. 8.4).

Для ідентифікації товару використовуються коди, що міс­тять тринадцять (EAN-13) або вісім (EAN-8) символів. Код складається з трьох частин:

Префікс, наданий національною нумеруючою організацією, — три символи (для асоціації «EAN — Україна» — 482);

1. Код, наданий товару (дев'ять символів — для EAN-13

або чотири — EAN-8). Перші чотири цифри — індекс виробника товару. Наступні п'ять цифр коду надаються виробнику для кодування своєї продукції на його розсуд.

2. Контрольне число (один символ). Остання, тринадцята цифра коду розраховується за спеціальним алгоритмом на підставі дванадцяти попередніх цифр (табл. 8.3, рис. 8.4).

Найчастіше використовується EAN-13 як" код, що має біль­шу інформаційну місткість. EAN-8 використовується у ви­няткових випадках, коли за нестачею місця на поверхні, що маркується, неможливе розміщення EAN-13.

За даними асоціації «EAN — Україна», найактивніше запро­ваджують технологію штрихового кодування на підприємствах, що виробляють кондитерські вироби, безалкогольні напої, у фармацевтичній галузі.

Дата добавления: 2014-01-04